Історична освіта у вищій школі як консолідуючий чинник українського суспільства

Abstract

У статті запропоновано аналіз основних тенденцій розвитку історичної освіти як важливої складової навчально-виховного процесу у вищій школі України на початку XXI століття. Акцентовано увагу на тому, що трансформація України протягом 2013 – 2018 рр. зумовила необхідність реформування вітчизняної системи освіти. Визначено дискусійні питання модернізації викладання історичних дисциплін на сучасному етапі. Окремо розглянуто особливості викладання «Історії України» в технічних вузах. Автори розглядають модернізацію навчального процесу в закладах вищої освіти України як складний, багатогранний процес, що містить певні ризики для гуманітарної складової підготовки бакалаврів і магістрів. Найважливішими етапами цього процесу є події 2009, 2014 і 2015 років, які продемонстрували розходження поглядів значної частини гуманітарної академічної спільноти і державної бюрократії на реформування вищої школи в Україні. Автори статті доходять висновку, що прагнення вищого менеджменту МОН України до максимального скорочення обсягу суспільствознавчих дисциплін у навчальному навантаженні установ вищої освіти (особливо технічних) загрожує серйозними соціально-політичними наслідками. Робиться висновок про те, що ігнорування важливості дисципліни «Історія України» для формування світогляду студентів і курсантів військових навчальних закладів в умовах «гібридної війни» є передумовою до поразки України в інформаційній війні. Автори вказують на те, що в середовищі управлінської еліти України домінує технократичне трактування поняття «інформаційна безпека». Як наслідок, історичні дисципліни перетворюються в аутсайдерів навчального процесу, що ускладнює їхнє завдання консолідації українського суспільства в умовах масштабної військово-політичної кризи.