073 "Менеджмент"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/44023

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 7 з 7

Логістичне управління розвитком інтегрованих ланцюжків постачань
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Чжан, Мінь
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент (07 – Управління та адміністрування). – Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Міністерство освіти і науки України, Харків, 2023 р. Дисертаційну роботу присвячено вирішенню питань теоретичного обґрунтування та розробки методичних положень щодо організації логістичного управління розвитком інтегрованих ланцюжків постачань. Об’єктом дослідження постали процеси логістичного управління інтегрованим ланцюгом постачань. Предметом дослідження є теоретичні положення, методичні підходи та прикладні аспекти організації логістичного управління інтегрованим ланцюгом постачань. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка науково-методичних положень щодо організації логістичного управління розвитком інтегрованих ланцюжків постачань. У вступі обґрунтовано актуальність задач дослідження, наведено наукову новизну та сформовано практичне значення одержаних результатів. В першому розділі розглянуто теоретичні основи логістичного управління розвитком інтегрованих ланцюжків постачань. Узагальнено теоретичні підходи та сформовано авторське бачення економічної сутності та господарських передумов формування інтегрованих ланцюжків постачань. Систематизовано характеристики переваг та обмежень щодо участі підприємств у функціонуванні та розвитку інтегрованого ланцюга постачань. Узагальнено теоретичні положення та проведено порівняльний аналіз виділених підходів щодо встановлення змісту процесів управління ланцюгом постачання (потоково-процесний, маркетинговий, стратегічний, інтеграційний). Визначено структуру та розглянуто складові механізму логістичного управління економічною взаємодією учасників інтегрованих ланцюжків постачань. Доведено необхідність утворення двоконтурного механізму логістичного управління ланцюгами постачань, що має в належній мірі враховувати високий рівень розмаїття ключових факторів впливу, неоднорідність та суперечливість інтересів задіяних сторін партнерської співпраці. Розроблено концептуальні положення щодо дотримання диференційованих вимог відносно структурного упорядкування та динамічного регулювання економічного співробітництва учасників партнерських відносин при формуванні двоконтурного механізму логістичного управління ланцюгами постачань. Обгрунтовано доцільність формування у складі відповідного механізму логістичного управління системи логістичного нагляду, внутрішньо диференційованої належно до структурнофункціональних аспектів розвитку інтегрованих ланцюжків постачань. Представлено характеристику параметрів утворення системи logistics governance за формами організації інтегрованих ланцюгів постачань. Узагальнено закономірності формування та розвитку кооперативної складової визначення параметрів логістичного нагляду. В другому розділі розроблено методичні підходи та дано оцінку стану логістизації в управлінні розвитком інтегрованих ланцюжків постачань. Узагальнено проблеми та визначено перспективи участі різного роду підприємств у глобальних проектах утворення інтегрованих транспортнологістичних мереж. Представлено підхід щодо прогнозування динаміки показників, які комплексно характеризують результативність логістичного управління учасників інтегрованих ланцюгів постачань. Обґрунтовано систему характеристик та показників логістичної діяльності та результативності логістичного управління учасників інтегрованих ланцюжків постачань, розподілених між функціональними зонами логістики. Відображено динаміку та побудовано поліноміальні лінії трендів відібраних показників. Як окрему складову виокремлено варіативність характеристик потокових процесів. За допомогою побудови канонічних кореляцій визначено взаємозв’язки між ключовими аспектами логістичної діяльності та характеристиками логістичного управління. В продовження розвідувального аналізу та з використанням сформованої сукупності показників методом таксономії розраховано інтегральних показник результативності логістичного управління, покладений в основу розробленого методичного підходу щодо обґрунтування доцільності перегляду параметрів логістичного нагляду в механізмі управління інтегрованим ланцюгом постачань. На основі виявлення ключових закономірностей та найважливіших особливостей структурного конфігурування та функціонального оформлення ланцюгу постачань визначено складові оцінювання організаційного рівня логістичного управління (функціональне забезпечення; інструментальне забезпечення; нормативно-методичне забезпечення; мотиваційне забезпечення. В третьому розділі представлено напрями розвитку організаційно методичного забезпечення логістичного управління інтегрованих ланцюжків постачань, в основу яких покладено принципи логістичного інжинірингу. Розроблена система гіпотез щодо зв’язування логістичного інжинірингу з розгортанням логістичного нагляду та забезпечення розвитку ланцюгів постачань через інтеграцію. Описана процедура організації мультиагентської взаємодії ланок логістичної системи в рамках сполучення суб’єктного та потоково-процесного підходів до формування ланцюга постачань. Ланцюг постачань з точки зору організації логістичного управління розглянуто як систему зі складною ієрархічною структурою, кожен рівень якої забезпечує прояв власних емерджентних властивостей. Можливі емерджентні ефекти розподіллено за рівнями системного розбиття ланцюга постачань та функціональними сферами логістики. Наявність системного розбиття дозволила обґрунтувати процедуру рекурсивного оцінювання зрілості логістичного нагляду. Запропонована характеристика рівнів зрілості, які визначаються нечітким логічним висновком з використання розробленої системи показників. Зіставлення напрямів оцінювання зрілості логістичного нагляду дозволило обґрунтувати сценарії коригування простору взаємодії учасників ланцюга постачань. Результати логістичного інжинірингу як переходу в новий стан розвитку логістичної системи фіксуються через реалізацію методичного підходу щодо структурно-інформаційної та організаційно-інституціональної регламентації взаємодії учасників ланцюга постачань. В рамках обґрунтованого методичного підходу розроблено регламенти перемовин економічних агентів, підпорядкованих введеним типам ланцюга постачань, та побудовано аналітичну мультиагентську модель реакції учасників інтегрованого ланцюга постачань на зміну параметрів логістичного нагляду. Застосування методології проектування організації дозволило сполучити конструювання ланцюга постачань з фіксуванням та переглядом в рамках параметрів нагляду ключових архітектурних рішень щодо побудови логістичної системи та бізнес-правил її функціонування. Розроблено методичні положення щодо розвитку мотиваційного забезпечення логістичного управління ланцюгом постачань. Узагальнено характеристики управлінських завдань та робіт, що виконуються персоналом, зайнятим в сфері логістичного управління ланцюгами постачань. Визначено особливості трудової діяльності персоналу, зайнятого в сфері логістичного управління ланцюгами постачань, відповідно до параметрів управлінських завдань та робіт, що виконуються. Розроблено рекомендації щодо впровадження системи ранжування (грейдингу) засобів мотиваційного забезпечення персоналу, зайнятого в сфері логістичного управління ланцюгами постачань. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені теоретико-методичні положення доведені до рівня конкретних рекомендацій та впроваджені в діяльність підприємств: АТ «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» (довідка № 614 від 18.10.2023 р.), ТОВ «Науково-виробнича компанія «Інноваційні нафтогазові технології» (довідка від 26.10.2023 р.), та у навчальний процес Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (акт від 17.10.2023 р.), де розробки здобувача використані для покращення методичного забезпечення навчального процесу при підготовці фахівців за дисциплінами «Логістичний менеджмент» та «Стратегічне управління».
