Вісники НТУ "ХПІ"
Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/2494
З 1961 р. у ХПІ видається збірник наукових праць "Вісник Харківського політехнічного інституту".
Згідно до наказу ректора № 158-1 від 07.05.2001 року "Про упорядкування видання вісника НТУ "ХПІ", збірник був перейменований у Вісник Національного Технічного Університету "ХПІ".
Вісник Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" включено до переліку спеціалізованих видань ВАК України і виходить по серіях, що відображають наукові напрямки діяльності вчених університету та потенційних здобувачів вчених ступенів та звань.
Зараз налічується 30 діючих тематичних редколегій. Вісник друкує статті як співробітників НТУ "ХПІ", так і статті авторів інших наукових закладів України та зарубіжжя, які представлені у даному розділі.
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Загальна характеристика університетських рейтингів та їх потенціалів для оцінювання якості вищої освіти(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Мороз, Світлана Анатоліївна; Бука, Інта Станіславівна; Мороз, Олександр Володимирович; Манчак, Ірина Тадеївна ; Мороз, Володимир МихайловичДослідження проблематики рейтнегування в системі вищої освіти обумовлено, з одного боку, необхідністю пошуку об’єктивного джерела інформації щодо рівня позиціонування вітчизняних закладів вищої освіти на міжнародному ринку освітніх послуг, а з іншого – запитом з боку суб’єктів публічного управління розвитком системи вищої освіти на формування індикаторів стану досягнення визначених у Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки пріоритетних цілей. Крім того, у межах сучасного університетського менеджменту та системи публічного управління забезпеченням якості вищої освіти, міжнародні академічні рейтинги все далі частіше розглядаються на рівні джерела неупередженої інформації щодо якості освітньої діяльності ЗВО та якості вищої освіти. Такий контекст сприйняття відповідної проблематики потребує наукового обґрунтування потенціалів міжнародних рейтингів для інформаційного забезпечення моніторингу якості вищої освіти. Складність такого обґрунтування полягає у різноманітті методологій оцінювання показників університетів, а також нетотожності фокусів експертної уваги у межах основних процедур ранжування. Маючи намір долучитися до обгрунтування відповідної проблематики авторами статті було проведено аналіз змісту міжнародних університетський рейтингів, а також з’ясовано їх потенціали щодо оцінювання якості освітньої діяльності та якості вищої освіти. У якості фокусу безпосередньої уваги було обрано чотирнадцять міжнародних рейтингів (міжнародний каталог «UniRank: World University Rankings & Reviews»; рейтинг національних систем вищої освіти «U21 Ranking of National Higher Education Systems»; рейтинг «U-Multirank»; Шанхайський рейтинг «Academic Ranking of World Universities»; рейтинг «QS World University Rankings»; рейтинг «Times Higher Education» та інші). За кожним з розглянутих нами рейтингів було визначено критерії оцінювання результатів функціонування університетів. За результати проведеного аналізу були сформульовані висновки щодо: можливості використання міжнародних університетських рейтингів для характеристики рівнів якості освітньої діяльності закладів вищої освіти та якості вищої освіти; динаміки удосконалення методології складання окремих з рейтингів; рівня об’єктивності та суб’єктивності оцінок; критеріїв з оцінювання результатів науково-дослідної роботи у підсумковому результаті рейтенгування тощо.Документ Стейкхолдери забезпечення якості вищої освіти: тлумачення змісту категорії та персоналізації суб'єктів(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Мороз, Світлана Анатоліївна; Бука, Інта Станіславівна; Мороз, Володимир Михайлович; Манчак, Ірина ТадеївнаСеред питань проблематики забезпечення якості вищої освіти слід звернути увагу перш за все на ті з них, які пов’язані з формулюванням змісту так званих базових категорій, тобто тих з категорій які, з одного боку, найбільш часто використовуються дослідниками у межах професійного (наукового) дискурсу з проблематики забезпечення якості вищої освіти, а з іншого – все ще потребують на уточнення свого категоріального змісту. Серед таких категорій, з огляду на свою поширеність у науковому обігу, позиціонує у