Якщо не "створимо українців", то все інше – пуста трата часу

Abstract

Перш ніж прогнозувати близьке і далеке майбутнє нашої держави, народу необхідно визначити "точку відліку", тобто ті умови і той стан, з якого "стартувала" Україна у 1991 р. По-перше, економіка нашої країни на той час становила всього лишень частку, - і то добре інтеґровану, - загальнорадянської економіки. По-друге, народ ментально не був всуціль "українським народом", а скоріше - "радянським народом". Переможні ж результати референдуму 1 грудня 1991 р., на якому понад 90% громадян висловилося за незалежний шлях розвитку України, - то лишень демонстрація намірів, готовності у майбутньому стати українським народом, нацією, незалежною державою. По-третє, - зовнішнє оточення не було готовим однозначно позитивно сприйняти появу на Європейському континенті нової потужної держави - України. І якщо ставлення Росії, її народу до нової України можна означити як постімперський синдром, то Європі і Світу як в економіці, так і в політиці, зовсім не потрібен був новий сильний конкурентоспроможний гравець, який претендує на своє "місце під сонцем" - міжнародні ринки, геополітичний вплив, навіть роль лідера у Східній Європі. Додамо до цього зрозумілу історичну відсталість у розвитку, несформованість української нації, її розділеність на східну і західну гілку, що спричинює внутрішню нестабільність. Потужними факторами є також міць метрополітарної Росії, її багатство мінеральних ресурсів, зокрема в енергоносіях, ядерний потенціал, що стримує і певним чином "коригує" позицію Заходу стосовно України.