Організаційно-економічне забезпечення корпоративної соціальної відповідальності
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Ден, Цівень
Оцінка впливу корпоративної соціальної відповідальності на конкурентоспроможність підприємства
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Нехме, Мохамад Нассіф
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент (07 – Управління та адміністрування). – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Міністерство освіти і науки України, Харків, 2021 р. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" за адресою: 61002, м. Харків, вул. Кирпичова, 2. У дисертаційній роботі розкрито теоретичні засади та науково- методичні підходи до вдосконалення системи управління корпоративною соціальною відповідальністю (КСВ) на промисловому підприємстві та запропоновано конкретні шляхи її використання для підвищення конкурентоспроможності підприємства. У першому розділі дисертаційної роботи систематизовано науковий досвід КСВ, проведено дослідження історичного становлення та основних напрямів розвитку КСВ. Встановлено, що розвиток концепції КСВ налічує певні важливі академічні та практичні віхи, при цьому формування методичних засад КСВ спряло розвитку впровадження концепції у практику підприємств і навпаки, впровадження КСВ сприяло збільшенню наукового інтересу до цього питання та формуванню нових концепції, про що свідчить проведений аналіз історії формування концепції КСВ. У результаті КСВ перетворилася з суто благодійної діяльності, що здійснюється етично відповідальними бізнесменами, на процес організаційної поведінки, якийзастосовується для підвищення конкурентоспроможності підприємства. У розділі проведено порівняльний аналіз основних концепцій КСВ (ієрархічної моделі Керолла, модель потрійного критерію (TBL) та теорія стейкхолдерів), кожна з яких має свої особливості. Проведений аналіз теоретичних засад КСВ довів, що саме модель TBL у сукупності приділяє найбільшу увагу усім векторам сталого розвитку підприємства. У розділі шляхом лонгіт’юдного контент-аналізу визначено основні показники оцінки конкурентоспроможності підприємства (темп зростання чистого прибутку; плинність працівників; рентабельність; прибуток на інвестиції), за якими можна оцінити вплив КСВ на конкурентоспроможність підприємства. Обґрунтовано, що проводити оцінку впливу КСВ на конкурентоспроможність підприємства необхідно не шляхом статичної оцінки, а динамічної, тобто необхідно не просто оцінити стан підприємства відносно інших підприємств галузі, а зіставити динаміку його розвитку з середньою динамікою розвитку підприємств певної галузі. У другому розділі роботи розглянуто взаємодію принципів Глобального договору ООН та цілей сталого розвитку, доведено, що дотримання принципам КСВ сприяє посиленню конкурентоспроможності держави на світовому рівні, встановлено позитивну кореляцію між ВНП на душу населення та кількістю підприємств країни, які офіційно дотримуються стратегії КСВ (є офіційними учасниками UNGC). Проведено дослідження розвитку України по основних вимірах концепції КСВ та порівняння сучасного стану з країнами Європейського союзу, яке показало позитивні зрушення у результаті реформ в Україні. Для оцінки впливу застосування концепції КСВ на конкурентоспроможність підприємства в умовах економіки України автором відібрано 24 компанії – активних членів UNGC та/або CSR Ukraine. Проведений аналіз показав, що після застосування концепції КСВ згадані компанії суттєво покращили свою конкурентоспроможність у порівнянні з іншими підприємствами відповідних галузей. У третьому розділі запропоновано ієрархічний підхід щодо визначення найбільш ефективної моделі КСВ для країн з перехідною економікою. У якості теоретико-методичної бази використано метод аналізу ієрархій. Доведено, що в умовах країн з перехідною економікою найбільш ефективним підходом до реалізації КСВ є модель TBL завдяки високому позитивному впливу на економічні, етичні, політичні, соціальні та екологічні сфери діяльності підприємства. Розглянуто основні стандарти у сфері КСВ та запропоновано механізми впровадження цих стандартів у діяльність підприємств у країнах з перехідною економікою. Запропоновано матрицю визначення ефективного сценарію впровадження концепції КСВ в залежності від ступеню розвитку підприємства, запропоновано три базових сценарії: сценарій виживання (компанія приділяє максимальну увагу економічній, етичній та екологічній сферам КСВ), сценарій стабілізації (додатково приділяється увага соціальній та політичній сферам КСВ) та сценарій розвитку (додатково приділяється увага благодійним заходам). За допомогою використання методичних засад управління бізнес-процесами запропоновано моделі впровадження КСВ в залежності від ступеню розвитку підприємства, автором запропоновано чіткий порядок дій та описано основні інформаційні потоки у процесі практичної реалізації концепції КСВ. Наукова новизна проведеного дослідження полягає в розвитку теоретичних положень та розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо управління корпоративною соціальною відповідальністю на підприємстві. Дістала подальшого розвитку періодизація розвитку методології та інструментального апарату КСВ, що на відміну від існуючих підходів розподіляє теоретичні та практичні якісні зміни у феномені КСВ та дозволяє та прогнозувати подальший розвиток наукового напрямку як у теоретичному напряму, так і у практичному застосуванні. Розроблено теоретико-методичні підходи до динамічного оцінювання конкурентоспроможності підприємства при застосуванні КСВ, що на відміну від існуючих підходів полягає у порівнянні темпів зміни конкурентоспроможності підприємств до та після офіційного прийняття до використання концепції КСВ з середньогалузевими показниками; Дістало подальшого розвитку обґрунтування набору показників оцінки конкурентоспроможності підприємства, яке на відміну від існуючих підходів проведено з використанням лонгіт’юдного контент-аналізу наукометричних баз Scopus та Web of Science, що збільшує достовірність та обґрунтованість оцінки конкурентоспроможності підприємства; Розроблено теоретико методичні засади вибору найбільш ефективної моделі КСВ відповідно до рівня розвитку економіки країни, що на відміну від існуючих підходів побудовано на базі методу аналізу ієрархій та дозволяє обрати модель КСВ для країн з перехідною економікою; Запропоновано систематизацію взаємозв’язків сфер застосування КСВ, цілей Глобального договору та принципів сталого розвитку, яка на відміну від існуючих розглядає принципи сталого розвитку як на рівні підприємства (ендогенний рівень, прямий вплив на підприємство), так і поза організацією (екзогенний рівень, непрямий вплив на підприємство), що дозволяє