Вісники НТУ "ХПІ"

Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/2494


З 1961 р. у ХПІ видається збірник наукових праць "Вісник Харківського політехнічного інституту".
Згідно до наказу ректора № 158-1 від 07.05.2001 року "Про упорядкування видання вісника НТУ "ХПІ", збірник був перейменований у Вісник Національного Технічного Університету "ХПІ".
Вісник Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" включено до переліку спеціалізованих видань ВАК України і виходить по серіях, що відображають наукові напрямки діяльності вчених університету та потенційних здобувачів вчених ступенів та звань.
Зараз налічується 30 діючих тематичних редколегій. Вісник друкує статті як співробітників НТУ "ХПІ", так і статті авторів інших наукових закладів України та зарубіжжя, які представлені у даному розділі.

Переглянути

Фільтри

20231

Налаштування

Автор: search.filters.author.Косс, Андрій МиколайовичORCID: search.filters.orcid.https://orcid.org/0009-0001-6158-3540

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Трансгуманізм як технологія до безсмертя: історико-філософські розвилки
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Косс, Андрій Миколайович
    У статті використовується аналітико-системний, антропологічний, концептуальний, порівняльно-емпатичний, історико-хронологічний, історико-компаративістський та інші підходи, які дають можливість спиратися на терміни: теогуманізм, класичний гуманізм, механістично-функціональний гуманізм, постгуманізм, неогуманізм. В античний період починають з’являтися різні джерела та підходи щодо розуміння людини як природної істоти. Виникають різноманіття джерел та течій розуміння гуманізму. У той час існував рабовласницький лад, в якому розглядали рабів як знаряддя праці, які мають здатність розмовляти, на відмінну від биків, візків, лопат та плугів. Такі стосунки не можна назвати емпатичними взаємовідносинами, в той самий час рабовласники проявляли емпатію до рівних своєму соціальному класу. В епоху Середньовіччя виникає гуманізм, який базується на сутності обожнювання людини, її взаємозв'язків із себе подібними та світом через призму теоцентризму. Цей підхід сформував теорію теогуманізму, на базі якого сформувався теотрансгуманізм, який застосовував релігійно-духовні технології для вдосконалення душі. На цьому еволюційному етапі гуманізму тіло розглядається як джерело низинних егоїстичних бажань та гріхів. Теотрансгуманізм відкриває шлях до безсмертя через порятунок від гріховних думок та вчинків, а взаємини між людьми базуються на любові через божественну іскру в кожному індивіді. В епоху Відродження відбувається повернення до природності людини, але вже на біологічній основі. Цей гуманізм базується на антропоемпатії та застосовує тілесно спрямовані технології для вдосконалення індивіда. Антропогуманізм, на відмінну від теогуманізму, розглядає тілесні потреби людини не як гріховну природу, а джерело, яке дозволило підкорити тварин та природу своїй волі. Цей еволюційний етап гуманізму базується на антропоцентризмі та антропоемпатії та вбачає вдосконалення людини через тілесно спрямовані технології. Завдяки активному розвитку різноманіття технологій з'являються заводи та фабрики, робиться акцент на необхідності задоволення постійно зростаючих потреб суспільства, а людина починає розглядатися як природно-функціонуюче явище. Виникає механістичний гуманізм, у рамках якого індивід ототожнюється з механізмом, годинником та вічним двигуном, та використовує для вдосконалення своєї тілесності особливості роботи верстатів, машин та інших механізмів. Застосування механістичних технологій дозволяє підвищити функціональні можливості людини, а тілесність виступає її просторово-часовим обмеженням. На цьому етапі починають виникати постгуманістичні тенденції. Якщо механістичний гуманізм розглядає технології для поліпшення процесів функціонування, то постгуманізм їх застосовує в аспекті вдосконалення якості тілесного вмістилища, яке є межею буття людини. З’являється більш глибинне розуміння можливостей людського функціонування та перспектива реалізації давньої мрії людства набуття безсмертя. У рамках постгуманізму постає проблема установлення меж буття людини. Адже їх технотрансгуманістичне порушення веде до деформування антропоцентризму та ставить до провідних позицій технології та егоїзму. У рамках постгуманізму формується нове ставлення до розуміння людини як біологічно-штучного явища. При використанні біоетики межа розуміння людини постійно змінюється та залежить від прогресу науки та технологій. Все це призводить до формування нового еволюційного етапу гуманізму – неогумагнізму, який базується на антропобіоцентризмі та біоантропоемпатії, та має вплив на формування сучасного планетарного світогляду.