Вісники НТУ "ХПІ"

Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/2494


З 1961 р. у ХПІ видається збірник наукових праць "Вісник Харківського політехнічного інституту".
Згідно до наказу ректора № 158-1 від 07.05.2001 року "Про упорядкування видання вісника НТУ "ХПІ", збірник був перейменований у Вісник Національного Технічного Університету "ХПІ".
Вісник Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" включено до переліку спеціалізованих видань ВАК України і виходить по серіях, що відображають наукові напрямки діяльності вчених університету та потенційних здобувачів вчених ступенів та звань.
Зараз налічується 30 діючих тематичних редколегій. Вісник друкує статті як співробітників НТУ "ХПІ", так і статті авторів інших наукових закладів України та зарубіжжя, які представлені у даному розділі.

Переглянути

Фільтри

20201

Налаштування

DOI: search.filters.doi.doi.org/10.20998/2227-6890.2020.1.02Ключові слова: search.filters.subject.war

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Історична політика в Україні: 2014-2019
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Харченко, Артем Вікторович
    В 2014-2019 рр. історична політика в Україні перетворилась на важливе для політичної еліти поле, в межах якого розгорнулась активна діяльність за посилення національного наративу, як його розуміли реалізатори політики. Головним актором на цьому полі став Український інститут національної памяті, на чолі з істориком Володимиром В’ятровичем. Основним підґрунтям для активізації «битв за минуле» стала агресія Російської Федерації і конфлікт на Донбасі. З точки зору діячів історичної політики та правлячого істеблішменту їх активність мала консолідувати українське суспільство. Однак, вся діяльність Інституту перетворилась на перманентний конфлікт з інтелектуалами та суспільством. Інтелектуали були занепокоєні інструменталізацією історії і фактичним перетворенням діяльності Інституту у пропаганду, глорифікацією праворадикальних рухів часів Другої світової війни. Активні групи в суспільстві і активісти турбувались з приводу нехтуванням з боку Інституту прав жінок – наступом на свято 8-го березня, тавруванням критиків Інституту, як «п’ятої колони Кремля». Зміна голови Інституту наприкінці 2019 р. дозволяє сподіватись на зміну політики. Однак, ситуацію ускладнює те, що чинна команда залишається на своїх посадах. Але, більш важливим є контекст, в який можна вписати український випадок – зміна політичних трендів у Східній Європі, а можливо і за її межами. Головні ознаки цього повороту – прихід до влади правих урядів, які використовують популістську риторику, в якій може бути присутня ксенофобія, мова ненависті, шовінізм. В умовах військового конфлікту українське суспільство, яке переживає певну мілітаризацію життя, стає легкою здобиччю такої політики і схожої риторики. В цьому фокусі, діяльність Інституту лише відповідає таким трендам, і обслуговує інтереси політичного істеблішменту.