спростити впровадження стратегії сталого розвитку та підвищити її ефективність. Розроблено методичний підхід до впровадження принципів КСВ на підприємстві на рівні бізнес-процесів, що на відміну від існуючих розробок передбачає попереднє визначення сценарію впровадження КСВ за допомогою матричного методу визначення стадії розвитку підприємства та дозволяє залежно від обраного сценарію сформувати портфель ініціатив з реалізації різних завдань КСВ. Практичне значення отриманих результатів. Основні положення дисертації доведено до рівня конкретних рекомендації, що дає можливість керівникам підприємств приймати обґрунтовані управлінські рішення щодо впровадження КСВ та використання концепції сталого розвитку для підвищення конкурентоспроможності підприємства. Практичне значення мають такі розробки: методичні засади динамічної оцінки конкурентоспроможності підприємства; матричний підхід обрання сценарію впровадження КСВ на базі ступеню розвитку підприємства; ієрархічна підхід обрання ефективної моделі КСВ для країн з перехідною економікою; модель бізнес-процесів щодо впровадження КСВ у практику підприємств. Напрацьовані практики та методи управління КСВ були впроваджені в практичну діяльність фармацевтичної компанії "Здоров'я" (довідка 10418 від 08.02. 2021р.).
Управління взаємовідносинами зі стейкхолдерами на промисловому підприємстві
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Госн, Салім; Ghosn, Salim
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент (07 – Управління та адміністрування). – Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Міністерство освіти і науки України, Харків, 2020 р. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою: 61202, м. Харків, вул. Кирпичова, 2. У дисертаційній роботі розкрито теоретичні засади та науково- методичні підходи до вдосконалення системи управління взаємовідносинами між стейкхолдерами на промисловому підприємстві. У першому розділі дисертаційної роботи систематизовано науковий досвід на теорію стейкхолдерів, групи та інтереси стейкхолдерів щодо можливості їхнього врахування під час управління взаємовідносинами з ними на підприємстві. Встановлено, що під стейкхолдером варто розуміти фізичну або юридичну особу з якою взаємодіє підприємство та яке здатне вплинути на досягнення цілей його діяльності, склад ресурсів або стратегію. Узагальнено теоретичні положення та розкрито зміст управління взаємовідносинами зі стейкхолдерами із позицій системного підходу. Визначено, що складовими системи управління взаємовідносинами зі стейкхолдерами є мета, об’єкт та суб’єкт, принципи, функції, методи, інструменти, спеціалізовані інформаційні системи, нормативно-правове забезпечення. Обґрунтовано, що процес управління взаємовідносинами зі стейкхолдерами складається з етапів: визначення цілей управління взаємовідносинами зі стейкхолдерами, ідентифікація стейкхолдерів, пріоритизація, формування стратегії зростання задоволеності інтересів стейкхолдера, реалізація розроблених стратегій зростання задоволеності інтересів стейкхолдера, оцінка рівня задоволеності інтересів стейкхолдерів. У другому розділі дисертаційної роботи здійснено ідентифікацію та пріоритизацію ключових стейкхолдерів кондитерської промисловості, зокрема виділено такі групи стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості, як: персонал, власники, інвестори та кредитори, клієнти, постачальники, держава та регулюючі організації, конкуренти, наукові організації, суспільні професійні організації, суспільні організації та місцеві громади, засоби масової інформації. Досліджено передумови розвитку кондитерської промисловості України. Розроблено науково-методичний підхід і обґрунтовано систему показників оцінки задоволеності економічних інтересів ключових стейкхолдерів у підприємствах кондитерської промисловості. На прикладі сформованої вибіркової сукупності з 13 підприємств кондитерської промисловості України встановлено, що жодне підприємство за досліджуваний період не змогло задовольнити економічні інтереси своїх стейкхолдерів. Оцінено рівень задоволеності соціальних та екологічних інтересів ключових стейкхолдерів на підприємствах кондитерської промисловості на основі розроблених анкет (листів опитування). Визначено, що досліджувані підприємства кондитерської промисловості різною мірою задовольняють соціальні та екологічні інтереси стейкхолдерів, а недостатня увага до реалізації цих інтересів може призвести до виникнення конфліктів і, залежно від міри впливу стейкхолдера, зруйнувати репутацію підприємства. У третьому розділі дисертаційної роботи здійснено комплексну оцінку задоволеності інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості за трикомпонентним показником, який враховує задоволення економічних, соціальних та екологічних інтересів стейкхолдерів підприємств кондитерської промисловості. За результатами комплексної оцінки задоволеності інтересів стейкхолдерів підприємств кондитерської промисловості найбільш незадоволеною групою стейкхолдерів є власники, інтереси яких задовольняються меншою мірою, а найбільш задоволеним стейкхолдером є держава. Обґрунтовано вибір стратегій зростання задоволеності інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості на основі використання матриці задоволеності інтересів стейкхолдерів. Сформовано організаційно-економічні засади вибору стратегій поліпшення взаємодії між власниками та іншими ключовими стейкхолдерами підприємства кондитерської промисловості. Розроблено рекомендації щодо забезпечення ефективності взаємовідносин із ключовими стейкхолдерами підприємства кондитерської промисловості. Наукова новизна проведеного дослідження полягає в розвитку теоретичних положень та розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо управління взаємовідносинами зі стейкхолдерами на промисловому підприємстві. Удосконалено науково-методичний підхід до вибору стратегій зростання задоволеності інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості, що на відміну від існуючих положень, ґрунтується на трикомпонентному показнику рівня задоволеності економічних, соціальних і екологічних інтересів стейкхолдерів промислових підприємств, матричному співставленні задоволення їхніх первинних і вторинних інтересів і дозволяє обґрунтувати тип поведінки підприємства залежно від типу задоволеності його стейкхолдерів. Удосконалено науково-методичний підхід до оцінки задоволеності економічних інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості, який на відміну від існуючих, базується на системі відносних показників кількісної оцінки та побудові матриці задоволення економічних інтересів держави, персоналу, власників, інвесторів, клієнтів, постачальників та інших стейкхолдерів підприємств кондитерської