тому числі й категорія «стейкхолдери». Вчені, так само як й фахівці-практики, достатньо часто використовують категорію «стейкхолдери» як у межах наукових дослідженнях, так й під час реалізації функцій управління розвитком системи вищої освіти. Нажаль, популярність цієї категорії у науковому дискурсі не забезпечила розвиток її змісту. У межах наукової думки існує декілька підходів до тлумачення відповідної категорії. Найбільш вдалими за своїм формулюванням є ті з них, які були інституалізовані у межах Міжнародного стандарту ISO 21001:2018 «Освітні організації. Системи менеджменту для освітніх організацій. Вимоги та настанови щодо використання» та Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти. Крім того, питання ідентифікації стейкхолдерів, по відношенню до процедур та результатів функціонування ЗВО, набуло свого достатнього розвитку у межах наукових досліджень вітчизняних вчених та нормативних документах ЗВО.Документ Відповідальність суб’єктів публічного управління за якість вищої освіти в контексті експертних оцінок студентів вітчизняних ЗВО(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Мороз, Світлана Анатоліївна; Мороз, Володимир МихайловичПостановка проблеми. Зумовлений об’єктивними процесами розвитку громадянського суспільства в Україні перегляд місця та ролі держави у забезпеченні функціонування та розвитку більшості з суспільних сфер, потребує на обґрунтування компетенції держави майже за кожним з напрямів суспільного життя. Вища освіта, як складова соціальної сфери суспільства та одна з основних детермінант забезпечення його розвитку, не є виключенням у вирішенні питання уточнення рівня відповідальності держави у реалізації нею своїх освітніх функцій. Актуалізація питань університетської автономії та академічної свободи вимагає використання інститутом держави такої моделі взаємодії з університетською інституцією, за якою якість освітньої діяльності останньої, рівно як і якість вищої освіти в цілому, будуть відповідати очікуванням студентів та задовольняти запити ринку праці. Обґрунтування змісту такої моделі неможливо уявити без з’ясування думки здобувачів вищої освіти щодо рівня відповідальності суб’єктів публічного управління за якість вищої освіти. Формулювання цілей статті. За результатами аналізу думки студентів вітчизняних закладів вищої освіти визначити рівень відповідальності суб’єктів публічного управління за якість вищої освіти, а також запропонувати напрями вдосконалення змісту окремих з механізмів державного управління розвитком сфери вищої освіти. Виклад основного матеріалу дослідження. Відповідно до програмних заходів авторського позагрантового проєкту «Оцінка якості вищої освіти» було проведено опитування (анкетування) 563 респондентів. За результатами аналізу відповідей респондентів було визначено їх думку щодо рівня відповідальності окремих з суб’єктів забезпечення якості вищої освіти. Розподіл відповідної за змістом відповідальності має такий вигляд: заклад вищої освіти – 28%; студенти – 20%; органи публічного управління – 19%; суспільство – 17%; роботодавці – 16%. Під час вибірково проведених інтерв’ю з деякими з студентів було встановлено факт умовного ототожнення ними інститутів держави та суспільства, а отже рівень їх відповідальності, у межах саме цього дослідження, повинен розглядатися у їх діалектичній єдності. Сумарний рівень відповідальності органів публічного управління та суспільства дорівнює 36%, що надає нам право ідентифікувати їх суб’єктів на рівні основних акторів забезпечення якості вищої освіти. Висновки з даного дослідження. За результатами аналізу відповідей респондентів було запропоновано переглянути зміст: окремих норм Положення про галузеві експертні ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, за напрямом підвищення рівня представництва держави у їх складі; парадигми взаємодії університетської інституції та інституту держави за напрямом зміни партнерського статусу останнього на статус основного суб’єкту управління розвитком сфери вищої освіти. Таке підсилення ролі держави у забезпеченні якості вищої освіти не лише відповідатиме очікуванням безпосередніх учасників навчально-виховної комунікації, а і підвищить рівень ефективності виконання закладами вищої освіти існуючого на цей час державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою.