032 "Історія та археологія"
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Становлення та розвиток пам’яткоохоронної справи на Харківщині (1945 р. – поч. XXI ст.)(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2024) Ліхолєтов, Ярослав ВолодимировичДисертаційна робота присвячена дослідженню особливостей становлення та розвитку пам’яткоохоронної справи на Харківщині (1945 р. – поч. XXI ст.). Вивчення цих процесів зумовлене потребою заповнювати прогалини в історії українського пам’яткознавства, зокрема у регіональному розрізі. Актуальність тематики пояснюється необхідністю аналізувати різноманітні аспекти пам’яткоохоронної справи, зокрема в контексті здобутків та прорахунків фахівців, що дозволяє розвиватися різноманітним розробкам для реалізації заходів і новітніх пам’яткоохоронних програм в Україні, які вже вимагають неупередженого погляду на культурну спадщину в інтересах майбутнього держави. Загальнодержавне значення пам’яткоохоронних процесів напряму залежать від різноманітних трансформацій в українському суспільстві, зокрема динаміки в економічній, культурній та соціально-політичній сферах. Необхідність об’єктивного вивчення окремих історичних напрямів шляхом активізації інтересу до збереження національної культурної спадщини сприятиме формуванню окремого наукового напряму історичного пам’яткознавства. Метою дослідження є історична реконструкція закономірностей розвитку та еволюції пам’яткоохоронної справи на Харківщині (1945 р. – поч. ХХІ ст.), у контексті загальнодержавних процесів. Об’єктом дослідження є процес становлення та розвитку державної системи охорони культурної спадщини в Україні впродовж 1945 р. – поч. ХХІ ст. у розрізі історико-культурних процесів Харківщини. Предметом дослідження є основні форми, напрями та методи діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, наукових та музейних інституцій, Українського товариства охорони пам’ яток історії та культури (УТОПІК), окремих дослідників та діячів культури Харківщини з виявлення, дослідження, вивчення, охорони та використання, а також популяризації нерухомих об’єктів культурної спадщини. У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено хронологічні та територіальні межі дослідження, визначено мету і завдання дослідження, а також охарактеризовано методологічну основу дисертації. Наведено інформацію щодо наукової новизни та практичного значення отриманих результатів. Подано інформацію щодо особистого внеску здобувача, а також апробацію матеріалів дисертації. Дисертація складається із чотирьох розділів. У першому розділі проаналізовано історіографічну традицію та джерельну базу, розглянуто методологічні засади дослідження. Зокрема в історіографії виділено два основні хронологічні періоди, кожен з яких має свої особливості. Наукові праці радянського періоду часто позбавлені об’єктивності через державний вплив. Переважна кількість напрацювань мають узагальнений характер. Однак в радянський період почалося формування теоретичних і методологічних підходів у пам’яткоохоронних дослідженнях. Встановлено, що плідним став період відновлення незалежності, який пожвавив наукові дослідження, завдяки яким відбувалось поглиблення знань про пам’ятки в міждисциплінарному аспекті. Джерельна база представлена сукупністю документів з архівів та відділів державних установ. Аналіз проблематики дослідження відбувався на основі застосування низки різноманітних методів, принципів та підходів, що дозволило зусібіч розглянути різноманітні пам’яткоохоронні процеси на теренах Харківщини в досліджуваний період. У другому розділі увагу акцентовано на розбудові державної пам’яткоохоронної системи Харківщини (1945 р. – друга половина 1960-х рр.). Однак для того, щоб повноцінно розкрити пам’яткоохоронні процеси, на підставі узагальнення наявного фактологічного матеріалу проаналізовано основні аспекти й передумови становлення та розвитку пам’яткоохоронної справи на Харківщині до 1945 р. На підставі історико-правового аналізу простежено формування законодавства та центральної державної вертикалі влади до 1966 р. Аналізуючи діяльність пам’яткоохоронних заходів доведено лідируючі позиції Харківщини в УРСР. Третій розділ присвячено інституційному та науковому оформленню пам’яткоохоронної справи на Харківщині (друга половина 1960-х – 1991 рр.). У межах означеного періоду проаналізовано основні аспекти становлення та діяльності Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, зокрема місцевого осередку. Розкрито внесок А. Г. Слюсарського в роботі товариства, яку було спрямовано на дослідження та збереження пам’яток. Досліджено різноманітні аспекти просвітницької та пропагандистської діяльності товариства. Доведено, що через свої низові та районні організації, завдяки ентузіастам-науковцям, краєзнавцям товариство запобігло руйнуванню значної кількості пам’яток, реалізувало ряд програм. Виділено етапи розквіту Харківської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Розглянуто наукову складову пам’яткоохоронної справи, яка відобразилась у підготовці енциклопедії «Звід пам’яток історії та культури України», зокрема в Харківській області. Встановлено, що енциклопедія стала важливою частиною пам’яткознавчих студій, які сприяли популяризації культурної спадщини серед громадян. Розглянуто внесок місцевих бібліотек, музеїв та наукових установ у формуванні науково-довідкового апарату, який