промисловості. Розроблено класифікацію груп стейкхолдерів, яка, на відміну від існуючих, включає такі ознаки: за розташуванням відносно меж підприємства, характером впливу, відношенням до діяльності підприємства, залежно від спроможності підприємства обирати суб’єктів для взаємодії, за класом значущості, місцем знаходження (функціонування), тривалістю взаємодії, рівнем задоволеності, рівнем підтримки. Удосконалено визначення поняття стейкхолдер, яке на відміну від інших, робить акцент на вплив об’єктів управління на мету, ресурси та стратегію підприємства, зокрема це фізична або юридична особа з якою взаємодіє підприємство та яке здатне вплинути на досягнення цілей його діяльності, склад ресурсів або стратегію. Удосконалено концептуальні положення системного підходу до управління взаємовідносинами зі стейкхолдерами, що відрізняються змістом, об’єктами, цілями й завданнями, принципами, підходами, методами управління, інформаційними системами, а також етапами управління та в сукупності дозволяють сформувати теоретичне підґрунтя такого управління на промислових підприємствах. Набуло розвитку обґрунтування стратегій задоволення інтересів власників та інших груп стейкхолдерів на основі типізації зацікавлених сторін за залежністю від підприємства (владний, взаємозалежний, малозалежний, підвладний) та їхнього позиціювання в матриці «власники – інші стейкхолдери» з метою визначення доцільного типу поведінки підприємства щодо задоволення інтересів ключових стейкхолдерів. Практичне значення отриманих результатів. Основні положення дисертації доведено до рівня методичних узагальнень і прикладного інструментарію, що дає можливість керівництву підприємств кондитерської промисловості приймати обґрунтовані управлінські рішення щодо взаємовідносин зі стейкхолдерами. Практичне значення мають такі розробки: науково-методичний підхід до оцінки задоволеності економічних інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості; система показників кількісної оцінки задоволеності економічних інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості; науково-методичний підхід до вибору стратегій зростання задоволеності інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості. Науково-методичні підходи до оцінки задоволеності економічних інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості та до вибору стратегій зростання задоволеності інтересів стейкхолдерів підприємства кондитерської промисловості були впроваджені в практичну діяльність ПрАТ «Харків’янка» (довідка № 13–09 від 05.09.2019 р.).
Управління проєктами на підприємстві з використанням розподілених команд
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Подоприхіна, Тетяна Олександрівна
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – "Менеджмент" (07 – "Управління та адміністрування"). – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Міністерство освіти і науки України, Харків, 2020 р. Роботу виконано на кафедрі Менеджменту та оподаткування Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" за адресою: 61202, м. Харків, вул. Кирпичова, 2. У дисертаційній роботі розкрито теоретичні засади та науковометодичні підходи до вдосконалення системи управління проєктами на підприємстві з використанням розподілених команд. У першому розділі дисертаційної роботи систематизовано науковий досвід у розвитку теорії управління проєктами, висвітлені типи проєктних команд, їх сутність, ознаки та відмінності. Встановлено, що під розподіленою командою варто розуміти крос-функціональну команду, яка складається з географічно розподілених співробітників в офісах та поза ними по всьому світу, які взаємодіють, використовуючи комбінацію телекомунікаційних та інформаційних технологій для виконання проєктних завдань. Ґрунтуючись на моделях життєвого циклу організацій, визначено роль і місце розподілених команд на кожному з періодів функціонування підприємств та доведено, що розподілені команди є однією з форм організації праці проєктних команд, яка допомагає виходити компаніям на новий етап розвитку через подолання криз, забезпечуючи як швидке зростання, так і оптимізацію витрат.Узагальнено теоретичні положення та розкрито зміст факторів масштабування проєктів із позицій обрання формату організації команди (класична, розподілена/розосереджена, або віртуальна), оскільки розширення проєктів вимагає відповідних засобів управління. Систематизовано підходи до управління проєктами з використанням розподілених команд залежно від місця розташування та способу організації, а також залежно від мети їх створення та строковості використання. Визначено основні етапи формування та становлення проєктної розподіленої команди за умов глобалізації, розподілу праці та пандемії, а також їх переваги, включаючи можливість генерації унікальних ідей та рішень, мати найбільш технічно кваліфікованих фахівців, заощаджувати кошти, працювати незалежно від місця розташування для співробітників. Встановлено, що управління проєктами з використанням розподілених команд супроводжується ризиками та без додаткових знань відповідних методологій і практик може призвести до труднощів та неефективності управління розподіленої командою, що, як наслідок, може вплинути на сервіс, продукт, або портфель продуктів. Узагальнено та доповнено вимоги до забезпечення високої продуктивності розподілених команд, серед яких дії та комунікаційні здатності проєктного менеджера відіграють ключову роль. У другому розділі дисертаційної роботи здійснено категоризацію практик управління проєктами за стандартами, організаціями та методологіями, а також складено доступний опис різновидів Agileметодології, що належить до управління проєктами в індустрії інформаційних технологій (ІТ) та розробки програмного забезпечення. Досліджено передумови та потенціал розвитку IT-галузі в Україні. Розроблено науковометодичний підхід у трьох етапах створення, формування та роботи з проєктними KPI і обґрунтовано систему показників оцінки стану проєктів з використанням розподілених команд на підприємствах ІТ-галузі. Оцінено рівень використання проєктних методологій в Україні та світі за умови використання розподілених команд на основі розроблених анкет. Визначено, що керівники розподілених проєктних команд в ІТ-галузі у світі відзначають у цілому позитивний вплив на результативність роботи команд виконання завдань поза офісом у той час, як до найбільших труднощів роботи з такими командами респонденти відносять складність комунікацій, відсутність певних нетехнічних навичок у членів команди, та проблеми процесів управління інформацією та зберігання її в цифровому форматі. У третьому розділі дисертаційної роботи здійснено дослідження труднощів управління проєктами на підприємствах з використанням