2023
Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/63222
Переглянути
4 результатів
Результати пошуку
Документ Сітьові методи планування інноваційних процесів(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Погорєлов, Сергій Миколайович; Майдан, Олексій І.Планування інноваційних процесів здійснюється головним чином за допомогою лінійних (чи стрічкових) графіків Ганта і сітьових методів. Лінійні графіки, як правило, укрупненно відбивають процес СОНТ у масштабі часу по основних його стадіях чи етапам. При цьому передбачають, де це можливо, паралельно-послідовне чи паралельне виконання робіт (етапів). Область застосування лінійних графіків обмежена порівняно простими об'єктами, що містять не більш 50 робіт. Лінійним графікам властиві такі недоліки: умовність при визначенні загальних термінів розробки; неможливість установлення важливості кожної з робіт для досягнення кінцевої мети; труднощі із внесенням коректив у зв'язку зі змушеними простоями і відстрочками за окремими суміжними роботами; неможливість багатоваріантного прогнозування; труднощі із автоматизацією планово-облікових робіт. Ці недоліки значною мірою усуваються застосуванням систем сітьового планування і управління (СПУ). Ця система являє собою комплекс графічних і розрахункових методів, організаційних заходів і контрольних прийомів, що забезпечують моделювання, аналіз і динамічну перебудову плану виконання складних проектів. СПУ є одним з методів кібернетичного підходу до управління складними динамічними системами з метою забезпечення визначених оптимальних показників, наприклад, мінімального часу виконання всього комплексу робіт чи мінімальної вартості розробки.Публікація Дослідження ринкових детермінант процесу комерціалізації інноваційних технологій(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Райко, Діана Валеріївна; Дюжев, Віктор Геннадійович; Косенко, Андрій Васильович; Ткачова, Надія ПетрівнаВ статті розглянуто та узагальнено ринкові детермінанти комерціалізації (трансферу) інноваційних технологій, які передбачають різні способи здійснення цього процесу. У широкому сенсі до основних способів комерціалізації інноваційних технологій авторами віднесено наступні: торгівля товарами шляхом механізму трансферу технологій; торгівля інноваційними технологіями, включаючи передачу технологій, технічні консультаційні послуги, імпорт та експорт повних комплектів обладнання та ключового обладнання, технічні послуги та допомогу, інжинірингові контракти та проекти під ключ, франчайзинг, лізинг обладнання, компенсаційну торгівлю тощо; прямі інвестиції, такі як кооперативна діяльність, спільне підприємство, одноосібне підприємництво тощо; стратегічний альянс, який є особливою формою обміну технологіями та ресурсами знань між усіма сторонами альянсу, в якому передача технологій є двосторонньою або різноспрямованою; поєднання виробництва, освіти та досліджень є одним із кращих і найперспективніших підходів до передачі технологій, включаючи спільні дослідження, спільні розробки та спільне виробництво; відкриття нового підприємства; науково-технічне співробітництво; наукові та технологічні обміни, наукові дослідження, навчання між підприємствами, країнами чи регіонами; технічне сприяння стороні, яка надає допомогу повними комплектами сучасного обладнання; технічна розвідка, яка проникає в усі галузі та рівні економіки та технологій, або викрадає відповідну технічну документацію та комерційні таємниці, або купує технології в однієї сторони та продає її іншій через нейтральні країни чи посередників, ухиляючись від контролю відповідних законів та правил.