став підґрунтям для подальшого пошуку інформації про об’єкти культурної спадщини. Визначено, що в 1980-х рр. науковці та прогресивна громадськість Харківщини одними з перших в Україні почали вирішувати питання, пов’язані зі збором і опрацюванням інформації про пам’ятки культурної спадщини. Визначено, що різноманітні пам’яткоохоронні процеси спрямовані на вдосконалення пам’яткоохоронної галузі у розрізі законотворчих процесів, що відбувалися впродовж 1970-х рр, остаточно сформувалися на початку 1980-х рр. У контексті низки нормативного підґрунтя та практичної діяльності доведено системність пам’яткоохоронної справи, зокрема у її складових: «державна система охорони пам’яток – суспільство», «суспільство – наука», «наука – громадська діяльність», «громадська діяльність – державна система охорони пам’яток». У четвертому розділі приділено увагу пам’яткоохоронним процесам сучасного періоду (1991 р. – поч. XXI ст.). Встановлено, що відбулось поступове становлення пам’яткоохоронної діяльності, зокрема у розрізі нормативно-правового підґрунтя. Обґрунтовано основні тенденції активізації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури на теренах Харківщини. Узагальнено аспекти практичної діяльності Харківського науково-методичного центру охорони культурної спадщини та його статус у пам’яткоохоронній діяльності регіону, зокрема у формуванні Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини, а також у підготовці та виданні енциклопедій по Харківській області. Досліджено основні напрями діяльності освітніх установ та наукових організацій, які формують пам’яткоохоронну мережу Харківщини. Встановлено, що наукові дослідження фахівців, які дотичні до пам’яткоохоронної справи не тільки поширюють і поглиблюють знання про пам’ятки, але й закладають основи для фізичного збереження об’єктів. Загалом аналіз пам’яткоохоронної справи на Харківщині в досліджуваний період дав змогу узагальнити і співставити окремі досягнення, що дозволило виокремити основні етапи, а також розробити періодизацію цього періоду, яку наведено у висновках. Практичне значення одержаних результатів, полягає в тому, що теоретичні напрацювання можуть бути використані у процесі пам’яткоохоронних досліджень наукових установ розробці програм спецкурсів з пам’яткознавства та інших суміжних напрямів на профільних кафедрах закладів вищої освіти. Окремі фактологічні дані дисертаційного дослідження можуть бути використані у діяльності спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини. Окремі матеріали дослідження можуть бути спрямовані на оптимізацію сучасного стану пам’яткоохоронної діяльності в регіоні, активізацію громадської ініціативи. Популяризація заявленої тематики, зокрема шляхом наукової репрезентації створить основу для подальшого розвитку єднального наукового напряму з історичного пам’яткознавства та еволюції наявного загальнонаціонального наративу про нього. The dissertation is dedicated to the study of the peculiarities of the formation and development of the monument protection business in the Kharkiv region (1945 - the beginning of the 21st century). The study of these processes is conditioned by the need to fill the gaps in the history of Ukrainian monument studies, in particular in the regional section. The topicality of the topic is explained by the need to analyze various aspects of the monument protection case, in particular in the context of achievements and miscalculations of specialists, which allows the development of various developments for the implementation of measures and the latest monument protection programs in Ukraine, which already require an unbiased view of cultural heritage in the interests of the future of the state. The national importance of monument protection processes directly depends on various transformations in Ukrainian society, in particular, dynamics in the economic, cultural, and socio-political spheres. The need for an objective study of certain historical trends, by activating interest in the preservation of national cultural heritage, will contribute to the formation of a separate scientific direction of historical monuments. The purpose of the study is the historical reconstruction of the patterns of development and evolution of the monument preservation business in the Kharkiv region (1945 – early XXI century), in the context of national and general historical processes. The object of the study is the process of formation and development of the state system of cultural heritage protection in Ukraine during 1945 - beginning. 21st century in terms of historical and cultural processes of Kharkiv region. The subject of the research is the main forms, directions and methods of activity of state authorities and local self-government bodies, scientific and museum institutions, the Ukrainian Society for the Protection of Historical and Cultural Monuments, individual researchers and cultural figures of Kharkiv Oblast to identify, research, study, protect and use, as well as popularization of immovable objects of cultural heritage. The introduction substantiates the relevance of the chosen topic, outlines the chronological and territorial boundaries of the research, defines the goal and task of the research, and also characterizes the methodological basis of the dissertation. Information is provided regarding the scientific novelty