розподілених команд за допомогою опитування проєктних менеджерів для перевірки сформульованих гіпотез та формування моделі зрілості розподіленої команди (МЗРК) з метою підвищення ефективності її роботи шляхом оцінки за 7 різними процесами включаючи рівень нетехнічних навичок. Проведено комплексну оцінку рівня розвитку розподіленої команди на момент початку реалізації проєкту та після впровадження заходів для покращення ефективності праці проєктної команди на підприємстві. Результати оцінки стану проєкту та рівня ефективності довели доцільність розроблених рекомендацій і допомогли виконати проєкт вчасно. Наукова новизна проведеного дослідження полягає в розвитку теоретичних положень та розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо управління проєктами на підприємстві з використанням розподілених команд. Удосконалено науково-методичний підхід до вибору заходів покращення ефективності роботи розподілених проєктних команд на підприємстві в ІТ-галузі, що на відміну від чинних положень, ґрунтується на розробленій для розподілених команд Моделі Зрілості Розподілених Команд (МЗРК) за 7 процесами, яка дозволяє визначити рівень зрілості за характеристиками і дозволяє обґрунтувати заходи відповідно до визначеного рівня зрілості процесу. Удосконалено науково-методичний підхід до оцінки стану проєкту з використанням розподілених команд в ІТ-галузі залежно від бізнес-цілей, проєктних обмежень та очікувань замовників, який на відміну від існуючих, базується на системі відносних показників кількісної оцінки за трьома групами, а саме проєктні, процесні та професійні KPI та дозволяє визначити статус проєкту та роботи команди за такими метриками: освоєний об’єм, задоволеність замовника, кількість дефектів в системі, продуктивність праці команди, швидкість, фактор фокуса, задоволеність команди, плинність кадрів, технічні навички та рівень нетехнічних навичок членів команди. Розроблено періодизацію розвитку проєктного управління, яка, на відміну від існуючих, включає новітній період у розвитку менеджменту проєктів, а саме 21 століття та еволюцію методів управління розподіленими командами за нових карантинних умов. Удосконалено визначення поняття розподілена команда, яке на відміну від інших, робить акцент на різницю від близьких термінів, як «віртуальна» та «розосереджена» команда та має унікальну ознаку, яка пов’язана з кросфункціональним типом завдань, тобто характер роботи однаковий для членів розподілених команд. Удосконалено концептуальні положення системного підходу до управління проєктами з використанням розподілених команд залежно від місця розташування та способу організації, а також залежно від мети їх створення та строковості використання, що відрізняються змістом та принципами та в сукупності дозволяють сформувати теоретичне підґрунтя управління та формування проєктних команд в розподіленому форматі роботи. Набуло розвитку обґрунтування рівня зрілості нетехнічних навичок серед членів проєктних команд шляхом складання системи оцінювання та визначення характеристик, тобто ознак прояву нетехнічних навичок за 3 рівнями зрілості з метою виявлення відхилень від найвищого рівня та планування цілеспрямованих дій для покращення рівня зрілості нетехнічних навичок серед членів розподілених команд, що, у свою чергу, поліпшить рівень результативності роботи всієї команди. Практичне значення отриманих результатів. Основні положення дисертації доведено до рівня методичних узагальнень і прикладного інструментарію, що дає можливість керівникам проєктів на підприємствах в ІТ-галузі приймати обґрунтовані управлінські рішення щодо функціонування проєктів з використанням розподілених команд. Практичне значення мають такі розробки: науково-методичний підхід до формування переліку проєктних метрик; система показників кількісної оцінки стану проєкту з використанням розподілених команд; науково-методичний підхід до оцінки зрілості процесів у проєктах з використанням розподілених команд; перелік рекомендацій щодо покращення ефективності роботи розподіленої проєктної команди; науковометодичні підходи до оцінки рівня зрілості нетехнічних навичок серед членів розподілених команд. Напрацьовані практики та методи управління проєктом з використанням розподілених команд були впроваджені в практичну діяльність команди проєкту в компанії ТОВ “Сігма Софтвеа” (довідка № 5 від 18.09.2020 р.).
Управління інтелектуальною власністю промислових підприємств на засадах процесно-функціонального підходу
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Силка, Ігор Васильович
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент (07 – Управління та адміністрування). – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України, м. Харків, 2021. Роботу виконано на кафедрі менеджменту інноваційного підприємництва та міжнародних економічних відносин Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" за адресою: 61002, м. Харків, вул. Кирпичова, 2. Управління інтелектуальною власністю на підприємстві – складний процес, до якого входить розробка (створення), набуття прав, комерціалізація, захист прав та подальша утилізація об'єкта інтелектуальної власності. Для того, щоб промислове підприємство було конкурентоспроможним необхідно ефективно управляти на всіх етапах життєвого циклу об'єктами інтелектуальної власності. Багато наукових праць, як вітчизняних, так і зарубіжних, присвячено формуванням теоретичних основ управління інтелектуальною власністю на промислових підприємствах. Серед вітчизняних дослідників найбільш відомими є О. Бутнік-Сіверський, М. Вачевський, Т. Гусаковська, Т. Кобєлєва, І. Корнілова, А. Косенко, І. Кучумова, П. Клімушин, О. Маслак, П. Перерва, З. Пічкурова, А. Пухальська, В. Святненко, В. Семенова, П. Цибульов, А. Череп, А. Чистякова та інші. Серед зарубіжних вчених відомі такі: J. Alcácer, K. Beukel, N. Bloom, B. Cassiman, M. Giuliani, T. Guoshuang, H. Hong, J. Lerner, G. Manjia, N. Short, M. Webb, Z. Zhiming та інші. Однак, в науковій літературі не існує єдиного погляду щодо використання найбільш ефективних наукових підходів до управління інтелектуальною власністю на промислових підприємствах, тому потребують подальшого дослідження питання поєднання управління інтелектуальною власністю за процесним та функціональним підходами. Таким чином, розробка та наукове обґрунтування теоретичних та науково-методичних підходів до формування управління інтелектуальною власністю промислових підприємств за процесно-функціональним підходом є актуальним науково-практичним завданням, яке потребує подальшого доопрацювання і визначає напрям дисертаційного дослідження. Метою дисертації є удосконалення і подальший розвиток теоретичних положень, методичних підходів та науково-практичних