Кадровий резерв малих підприємств прифронтових територій як стратегічний фактор інвестиційної привабливості

Abstract

У статті досліджено кадровий резерв малих підприємств прифронтових територій України як стратегічний чинник формування інвестиційної привабливості регіонів. Обґрунтовано, що людський капітал є ключовим ресурсом, який визначає здатність бізнесу до адаптації, інноваційності та стійкості в умовах високих ризиків. Запропоновано інтегральну модель оцінки кадрового резерву, що включає кваліфікаційний, адаптивний та соціальний блоки, а також наведено формулу для кількісного вимірювання його впливу на інвестиційну привабливість. Розроблено сценарний підхід, який демонструє наслідки різного рівня кадрового резерву для підприємств та інвесторів. Практичні рекомендації спрямовані на створення програм підготовки кадрів, регіональних центрів підтримки малого бізнесу та системи кадрового моніторингу. Наукова новизна полягає у визначенні кадрового резерву як ключового детермінанта інвестиційної привабливості та у формуванні практичних механізмів його розвитку.The article is devoted to the study of the personnel reserve of small enterprises in the frontline territories of Ukraine as a strategic factor in shaping the investment attractiveness of regions. It substantiates that human capital is the key resource determining the ability of business to adapt, innovate, and remain resilient under high-risk conditions. Special attention is paid to the specifics of managing personnel reserves in small enterprises operating in frontline areas: limited resources, high levels of risk, reduced employee motivation, and the absence of a stable institutional environment. An integral model for assessing the personnel reserve is proposed, which includes three blocks—qualification potential, adaptability, and social resilience. The model makes it possible to quantitatively evaluate the personnel reserve and determine its impact on the investment attractiveness of enterprises. Examples of practical application of the model and a scenario-based approach are provided, demonstrating the consequences of different levels of personnel reserves for businesses and investors. Tables of indicators for personnel reserve assessment and scenarios of investment attractiveness development depending on its level are presented. Practical recommendations are aimed at creating local training programs, organizing regional centers for small business support, introducing personnel monitoring systems, and developing mechanisms for employee motivation. The scientific novelty lies in defining the personnel reserve as a key determinant of investment attractiveness and in forming practical mechanisms for its development under conditions of risk. Prospects for further research include empirical testing of the model based on data from specific enterprises, comparison of Ukrainian experience with international practices, and integration of personnel reserves into regional recovery strategies. Additionally, the personnel reserve is emphasized as an indicator of social resilience of territories, capable of reducing investment risks. The creation of digital tools for monitoring personnel potential is highlighted as an important direction, ensuring timely managerial decisions. Ultimately, the study provides a theoretical and practical foundation for Ukraine’s economic recovery and integration into global markets.