and practical significance of the obtained results. Information about the recipient's personal contribution, as well as approval of the dissertation materials, is provided. The thesis consists of four sections. The first chapter focuses on the analysis of the historiographical tradition, the source base is analyzed, and the methodological foundations of the research are characterized. In particular, two main chronological periods are distinguished in historiography, each of which has its own characteristics. Scientific works of the Soviet period often lack objectivity due to state influence. The majority of studies are of a generalized nature. However, in the Soviet period, the formation of theoretical and methodological approaches in monument protection research began. It was established that the period of restoration of independence was fruitful, which revived scientific research, thanks to which the knowledge about monuments in an interdisciplinary aspect was deepened. The source base is represented by a collection of documents from archives and departments of state institutions. The analysis of the research issues was based on the application of a number of different methods, principles and approaches, which made it possible to comprehensively consider various monument protection processes on the territory of the Kharkiv region during the research period. In the second section, attention is focused on the development of the state monument protection system of Kharkiv region (1945 – the second half of the 1960s). However, in order to fully reveal the monument protection processes based on the generalization of the available factual material, the main aspects and prerequisites of the formation and development of the monument protection case in the Kharkiv region until 1945 were analyzed. Based on the historical and legal analysis, the formation of legislation and the central state vertical was traced authorities until 1966. Analyzing the activities of monument protection measures, the leading position of Kharkiv Oblast in the Ukrainian SSR was proven. The third section is devoted to the institutional and scientific design of the monument protection case in the Kharkiv region (second half of the 1960s – 1991). Within the specified period, the main aspects of the formation and activity of the Ukrainian Society for the Protection of Historical and Cultural Monuments, in particular the local branch, were analyzed. The contribution of A. H. Sliyusarskyi to the work of the society, which was aimed at research and preservation of monuments, was revealed. Various aspects of educational and propaganda activities of the society were considered. It has been proven that through its grassroots and district organizations, thanks to enthusiastic scientists, local historians, the society prevented the destruction of a significant number of monuments, implemented a number of programs. The stages of development of the Kharkiv regional organization of the Ukrainian Society for the Protection of Historical and Cultural Monuments are highlighted. The scientific component of the monument protection case, which was reflected in the preparation of the encyclopedia «Collection of monuments of the history and culture of Ukraine», in particular in the Kharkiv region, was considered.It was established that the encyclopedia became an important part of historical studies, which contributed to the popularization of cultural heritage among citizens. The contribution of local libraries, museums and scientific institutions in the formation of the scientific reference apparatus, which became the basis for the further search for information about objects of cultural heritage, was considered. It was determined that in the 1980s, scientists and the progressive public of Kharkiv region were among the first in Ukraine to start solving issues related to the collection and processing of information about cultural heritage sites. It was determined that various monument protection processes aimed at improving the monument protection industry in terms of law-making processes took place during the 1970s, and at the beginning 1980s is fully formed. In the context of a number of normative and practical grounds, the role of joint functioning of the monument protection case has been proven, in particular in the components of the system: «state system of monument protection – society», «society – science», «science – public activity», «public activity – state monument protection system» In the fourth chapter, attention is paid to the monument protection processes of the modern period (1991 – early XXI century). It has been established that there has been a gradual formation of monument protection activities, in particular in terms of the regulatory and legal basis. The main trends in the activation of the Ukrainian Society for the Protection of Historical and Cultural Monuments in the Kharkiv region are substantiated. Aspects of the practical activities of the Kharkiv Scientific and Methodological Center for the Protection of Cultural Heritage and its status in the region's monument protection activities are summarized, in particular in the formation of the State Register of immovable monuments of cultural heritage, as well as in the preparation and publication of encyclopedias in the Kharkiv region.The main areas of activity of educational institutions and scientific organizations that form the monument protection network of Kharkiv Region were studied. It has been established that the scientific research of specialists related to the preservation of monuments not only spreads and deepens knowledge about monuments, but also lays the foundations for the physical preservation of objects. In general, the analysis of the monument protection case in the Kharkiv region during the researched period made it possible to summarize and compare individual achievements, which allowed to single out the main stages, and to develop the periodization of this period, which is given in the conclusions. The practical significance of the obtained results is that theoretical developments can be used in the process of monument protection research in scientific institutions, in the development of programs for special courses in monument studies and other related areas at specialized departments of higher education institutions.Separate factual data of the dissertation research can be used in the activities of specially authorized bodies for the protection of cultural heritage. Separate research materials can be aimed at optimizing the current state of monument protection activities in the region, activating the public initiative. The popularization of the stated topic, in particular through scientific representation, will create a basis for the further development of a unifying scientific direction in historical monument studies and the evolution of the existing national narrative about it.Документ Конструкторська та організаційна діяльність академіка НАНУ С. М. Конюхова в контексті розвитку ракетно-космічної галузі України(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Войтюк, Олена СтепанівнаДокумент Студентські будівельні загони Харківщини: виникнення, генезис та занепад руху (друга половина 1950-х рр.–1991 р.)(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Малиніна, Тетяна ВасилівнаДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 Історія та археологія. – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" – Харків, 2020. Дисертаційна робота присвячена дослідженню формування, генезису та занепаду студентських будівельних загонів Харківщини з другої половини 1950-х років до 1991 року. Завдяки діяльності студентських будівельних загонів значна чисельність молоді отримала можливість закріпити або набути нові професійні навички, долучитися до вирішення важливих державних народногосподарських завдань, сформувати лідерські та організаторські здібності, розширити сферу соціальної взаємодії та виконати якісно нові соціальні функції. У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено предмет, об’єкт, мету, завдання, хронологічні межі. Актуальність дослідження історії студентських будівельних загонів полягає в практичному застосуванні позитивного досвіду добровільного молодіжного руху, який бере свої витоки з другої половини 1950-х років, для подальшого можливого використання в сегменті сучасної молодіжної політики. Методи й форми організації, система управління й оперативність у вирішенні організаційних, виробничих, побутових проблем (особливо початкового періоду) принесли вагомий результат для розвитку економіки. У той же час формалізація й ідеологізація цього руху спричинили появу кризових явищ, а зміна політично-економічної моделі суспільства – його занепад. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ґрунтовно й всебічно досліджуються студентські будівельні загони Харківщини від зародження до занепаду, визначено їхні організаційні й структурні особливості. Детально, на основі широкої джерельної бази, розкрито причини появи кризових явищ, таких як заміна добровільних принципів на плановий підхід у формуванні студентських будівельних загонів, хабарництво, приписки, окозамилювання, діяльність «диких» загонів. Розкриваються причини появи й організація роботи «обмінних» загонів, які вперше були сформовані у Харкові. Доведено існування негативних для здоров’я й життя молоді наслідків порушень техніки безпеки, санітарно-гігієнічних норм проживання і промислової санітарії. На основі аналізу вперше залучених до наукового обігу архівних документів переосмислюються загальновідомі факти з історії СБЗ та історіографічні оцінки цього руху. Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати щодо виробничої та організаційної самостійності СБЗ можуть допомогти уникнути проблем у розвитку студентського самоврядування й у формуванні соціальної активності студентства. У сучасному суспільстві зростає попит на спеціалістів, які мають якісну професійну підготовку та навички управлінської, підприємницької діяльності, тому і досвід студентських будівельних загонів має велике практичне значення при виробленні та формуванні загальної концепції державної молодіжної політики та органів місцевого самоврядування в Україні, створенні умов для самореалізації молоді. До першого розділу дисертації увійшли історіографія, аналіз джерельної бази та методико-теоретичні засади дослідження. Виділено три великі історіографічні блоки, які згруповані за проблемно-хронологічним принципом. До першого належать роботи радянських дослідників, які публікувалися впродовж 60-х – 80-х рр. ХХ ст. у різних галузях науки – історії, психології, соціології. Цей