рекомендацій щодо покращення управління інтелектуальною власністю промислових підприємств на засадах процесно-функціонального підходу. Відповідно до зазначеної мети поставлені та вирішені такі завдання: – дослідити наукові підходи щодо управління інтелектуальною власністю промислового підприємства; – проаналізувати сучасний стан використання об’єктів інтелектуальної власності в країнах світу та в Україні; – обґрунтувати та розробити науково-методичний підхід щодо кількісно-якісної оцінки управління інтелектуальної власності промислових підприємств; – розробити науково-методичний підхід до управління об'єктами інтелектуальної власності промислових підприємств за функціональним підходом; – обґрунтувати рекомендації до управління інтелектуальною власністю промислових підприємств на засадах процесного підходу; – розробити науково-методичні положення щодо оптимізації управління інтелектуальною власністю за процесно-функціональним підходом; – запропонувати методичне забезпечення з оцінки економічного ефекту щодо управління інтелектуальною власністю промислових підприємств за процесно-функціональним підходом. Об'єктом дослідження є процеси управління інтелектуальною власністю промислових підприємств. Предметом дослідження – розвиток теоретико–методичних та науково-практичних засад управління інтелектуальною власністю промислових підприємств на засадах процесно-функціонального підходу. Теоретико-методичну базу дисертаційної роботи склали загальнонаукові положення економічної теорії, теорії управління підприємством, наукові праці провідних учених. У роботі використано загальнонаукові методи: абстрактно-логічний і діалектичний – для уточнення сутності поняття "управління інтелектуальна власність промислового підприємства" як фактору підвищення його конкурентоспроможності; аналізу й синтезу – для розробки методичного підходу щодо кількісно-якісної оцінки управління інтелектуальною власністю промислового підприємства; спеціальні методи (статистичний, індексний, регресійного аналізу, нейронні мережі, мережеве моделювання в умовах невизначеності): – для обґрунтування вартості об’єктів інтелектуальної власності (гудвілу, сертифікатів про походження енергії, що виробляється з відновлених джерел енергії), оптимізації управління за процесно-функціональним підходом, кількісно-якісної оцінки управління інтелектуальною власністю промислових підприємств. У першому розділі дисертаційної роботі поняття управління ІВ розглядається як процес стратегічних та поточних дій за функціями менеджменту, а також за елементами механізму управління. На підставі цього сутність управління ІВ представлено як сукупність стратегічних та поточних дій щодо підвищення ефективності управління об’єктами ІВ за функціями, складовими, методами управління на підприємстві. Проведене дослідження показало, що функціональний підхід щодо управління ІВ стосується виконання функцій менеджменту, та умов щодо їх реалізації на різних рівнях організаційної структури підприємства. Процесний підхід до управління ІВ розглядається як процес щодо побудови об'єктів ІВ, їх використання та реалізації (комерціалізації). Доведено, що поєднання процесного з функціональним підходом є найбільш ефективним, тому розроблено логічну модель щодо процесу управління ІВ підприємства на засадах процесно-функціонального підходу. Запропоновано теоретико-методичний аспект управління ІВ підприємства, який базується на уточнених принципах, функціях, методах, складових та інструментах управління ІВ. У дисертації до теоретико-методичного базису додано інструменти управління ІВ (інформаційний, інноваційний, організаційний, правовий, фінансовий, маркетинговий, кадровий, мотиваційний, оцінювання управління ІВП), а також механізм, який охоплює складові та етапи управління. У другому розділі дисертаційної роботи проведено дослідження сучасного стану управління ІВ вітчизняних і зарубіжних підприємств та виявлено, що вітчизняні підприємства майже не використовують об'єкти ІВ у господарській діяльності. Такий підхід до управління знижує якість продукції та конкурентоспроможність промислових підприємств. Вони відстають від рівня закордонних суб'єктів господарювання за кількістю прийнятих інноваційних рішень і застосованих інноваційних продуктів. У дисертаційній роботі розроблено науково-методичний підхід кількісно-якісної оцінки управління інтелектуальною власністю промислових підприємств, в основу якого покладено структурно-логічну модель, що складається за двома критеріями – рівень використання нематеріальних активів – об'єктів ІВ, і рівень інтелектуального потенціалу (можливостей) підприємства. Оцінювання ефективності нематеріальних активів проводиться за ступенем амортизації, за місцем в майновому комплексі, за збільшенням співвідношення активів і валюти балансу, за зростанням доходності та рентабельності. До зазначених кількісних показників оцінки додано показник чистого грошового потоку від операційної діяльності (cash-flow), який характеризує наявність чистого прибутку та амортизації активів, у тому числі нематеріальних. Загальна кількісна оцінка за нематеріальними активами розраховується як інтегральний коефіцієнт, що характеризує існуючий рівень управління ІВ на підприємстві. Якісна оцінка управління ІВ показує інтелектуальні можливості підприємства у ближньому майбутньому та є комплексною, оскільки проводиться за складовими, інструментами та показниками. До складових інтелектуального потенціалу віднесено: інформаційно-інноваційну, організаційно-правову, економічну, кадрово-мотиваційну. Складові розшифровуються в інструментах, а інструменти – у показниках. Показники характеризують індекс наукоємності продукції та темпи росту фінансування інноваційної діяльності, ефективності НДДКР, витрат на маркетинг, працівників з вищою освітою та науковими ступенями, заохочування працівників до інтелектуальної діяльності. Отже, якісна оцінка управління ІВ здійснюється за допомогою інтегрального показника за складовими потенціалу. Апробація моделі оцінки управління ІВ проведена на прикладі українських, польських та американських коксохімічних підприємств за період від 2015 до 2019 років. Дослідження показали, що українські коксохімічні підприємства мають нестабільний рівень управління ІВ, який має тенденцію до падіння у 2019 році. Рівень управління ІВ американської асоціації SUNCOKE ENERGY, INC. має незначні коливання – від 0,872 (у 2015 р.) до 0,539 (2019 р.), але спостерігається тенденція до погіршення ситуації. Інтегральний показник польської асоціації J.S.W S.A. Group знаходиться у діапазоні від 0,714 у 2016 р. до 0,916 у 2018 р., а у 2019 р. знизився до 0,836. Отже, рівень управління ІВ в асоціації достатньо високий та має незначні коливання. На підставі