Вісник № 01. Хімія, хімічна технологія та екологія
Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/47820
Переглянути
Документ Особливості встановлення ближньої сольватації іонів тетраалкіламонію в розчинниках з просторовою сіткою Н-зв’язків(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Булавін, Віктор Іванович; В'юник, Іван Миколайович; Крамаренко, Андрій Вікторович; Русінов, Олександр ІвановичКоeфіцієнт дифузії та довжина дифузійного зміщення ( d ) 5 іонів тетраалкіламонію (ТАА) (від Me₄N⁺ до Pe₄N⁺) у воді, етиленгліколі (ЕГ), формаміді (Ф) і моноетаноламіні (МЕА) розраховані на підставі літературних даних щодо їх граничної молярної електричної провідності при 298,15 К. У якості критерію сольватованості іонів використано знак відхилення від закону Стокса-Ейнштейна у вигляді (d‒rᵢ), де rᵢ – структурний радіус іона. Встановлений тип ближньої сольватації катіонів ТАА у вивчених розчинниках: позитивна, якщо параметр ( d‒rᵢ)>0; негативна – при значеннях ( d‒rᵢ)< 0. Розрахунок різниці ( d‒rᵢ) проведено з використанням 4-х шкал радіусів іонів ТАА: Робінсона-Стокса, Бартеля, Маркуса і Крумгальза. Показано, що адекватні величини міри гідрофобної гідратації іонів ТАА у воді (id r > 0 можна отримати для гідродинамічної граничної умови «ковзання», що залежить від шкали структурних радіусів іонів ТАА. Ґрунтуючись на експериментальних результатах дослідження сольфобної сольватації іонів ТАА у воді, формаміді, етиленгліколі та моноетаноламіні, умовно перевагу надано шкалі радіусів Ван-дер-Ваальса Маркуса як найбільш фізично обґрунтованій. Аналіз результатів розрахунку величини d для катіонів ТАА у вивчених розчинниках показав, що ця характеристика для перших п’яти симетричних іонів ТАА має найбільше значення у воді, а найменше в МЕА. В ряду Н₂О – Ф – ЕГ – МЕА величина d зменшується, що узгоджується зі зростанням в цьому ряду розчинників їх в’язкості. З метою усунення неоднозначностей при розрахунку кількісних характеристик ближньої сольватації розроблено загальний підхід, заснований на використанні конкретної шкали радіусів та гідродинамічної умови «ковзання» іона при задаванні закона Стокса-Ейнштейна.