блок поділено на два періоди. До першого (1960-1980 рр.) належать результати досліджень радянських істориків, які здебільшого самі були активними учасниками будзагонів та пропагували комуністичне виховання молоді й переваги молодіжного руху студентських будівельних загонів. Для другого періоду (друга половина 1980-х – початок 1990-х рр.) притаманні спроби переосмислення та об’єктивного аналізу кризових явищ у СБЗ. Значну увагу дослідники другого періоду звертали на державотворчу тематику, вивчення історії молодіжних рухів та можливостей впровадження досвіду будзагонів у сучасних реаліях. Другий блок становить сучасна українська історіографія, яка з’явилася й активно продовжує розвиватися у зв’язку із зростанням інтересу до історії СБЗ вищих навчальних закладів та активних спроб ретрансляції цього досвіду. До третього блоку належить сучасна зарубіжна історіографія, представлена роботами переважно російських істориків, які активно досліджують дану тематику на пострадянському просторі. Також значний інтерес для розуміння процесів побудови й розвалу соціалістичного суспільства мають роботи зарубіжних, зокрема британських та італійських істориків. Узагальнення та погляд на державні процеси «зі сторони» дають можливість визначити загальні тенденції в розвитку СБЗ, а локальні дослідження цих науковців уможливлюють об’єктивне формування уявлення про особливості та регіональні відмінності цього руху. Джерельна база представлена документами та матеріалами офіційного походження, джерелами особистого походження, періодичними виданнями, усними свідченнями, візуальними джерелами та предметно-речовими пам’ятками. Значна частина архівних документів, спогадів, інтерв’ю вперше залучені до обігу. В основному були використані документи й матеріали, представлені у фондах двох архівних установ: Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Державного архіву Харківської області. Складність у роботі з джерельною базою полягала в тому, що діловодство перших «спонтанних» загонів не велося, велика кількість матеріалів знаходиться в музеях ВНЗ і не систематизована, джерела містять і суб’єктивний підхід до подій, спостерігається також свідоме викривлення інформації. Теоретико-методологічна основа дослідження базується на загальнонаукових принципах історизму, цілісності та наукової об’єктивності, реалізованих через ретроспективний, проблемно-хронологічний, усно-історичний методи та метод соціокультурного аналізу. Використання цих принципів і методів сприяло уникненню необ'єктивності та упередженості в здійсненні глибокого наукового аналізу діяльності СБЗ вищих навчальних закладів Харківщини другої половини 1950-х рр. – 1991 р. У другому розділі дисертації детально досліджено організаційну структуру й систему управління від лінійного до всесоюзного СБЗ. Виявлені відмінності харківських загонів, які мали специфічну структуру, таку як кущові загони та специфічний орган управління – кущові штаби. У роботі досліджено мотиви участі студентів у цьому молодіжному русі, виокремлено їхні різновиди та відмінності на різних етапах. Так, для учасників першого періоду головними чинниками були романтика, можливість принести користь суспільству. У подальшому ж все більше значення відігравав роль такий чинник, як можливість покращити матеріальне становище та отримати й застосувати організаторський і трудовий досвід. Аналіз критеріїв відбору бійців дають можливість стверджувати, що будзагони стали справжньою школою фаховості спеціалістів і кадрового резерву. У той же час підміна основних організаційних принципів, а саме добровільності, виробничої та організаційної самостійності стали початком кризи студентських будівельних загонів. Саме на цьому акцентовано увагу в третьому розділі дослідження. Поступово студентські загони перестають мати переважно будівельну специфіку й з’являються спеціалізовані загони, які повинні були вирішувати народногосподарські завдання в різних галузях. Це сприяло професійній підготовці студентів, а також розвитку у них творчих здібностей, результатом чого стало запровадження науково-технічних бюро з розробки й впровадження раціоналізаторських ідей та передового досвіду. Усе це сприяло ефективному використанню студентства як додаткової робочої сили для швидкого розвитку народного господарства як всього СРСР так і союзних республік. Також у цьому розділі дисертаційного дослідження здійснено детальний аналіз системи медичного обслуговування «бійців» загонів, проведення превентивних профілактичних заходів та виявлені причини порушення правил техніки безпеки та охорони праці, які призводили до травматизму та летальних випадків. До раніше визначених дослідниками нами додані наступні: порушення норм промислової санітарії та принципу добровільності формування загонів, зниження рівня уваги через перевтому, залучення дівчат і неповнолітніх дітей до складних і небезпечних будівельних процесів. У четвертому розділі дисертаційного дослідження розкриті особливості договірної кампанії, ефективність виробничого процесу студентських будівельних загонів, запровадження нових стимулів і форм організації загонів та прорахунки, які були допущені через формалізм, відсутність наукового підходу тощо. Заміна добровільних принципів на плановий підхід у формуванні СБЗ, хабарництво, приписки, розкрадання майна, стали початком занепаду цього руху, який був приречений через суспільно-політичну й економічну кризу наприкінці 1980-х рр. Таким чином, у дисертаційному дослідженні розкрито організаційні, мотиваційні, виробничі, побутові та інші аспекти діяльності студентських будівельних загонів Харківщини.Документ Науковий доробок професора В. О. Добровольського (1884–1963) в галузі матеріалознавства та загального машинознавства(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Бандус, Вячеслав ОлексійовичДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 032 "Історія та археологія". – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Харків, 2020. Формування цілісної концепції розвитку машинобудування і матеріалознавства в історичній ретроспективі як фундаментальних складових вітчизняної освіти і науки, забезпечується комплексним вивченням науково-освітньої спадщини провідних учених. Визначальний внесок у розвиток теоретичних і практичних основ українського машинобудування та матеріалознавства першої половини – середини ХХ ст. належить професору, доктору технічних наук Віктору Опанасовичу Добровольському (1884–1963). З іменем ученого пов’язано формування вітчизняної традиції дослідження землечерпальних машин і кранів, удосконалення основ теоретичного розрахунку деталей машин, розробку й впровадження голчастих підшипників, дослідження проблем механічних передач, закладення теоретичних та методологічних засад дисципліни «Деталі машин», створення наукової школи в ОПІ з дослідження проблем машинобудування і матеріалознавства. Історіографічний аналіз джерел досліджуваної теми засвідчив відсутність у науковій літературі комплексного дослідження життя, професійної діяльності, творчої спадщини В. О. Добровольського. Потребує змістовного аналізу педагогічна робота Віктора Опанасовича, висвітлення доробку його наукової школи та її інтелектуального внеску в збагачення українського машинобудування, що актуалізує проблему дисертаційного дослідження й зумовлює необхідність проведення нових системних пошуків. Історіографічна база дослідження з урахуванням предметно-тематичного спрямування поділена на три групи: 1) дослідження з розвитку загального машинобудування, що характеризують напрями, термінологію, теорію, методи науки; 2) праці присвячені історії ОПІ й інших науково-дослідних інституцій, пов’язаних з діяльністю В. О. Добровольського; 3) наукові й науково-популярні публікацій, що висвітлюють сторінки життя та творчі здобутки науковця. Історіографія за темою дослідження відповідно до проблемно-хронологічного принципу розподіляється на два періоди: роботи радянської доби й дослідження часів незалежної України. Джерельна база дисертаційної роботи охоплює матеріали архівних установ, опубліковані офіційні документи органів державної влади, науково-освітніх, громадських організацій, наукові праці В. О. Добровольського, дисертаційні дослідження; спогади сучасників і колег, музейні матеріали. У дослідженні до наукового обігу залучено низку маловідомих архівних матеріалів. Опрацьовано фонди ДАОО, архіву Одеського національного політехнічного університету, Одеської національної академії харчових технологій. Основним джерелом інформації дослідження для комплексного аналізу інтелектуальної діяльності Віктора Опанасовича стали його наукові праці, навчальні посібники, науково-популярні публікації. Встановлено, що загальний творчий доробок вченого нараховує 160 праць, серед яких 9 монографій, 30 авторських і колективних підручників та довідників. Використано матеріали фондів 6-ти наукових бібліотек: Одеського національного політехнічного університету, Одеського державного аграрного університету, Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, Криворізького національного університету, Одеської національної наукової бібліотеки, Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського НАН України. Теоретико-методологічну основу дослідження склали загальнонаукові принципи пізнання: науковості, об’єктивності, історизму, системності, всебічності, достовірності, репрезентативності, конкретності. Виконання дослідних завдань зумовило використання комплексу загальнонаукових (логічного, класифікації, періодизації і типологізації), міждисциплінарних (структурно-системний, аналогії) і спеціальних історичних методів (проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, синхроністичного, бібліографічного, просопографічного, ретроспективного). Критичний аналіз історіографії і джерельної бази та використання широкого інструментарію сучасних наукових методів сприяли визначенню основних напрямків дослідження й узагальненню внеску Віктора Опанасовича та його наукової школи в розробку концептуальних наукових проблем. На підставі проаналізованих біографічних матеріалів розкрито чинники, що сприяли формуванню наукового світогляду, громадської позиції та особистісних орієнтирів В. О. Добровольського в період 1884–1917 рр.: походження з незаможної багатодітної родини; природний хист до точних наук; навчання у Харківському реальному училищі й Харківському технологічному інституті, де його викладачами були видатні вчені того часу В. Е. Тір, П. М. Мухачов та інші; інженерна й конструкторська робота на підприємствах та залізниці. Головним напрямком професійної діяльності Віктора Опанасовича з 1918 р., стало викладання у ОПІ. Понад 40 років свого життя науковець присвятив педагогічній, організаційній діяльності в інституті. В. О. Добровольський вдало поєднував наукову, організаційну, виробничу й практичну діяльність, велике значення приділяв підвищенню якості освітнього процесу, вдосконаленню навчальних програм та методики викладання технічних дисциплін. Його підручник з курсу «Деталі машин» став основою для викладання дисципліни, якою користувались десятки тисяч інженерів-машинобудівників у більшості вищих технічних закладів СРСР. Упродовж 25 років, що охопили сім видань підручника, науковець самостійно опрацьовував, систематизував зібрану ним інформацію, постійно доповнюючи та покращуючи її. Починаючи з 1956 р., В. О. Добровольський разом із колективом власних учнів: К. І. Заблонським, С. Л. Маком, Л. Б. Ерліхом, О. С. Радчиком підготував новий підручник «Деталі машин», який витримав сім видань російською мовою, п’ять англійською, чотири іспанською, два французькою, китайською, арабською мовами, загальним накладом більше 1 млн. примірників. Плідна робота Віктора Опанасовича на посаді завідувача кафедри деталі машин з 1923 по 1963 рр. стала основою для багатьох наукових досягнень здійснених її колективом. Завідування Вечірнім робітничим технікумом у 1920–1928 рр. та вдосконалення системи вечірньої освіти надало можливість сотням студентів отримати кваліфікацію інженера та підготувало основу для запровадження вечірнього відділення в ОПІ. Перебуваючи на посаді директора ОПІ упродовж 1946–1957 рр., В. О. Добровольський зумів відновити зруйнований війною заклад та перетворити його на один із провідних центрів вищої технічної освіти Півдня України. Науковцю вдалося матеріально реконструювати ОПІ, оновити та впорядкувати навчальні програми, модернізувати напрями підготовки спеціалістів відповідно до потреб часу, встановити міцні зв’язки з виробництвом, вирішити проблеми підготовки молодих дослідників. Під керівництвом ученого в ОПІ розпочалась робота щодо надання інституту нових площ та територій під будівництво корпусів, що сприяло стрімкому зростанню матеріально-технічної бази ЗВО. Одним із ключових завдань дисертаційного дослідження стала розробка періодизації наукового доробку В. О. Добровольського та її аналіз. Детальне вивчення творчої спадщини вченого дозволило виокремити чотири етапи наукової діяльності й визначити головні напрямки досліджень на кожному із них: Перший етап наукових пошуків, що охопив період з 1911 р. до 1916 р. нерозривно пов’язаний з роботою Віктора Опанасовича на будівництві Східно-Амурської залізниці. Основними складниками творчих напрацювань означеного періоду була розробка актуальних проблем машинобудування, що стосувалися властивостей матеріалів та особливостей використання підйомно-транспортних і землечерпальних машин, досвід експлуатації яких отримав дослідник. Опубліковані науковцем на сторінках «Вісника Південноросійського товариства технологів» праці продемонстрували глибоку наукову компетентність, відкритість перед інноваціями та окреслили ключові напрямки його майбутніх досліджень. 1920–1924 рр. – другий етап творчої діяльності В. О. Добровольського. Напрямки наукових досліджень були визначені післявоєнним економічним станом та політичною ситуацією в країні. Науковець зосередився на розв’язанні загальногосподарських проблем (будівництві ткацьких верстатів, організації ковальської та ливарної справ, локомобілях, водопостачанні). Публікація ученим простих, лаконічних практичних керівництв за цією тематикою і наукових статей присвячених технічним проблемам, особливостям робітничих професій та організаційно-господарським проблемам, продемонстрували професійну гнучкість, ерудованість та вміння ефективно визначати перспективні наукові проблеми й відповідати на повсякденні господарські виклики. Встановлено, що третій етап творчої активності Віктора Опанасовича з 1925 р. до 1941 р. характеризуєвався найбільшою кількістю публікацій (60 наукових праць, серед яких 7 монографій) і практичних досягнень. Основні напрямки наукових розробок систематизовано в чотири ключові тематичні підрозділи, представлені окремими книгами й монографіями: підйомно-транспортні машини, голчасті підшипники, ремінні передачі, парові автомобілі. Окрему підгрупу склали праці дослідника загальної проблематики, присвяченні конструкції і розрахунку зубчастих, черв’ячних передач, валам, варіаторам, болтовим з’єднанням та іншим деталям машин. Четвертий етап наукової діяльності Віктора Опанасовича – 1945–1963 рр. характеризувався зміщенням наукових інтересів з дослідження окремих машин та їх деталей, до вивчення фундаментальних основ машинобудування і конструювання, як концептуальної основи розвитку науки. Означений етап розподілявся на два основних напрямки: розробка загальних проблем конструювання машин і деталей машин у машинобудуванні та висвітлення актуальних проблем промисловості й науки. Аналіз наукової спадщини В. О. Добровольського дозволив виокремити основні напрямки його досліджень у різних галузях машинобудування і матеріалознавства: теорія й експлуатація ремінних передач, зубчасті передачі, парові машини, голчасті підшипники, механічні приводи, інші деталі машин, розрахунки деталей, підйомно-транспортні й землечерпальні машини, основи конструювання машин. Учений обґрунтував принципові положення у теорії ремінних передач, розглянув особливості натягу ременя, способи його розміщення на шківу, спростував низку необґрунтованих теорій, щодо результатів теоретичних розрахунків величини початкового натягу ременя, значних перевитрат потужності в ремінній передачі з роликом відносно зубчастої передачі. В. О. Добровольський розробив варіанти вирішення проблеми жорсткості конструкції вертикального парового котла, виконав розрахунки ККД різних типів парових машин, що використовувалися у залізничному транспорті й визначив їх економічні показники. Керував розробкою та випробуванням голчастих підшипників, дослідив характер руху голки в підшипнику, визначив вплив міжголчастого та радіального проміжків, підрахував коефіцієнт тертя, звернув увагу на необхідність використання спеціального мастила відповідно до умов середовища. Розглянув проблему вибору запасу міцності й допустимих напружень у машинобудуванні через розрахунок допустимих напружень, відповідно до режимів роботи машини. В. О. Добровольський довів, що прийнята в СРСР норма розрахунку валів на кут закручування, 0,25 градуси на погонний метр, не була науково обґрунтованою і призводила до значних перевитрат металу. Вирахував найбільш раціональний кут для шпонкових з’єднань нерухомих деталей (120 градусів) і рухомих деталей (180 градусів), що переміщувалися вздовж валу. Вчений вдосконалив норми розрахунку інших деталей машин, першим звернув увагу на відсутність узгоджених норм передавальних чисел у конструюванні зубчастих коліс та передач трамвайних вагонів у машинобудуванні. Обґрунтовано, що В. О. Добровольський є фундатором досліджень землечерпальних машин в Україні та СРСР. Учений розрахував допустимі напруження для матеріалів деталей землечерпальних машин відносно тимчасового опору на розрив, надав рекомендації щодо покращення повороту гусеничних екскаваторів, зменшення впливу землечерпальних машин на зсуви й завали та підвищення їх стійкості, підготував проект вітчизняної землечерпальної машини для очищення канав. Монографії дослідника «Багатоківшеві сухі землечерпальні прилади» (1931 р.) і «Багатоківшеві екскаватори: їхня конструкція, проектування і розрахунок» (1934 р.) стали першим повним зібранням матеріалів з типів, конструкції, розрахунків, експлуатації та показників багатоківшевих екскаваторів в Україні та СРСР. Доведено, що Віктор Опанасович Добровольський є автором ґрунтовних теоретико-методологічних напрацювань у галузі конструювання машин. Учений запропонував раціональний та економічний спосіб покращення елементів конструкцій машин шляхом вдосконалення й посилення слабких елементів конструкції. Визначив необхідність стандартизації деталей в умовах вузлового компонування машин як важливого елементу підвищення економічних показників. Серед методологічних напрацювань В. О. Добровольського, вирізняється значущістю дослідження методики викладання курсу «Деталі машин». Науковець визначив ключовий організаційний недолік у побудові цієї дисципліни, коли її вивчення проходило паралельно з курсами матеріалознавства, опору матеріалів, теорії механізмів і машин, а не після них, що призводило до формування у студентів помилкового концептуального розуміння процесу розрахунку, як постановки цифр до формул. Віктор Опанасович обґрунтував спосіб усунення цього недоліку в процесі навчання за допомогою наведення прикладів прикладного розрахунку, що не відповідали теоретичним результатам. Провідне місце в творчій діяльності В. О. Добровольського в ОПІ посідала науково-освітня робота. Встановлено, що в період з 1934 р. по 1963 р. учений очолював засновану ним наукову школу з проблем машинобудування і матеріалознавства, що сприяла підготовці 37 науковців (32 кандидати та 5 докторів наук). Виокремлено ключові напрямки наукових пошуків учених цієї школи: матеріалознавство та опір матеріалів, норми розрахунку, деталі машин і машини (їхня довговічність, міцність, верстати, підйомно-транспортна техніка, окремі деталі). Наукову школу Віктора Опанасовича характеризувало вміння визначати актуальні наукові проблеми, розуміти сутність досліджуваних явищ, експериментальне підтвердження теоретичних результатів, їхня практична реалізація, зв'язок з виробництвом. Доведено, що науково-технічна школа В. О. Добровольського об’єднує три генерації науковців, які продовжують працювати в провідних технічних закладах України (ОНПУ, ОНАХТ, Криворізький національний університет). Видатні учні ученого: К. І. Заблонський, Л. Б. Ерліх, С. В. Мак, І. А. Бегагоєн, В. Ф. Мальцев, М. В. Олійник, А. А. Старосельський стали організаторами дочірніх наукових шкіл та напрямків досліджень, надавши технічній школі Віктора Опанасовича багаторівневого характеру. Серед плеяди представників другого покоління наукової школи В. О. Добровольського необхідно виокремити докторів технічних наук: В. Ф. Семенюка, І. М. Білоконєва, С. С. Гутирю, А. В. Конопльова, В. І. Бикова, Б. М. Щекіна, які продуктивно займаються підготовкою наступної генерації дослідників. Учений, педагог, організатор вищої технічної освіти, засновник наукової школи, інженер – Віктор Опанасович Добровольський здійснив вагомий внесок у розвиток машинобудування першої половини – середини ХХ ст. Творчий доробок В. О. Добровольського сприяв розвитку досліджень у галузі землечерпальних машин, норм розрахунку, механічних передач, основ конструювання, матеріалознавства, методологічному оформленню дисципліни «Деталі машин». Організована вченим наукова школа з досліджень проблем машинобудування та матеріалознавства й сьогодні продовжує визначати тенденції розвитку української науки.