одержаних результатів побудовано шкалу оцінки рівня управління ІВ за функцією Харрінгтону. Запропонована кількісно-якісна оцінка управління ІВ може бути застосована на інших промислових підприємствах, чия діяльність пов’язана з впровадженням інноваційних продуктів, майновими і авторськими правами, торговими марками та іншими об'єктами інтелектуальної власності. У третьому розділі на базі дослідження досвіду зарубіжних асоціацій з виробництва коксохімічної продукції (JASTRZĘBSKA SPÓŁKA WĘGLOWA SA (Польща) та Suncoke Energy, Inc. (США)), запропоновано провести впровадження нових обєктів ІВ, а саме: гудвіл, сертифікати про походження енергії з відновлених джерел (коксовий газ, електроенергія) на підставі використання управління за функціональним підходом. Обгрунтовано науково-методичний підхід оцінки вартості гудвілу на прикладі компанії "Метінвест", який має місце в результаті придбання контрольного пакету компанії "Покровська вугільна група". Він базується на визначенні вартості контрольного пакету акцій, кредиту, періоду кредитування, строку корисного використання гудвілу. Розроблено науково-методичний підхід щодо розрахунку вартості сертифікату про походження енергії та палива (коксовий газ та електроенергія) з відновлювальних джерел енергії, який базується на використанні двох методів оцінки – метод фактичних витрат та порівняльний. Оскільки польська компанія має аналогічні умови щодо утилізації й використання коксового газу та виробництва електроенергії, вартість її сертифікатів прийнято за еталон. Розрахункова вартість сертифікатів вітчизняних коксохімічних підприємств прогнозується за допомогою регресійної моделі та порівнюється з вартістю еталона. За методом регресійного аналізу прогнозуються обсяги реалізації коксового газу та електроенергії українськими КХЗ, що вироблені з відновлених джерел енергії на період до 2030 року та визначається загальна вартість сертифікатів по роках від 2021 року по 2030 рік. Дослідження проведено на прикладі трьох вітчизняних коксохімічних підприємствах – ПрАТ "Авдіївський КХЗ", ПрАТ "Запоріжкокс" та ПрАТ "Южкокс". Розроблено методичні рекомендації до управління інтелектуальною власністю промислових підприємств на засадах процесного підходу, а саме: схеми процесів щодо побудови, використання та продажу об'єктів ІВ. При цьому під поняттям "процес" розуміється послідовність дій, що направлені на одержання додаткового прибутку від використання об'єктів інтелектуальної власності та складаються з окремих допоміжних процесів. На підставі уточнення класифікації основних процесів запропоновано їх загальні схеми та допоміжні процеси за учасниками (постачальник, вхід, бізнес-процес, вихід, клієнт) та показниками, які систематизовані за групами (вартісні, часові, технічні), що дозволяє чітко визначити стратегічну мету, цілі та умови досягнення щодо покращення управління ІВ за процесним підходом. Запропоновано методичні положення щодо оптимізації управління ІВ за процесно-функціональним підходом, які сформовано на основі процесів управління ІВ, охоплюють процедуру оптимізації часу й витрат та базуються на використанні нейронних мереж і мережевої моделі планування в умовах невизначеності, оскільки тривалість окремих робіт встановити відразу неможливо. Встановлено типи нейромереж за видами робіт, побудовано схему співробітництва нейромережі та патентного повіреного, розраховано параметри нейромережі для процесу аналізу бази даних щодо визначення патентним повіреним новизни винаходу. Розраховано тривалості для кожної роботи в умовах невизначеності й параметри мережевої моделі щодо створення та патентування об'єкту ІВ на промисловому підприємстві. Запропоновані методичні рекомендації відрізняються від існуючим тим, що використання нейромереж та мережевого планування дозволяє покращити та прискорити діяльність патентного повіреного та в цілому відділу з управління ІВ. Розроблено та обґрунтовано методичне забезпечення оцінки економічного ефекту від впровадження управління ІВ за процесно-функціональним підходом, яке, по-перше, базується на стверджені, що використання запропонованих об'єктів нематеріальних активів (гудвіл, сертифікати про походження енергії з відновлених джерел (коксовий газ та електроенергія) дозволяє нараховувати амортизаційні відрахування, які є частиною чистого грошового потоку, тобто є додатковим прибутком. По-друге, застосування нейромереж та мережевого планування сприяє скороченню часу на виконання робіт, що підвищує їх якість та знижує собівартість.
Формування організаційно-економічних засобів підвищення інноваційної сприйнятливості персоналу промислових підприємств
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Бойченко, Олег Ігорович
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент (07 – Управління та адміністрування). – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України, м. Харків, 2019. Роботу виконано на кафедрі Менеджменту інноваційного підприємництва та міжнародних економічних відносин Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" за адресою: 61002, м. Харків, вул. Кирпичова, 2. Об'єктом дослідження є новітні процеси формування інноваційного потенціалу на промислових підприємствах галузі промислової автоматики України на основі підвищення інноваційної сприйнятливості персоналу. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних положень і розробок, що впливають на інноваційну сприйнятливість персоналу промислового підприємства галузі промислової автоматики. Дисертаційне дослідження присвячене застосуванню інновацій в структурі управління персоналом на ринку промислової автоматики і переймання європейського досвіду управління. Розглянуто передовий світовий досвід щодо формування комерційної структури на ринку промислової автоматики. Проаналізовано тенденції розвитку комерційного відділу, відділу навчання персоналу, основні напрямки та методи управління кадрами. Інтегральним результатом дисертаційного дослідження є розроблення та наукове обґрунтування концептуальних положень, теоретичних засад, методичних та практичних рекомендацій щодо формування підходів до підвищення інноваційної сприйнятливості персоналу на промислових підприємствах, зокрема на ринку промислової автоматики. На підставі цього інноваційні впровадження мають позитивний результат та призводять до підвищення прибутку підприємства. При вирішенні завдань наукового дослідження застосовано: методи аналізу, системного підходу, логічного, експертних оцінок, порівняльного та графічного аналізу, індексний, сценарний підхід, графоаналітичний, економіко-математичного та параметрично-індексного моделювання. У вступі обґрунтовано актуальність задач дослідження, показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, наведена