Вісники НТУ "ХПІ"

Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/2494


З 1961 р. у ХПІ видається збірник наукових праць "Вісник Харківського політехнічного інституту".
Згідно до наказу ректора № 158-1 від 07.05.2001 року "Про упорядкування видання вісника НТУ "ХПІ", збірник був перейменований у Вісник Національного Технічного Університету "ХПІ".
Вісник Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" включено до переліку спеціалізованих видань ВАК України і виходить по серіях, що відображають наукові напрямки діяльності вчених університету та потенційних здобувачів вчених ступенів та звань.
Зараз налічується 30 діючих тематичних редколегій. Вісник друкує статті як співробітників НТУ "ХПІ", так і статті авторів інших наукових закладів України та зарубіжжя, які представлені у даному розділі.

Переглянути

Фільтри

20201

Налаштування

DOI: search.filters.doi.doi.org/10.20998/2227-6890.2020.1.06ORCID: search.filters.orcid.https://orcid.org/0000-0002-2696-1278

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Відповідальність суб’єктів публічного управління за якість вищої освіти в контексті експертних оцінок студентів вітчизняних ЗВО
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Мороз, Світлана Анатоліївна; Мороз, Володимир Михайлович
    Постановка проблеми. Зумовлений об’єктивними процесами розвитку громадянського суспільства в Україні перегляд місця та ролі держави у забезпеченні функціонування та розвитку більшості з суспільних сфер, потребує на обґрунтування компетенції держави майже за кожним з напрямів суспільного життя. Вища освіта, як складова соціальної сфери суспільства та одна з основних детермінант забезпечення його розвитку, не є виключенням у вирішенні питання уточнення рівня відповідальності держави у реалізації нею своїх освітніх функцій. Актуалізація питань університетської автономії та академічної свободи вимагає використання інститутом держави такої моделі взаємодії з університетською інституцією, за якою якість освітньої діяльності останньої, рівно як і якість вищої освіти в цілому, будуть відповідати очікуванням студентів та задовольняти запити ринку праці. Обґрунтування змісту такої моделі неможливо уявити без з’ясування думки здобувачів вищої освіти щодо рівня відповідальності суб’єктів публічного управління за якість вищої освіти. Формулювання цілей статті. За результатами аналізу думки студентів вітчизняних закладів вищої освіти визначити рівень відповідальності суб’єктів публічного управління за якість вищої освіти, а також запропонувати напрями вдосконалення змісту окремих з механізмів державного управління розвитком сфери вищої освіти. Виклад основного матеріалу дослідження. Відповідно до програмних заходів авторського позагрантового проєкту «Оцінка якості вищої освіти» було проведено опитування (анкетування) 563 респондентів. За результатами аналізу відповідей респондентів було визначено їх думку щодо рівня відповідальності окремих з суб’єктів забезпечення якості вищої освіти. Розподіл відповідної за змістом відповідальності має такий вигляд: заклад вищої освіти – 28%; студенти – 20%; органи публічного управління – 19%; суспільство – 17%; роботодавці – 16%. Під час вибірково проведених інтерв’ю з деякими з студентів було встановлено факт умовного ототожнення ними інститутів держави та суспільства, а отже рівень їх відповідальності, у межах саме цього дослідження, повинен розглядатися у їх діалектичній єдності. Сумарний рівень відповідальності органів публічного управління та суспільства дорівнює 36%, що надає нам право ідентифікувати їх суб’єктів на рівні основних акторів забезпечення якості вищої освіти. Висновки з даного дослідження. За результатами аналізу відповідей респондентів було запропоновано переглянути зміст: окремих норм Положення про галузеві експертні ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, за напрямом підвищення рівня представництва держави у їх складі; парадигми взаємодії університетської інституції та інституту держави за напрямом зміни партнерського статусу останнього на статус основного суб’єкту управління розвитком сфери вищої освіти. Таке підсилення ролі держави у забезпеченні якості вищої освіти не лише відповідатиме очікуванням безпосередніх учасників навчально-виховної комунікації, а і підвищить рівень ефективності виконання закладами вищої освіти існуючого на цей час державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою.