У статті досліджується робота земських органів самоврядування Харківської губернії з впровадження у сільських населених пунктах вогнестійкого будівництва наприкінці ХІХ – на почату ХХ ст. в результаті якої було налагоджено постачання селянам за собівартістю та у позику дахового заліза, влаштоване земське виробництво черепиці, шиферу-етерніту, цегли. Ці заходи значно підвищили пожежну безпеку сільських населених пунктів, скоротили відсоток масових пожеж, знизили соціальну напруженість та покращили добробут сільських мешканців.