наукова новизна та сформульоване практичне значення отриманих результатів. В першому розділі здійснено огляд світових тенденції інноваційного розвитку. Представлено та обґрунтовано понятійний апарат формування організаційно-економічних засобів щодо розвитку інноваційної сприйнятливості персоналу. Комплексна система взаємодії факторів організаційно-управлінської системи яка має синергетичний ефект від забезпечення інноваційної сприйнятливості персоналу на основі цільової розробки інтерактивних заходів даного підвищення. Сформована концептуальна схема забезпечення інноваційної сприйнятливості орієнтації підприємства на інноваційних ринках. У другому розділі представлено аналіз тенденцій і стратегій розвитку передових зарубіжних і українських компаній, на зарубіжному і українському ринку промислової автоматики. Аналіз системи управління персоналом українських компаній галузі промислової автоматики. Запропоновано його форми, методи збору, аналізу та узагальнення результатів за поданням об'єктивних значень впливу підсистем системи управління персоналом підприємств на рівень інноваційної сприйнятливості персоналу. Обґрунтовано необхідність розвитку інноваційно-інформаційного забезпечення підсистем системи управління персоналом на основі розвитку корпоративних систем інтерактивної орієнтації за вектором інноваційної сприйнятливості. Представлені перспективи щодо підвищення інтеграції конструкторсько-технологічних і комерційно-збутових рішень щодо вдосконалення орієнтації організаційно-управлінської структури на підвищення інноваційної сприйнятливості персоналу. В третьому розділі обґрунтовано захід з інноваційно-інформаційного забезпечення розвитку і орієнтації організаційно-управлінської структури та системи управління персоналом за вектором інноваційної сприйнятливості персоналу. Запропоновані індекси інформаційності. Запропоновано алгоритм методичного підходу щодо орієнтації організаційно-економічних умов підвищення інноваційної сприйнятливості потенціалу системи управління персоналу в рамках організаційно-управлінської системи на основі інноваційної орієнтації персоналу. Вдосконалено формат підсистем і функцій системи управління персоналу в ТОВ "ВО ОВЕН". Проведено порівняльний аналіз підвищення рівня інноваційної сприйнятливості персоналу для українських підприємств зокрема по компанії ТОВ "ВО ОВЕН". Обґрунтовано і представлені типові корисні ефекти від підвищення інноваційної сприйнятливості потенціалу системи управління персоналу. Сформована комплексна індекс параметричну модель. Запропоновані індекси-вимірювачі. Результати досліджень дозволили отримати низку наукових результатів: - вперше запропоновано підхід до формування організаційно-економічних засобів управління інноваційною активністю персоналу на основі вектору впровадження заходів цільового комплексу інноваційної сприйнятливості системи управління персоналом, який на відміну від існуючих дозволяє системно та безперервно формувати потенціал системи управління персоналу на підставі односпрямованих цільових заходів, підвищувати інноваційну сприйнятливість персоналу промислових підприємств в умовах забезпечення їх ефективності на інноваційних ринках; - підхід до обґрунтування та систематизації комплексу факторів, які впливають на підвищення інноваційної сприйнятливості персоналу, з урахуванням специфіки галузі промислової автоматики, що дозволяє на відміну від попередніх узагальнень врахувати синергетичний ефект від забезпечення організаційно-управлінської складової роботи персоналу на основі цільової розробки інтерактивних заходів даного підвищення; - методичний підхід до аналізу системи управління персоналом підприємства, який дає можливість здійснювати системну орієнтацію її підсистем і функцій на основі вектору інноваційної сприйнятливості, що на відміну від існуючих містить систему вимірників їх впливу на інноваційну активність персоналу, що дозволяє розробляти цільові організаційно-управлінські заходи з діагностики стану і підвищення ефективності індивідуальної участі персоналу в інноваційній діяльності підприємства з урахуванням специфіки галузі промислової автоматики; - систему цільового формування інформаційно-комунікативних корпоративних мереж з точки зору розвитку їх рівня інноваційної сприйнятливості персоналу, яка на відміну від існуючих стимулює і посилює цільову орієнтацію комунікативних функцій систем управління персоналом та забезпечує підвищення ефективності використання інноваційно-інформаційної складової їх підсистем, що сприяє підвищенню конкурентоздатності підприємства галузі промислової автоматики; дістали подальшого розвитку: - підхід до підвищення інноваційної сприйнятливості персоналу комерційної служби підприємства галузі промислової автоматики, який на відміну від існуючого дозволяє забезпечити стратегію підвищення ефективності продажів за рахунок готових рішень по типу "finished solution" без використання системних інтеграторів в умовах розвитку інноваційних ринків, що дає можливість підвищити прибуток підприємства; - модель взаємодії організаційно-економічних і управлінських засобів підвищення інноваційної сприйнятливості персоналу підприємства галузі промислової автоматики на інтерактивній основі, яка дозволяє форматувати склад підсистем системи управління персоналом з урахуванням специфіки інноваційної стратегії підприємства, що на відміну від існуючих моделей дозволяє системно орієнтувати дані засоби на підвищення інноваційної сприйнятливості персоналу і розвитку інноваційних ринків промислової автоматики. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: дисертаційну роботу виконано на кафедрі Менеджменту інноваційного підприємництва та міжнародних економічних відносин НТУ "ХПІ" МОН у межах господарсько-договірної науково-дослідної роботи К6705 "Дослідження організаційно-економічних проблем з підвищення інноваційної сприйнятливості підприємств до нових технологій" (№ДР 0118U002012). Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні, методологічні та методичні положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи доведені до рівня практичних розробок та впроваджені в діяльність підприємств Харківської області: ТОВ "ВО ОВЕН" (АКТ № 23/04-18 від 23.04.2018 р.), ТОВ "ЕВЕРЕСТ КОМПАНІ" (АКТ № 2/11-01 від 02.11.2018 р.), ТОВ "ШВЕЙЦАРСЬКИЙ БІЗНЕС СЕРВІС ІНСТИТУТ"/ТОВ "БРИТАНСЬКИЙ МОВНИЙ ТАБІР "АВС САМР" (Довідка №09/12-1 від 09.12.2018 р.), ТОВ "КАПІТАН" (Довідка №14/01-1 від 14.01.2019 р.), КНП ХОР "ОГВВ" (Довідка № 93 від 28.01.2019 р.), ТОВ "ПРОМАГРОІНЖИНІРІНГ" (АКТ №30/01-19-1 від 30.01.2019 р.), ТОВ "ТАЛМІКС" (Довідка №4/2-1 від 04.02.2019 р.), НТУ "ХПІ" (АКТ від 25.03.2019 р.), ТОВ НПП "НАФТАЕНЕРГОПРОМ" (Довідка №303 від 18.09.2019 р.).