Публікація Методична сутність комерційного потенціалу технологій в системі управління інтелектуальною власністю(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Князь, Святослав Володимирович; Ткачова, Надія Петрівна; Косенко, Андрій ВасильовичСтаття присвячена дослідженню впливу факторів, що визначають конкурентоспроможність окремих підприємств і країн в умовах ринкової економіки. Проаналізовано зміну пріоритетів у різні періоди розвитку економіки. На етапі індустріальної економіки пріоритетом в досягненні конкурентних переваг були основні фактори виробництва: праця і природні ресурси, капітал. Наступний етап ринкової конкуренції пов'язаний з інвестуванням. Залучення іноземних і вітчизняних інвестицій забезпечило компаніям і державам досягнення конкурентних переваг. Головним завданням було створення сприятливих умов для інвестицій. У сучасній економіці роль основних факторів виробництва, а також інвестицій залишається важливим критерієм конкурентоспроможності. У той же час відбувається перехід на принципово нові технології, засновані на інформації як найважливішому ресурсі. З'являється нова галузь економіки, пов'язана з цифровими технологіями прийому, передачі та обробки інформації. Перехід на цифрові технології супроводжується змінами в бізнес-середовищі. Конкурентоспроможність компаній в цифровій економіці залежить від конкурентоспроможності на світовому ринку. Змінюється структура робочої сили. На конкурентоспроможність компаній впливає якість працівників, зайнятих на виробництві. Йде боротьба за висококваліфіковані кадри. На сучасному етапі інновації стають основним фактором конкурентоспроможності як окремих підприємств, так і країн в цілому. Українські промислові підприємства, зіткнувшись з кризовими явищами і проблемами впровадження інновацій та інноваційних технологій у своє виробництво, змушені самостійно шукати нові шляхи інноваційного розвитку підприємства, створюючи нові виробничі кластери "виробничих комплексів" для вирішення найосновнішої проблеми повної модернізації їх виробництва, а тому закономірності такого явища, як формування "виробничих комплексів", вимагають його всебічності. Дослідження. У даній роботі сформульовані основні закономірності формування "виробничих комплексів", де ланкою є інновації, як особливий фактор підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств, але в складі "виробничого комплексу". Проведено аналіз наукових досліджень у сфері інноваційної сфери економіки в частині вивчення закономірностей формування "виробничих комплексів", зроблено висновки про відсутність концепції інноваційного розвитку "виробничих комплексів", запропоновано концепцію інноваційного розвитку "виробничих комплексів" в нашій країні.Документ Реінженіринг у міжнародному бізнесі(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Посохов, Ігор Михайлович; Лукіна, Світлана ЮріївнаРозглянуто теоретичні основи реінжинірингу у міжнародному бізнесі. Досліджено розвиток міжнародних компаній в умовах впровадження інноваційних технологій. В епоху глобалізації ТНК зайняли міцне місце в системі світового господарства, зараз це не тільки виробничі компанії, в їх склад входять телекомунікаційні компанії, страхові компанії, аудиторські компанії, транснаціональні банки, інвестиційні та пенсійні фонди. Вивчено поняття реінжинірингу та визначено його вплив на ефективність бізнес-процесів в компанії. Сьогодні реінжиніринг – це новаторський метод реорганізації бізнесу, головною метою якого є адаптація підприємства на зміни вимог споживачів при багаторазовому зниженні витрат усіх видів. Основна роль – досягти кардинальних покращень виробничої діяльності за рахунок моделювання, аналізу, зміни існуючих бізнес-процесів. Основна проблема при впровадженні реінжинірингу – високий ризик та неможливість гарантувати величину результату. На виконання поставлених завдань насамперед необхідно забезпечити зацікавленість керівництва у необхідності реструктуризації організації. Запропоновано механізм впровадження (моделювання) реінжинірингу бізнес-процесів міжнародної компанії та визначено основні проблеми його впровадження на сучасному етапі. Виокремлено основні проблеми, із якими зіштовхуються міжнародні компанії під час проведення реінжинірингу бізнес-процесів: дефіцит фінансових ресурсів, а також відсутність інвестиційних джерел та ресурсів для проведення реінжинірингу; опір персоналу до змін, викликаним реінжинірингом, пов'язаний з недостатнім рівнем їхньої мотивації; дефіцит кваліфікованого персоналу та відсутність можливості залучення висококваліфікованих консультантів у галузі реінжинірингу; відсутність сучасної виробничо-технічної бази підприємства; обмежений доступ до високих технологій та нових інформаційних систем через їх високу вартість; високий ступінь невизначеності та ризиків.