Керованість, компетентність та іноваційність як запорука унеможливлення кризи у сучасному управлінні

Abstract

У статті досліджується проблематика сучасних управлінських криз, що набувають дедалі більш хаотичного характеру в умовах 2025–2026 років. Автори аналізують системні чинники, що провокують кризу управління: технологічний стрибок (зокрема стрімкий розвиток штучного інтелекту), геополітична та економічна нестабільність, зміна пріоритетів і цінностей у суспільстві. Окрема увага приділяється парадоксу Джевонса в контексті впровадження ШІ: зростання обсягів даних і аналітики не підвищує якість управлінських рішень, а навпаки – генерує новий хаос і підриває довіру до інституцій. Автори обґрунтовують необхідність розмежування понять «криза управління» та «криза керованості», акцентуючи на тому, що саме некерованість об'єктів управління – внаслідок некомпетентності керівників, дефіциту довіри та відсутності інноваційних підходів – є першопричиною системних збоїв. У статті запропоновано авторське визначення керованості як окремої категорії антикризового менеджменту, що відображає здатність об'єкта управління ефективно реагувати на управлінські впливи для досягнення стратегічних цілей. Визначено основні характеристики керованості: зворотний зв'язок, норма керованості, організаційна структура, інформаційна прозорість, адаптивність та синергія формальних і неформальних механізмів. Окреслено ключові напрями запровадження інновацій в антикризовому управлінні задля підвищення рівня керованості: гнучкі управлінські структури, контролінг інновацій, цифровізація, розвиток організаційної культури та управління невизначеністю. Висновується, що керованість і інновації утворюють синергетичний тандем, де перша є фундаментом стійкості, а другі – рушієм розвитку організації в кризових умовах.This article examines the issue of contemporary management crises, which are becoming increasingly chaotic in the context of 2025–2026. The authors analyse the systemic factors that trigger management crises: technological leaps (in particular, the rapid development of artificial intelligence), geopolitical and economic instability, and shifts in societal priorities and values. Particular attention is paid to Jevons’ paradox in the context of AI implementation: the growth in data volumes and analytics does not improve the quality of management decisions; on the contrary, it generates new chaos and undermines trust in institutions. The authors justify the need to distinguish between the concepts of “management crisis” and “governance crisis,” emphasizing that it is precisely the unmanageability of management objects—due to managerial incompetence, a lack of trust, and the absence of innovative approaches—that is the root cause of systemic failures. The article proposes an original definition of governability as a separate category of crisis management, reflecting the ability of a managed entity to effectively respond to managerial influences to achieve strategic goals. The main characteristics of manageability are identified: feedback, manageability norm, organizational structure, information transparency, adaptability, and synergy between formal and informal mechanisms. Key directions for introducing innovations in crisis management to enhance manageability are outlined: flexible management structures, innovation controlling, digitalization, development of organizational culture, and uncertainty management. It is concluded that manageability and innovation form a synergistic tandem, where the former is the foundation of stability, and the latter is the driving force behind an organization’s development in crisis conditions.