Вісники НТУ "ХПІ"

Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/2494


З 1961 р. у ХПІ видається збірник наукових праць "Вісник Харківського політехнічного інституту".
Згідно до наказу ректора № 158-1 від 07.05.2001 року "Про упорядкування видання вісника НТУ "ХПІ", збірник був перейменований у Вісник Національного Технічного Університету "ХПІ".
Вісник Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" включено до переліку спеціалізованих видань ВАК України і виходить по серіях, що відображають наукові напрямки діяльності вчених університету та потенційних здобувачів вчених ступенів та звань.
Зараз налічується 30 діючих тематичних редколегій. Вісник друкує статті як співробітників НТУ "ХПІ", так і статті авторів інших наукових закладів України та зарубіжжя, які представлені у даному розділі.

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 3 з 3
  • Ескіз
    Публікація
    Концепції стійкого організаційного розвитку великомасштабних економіко-виробничих систем
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Шматько, Наталія Михайлівна; Пантєлєєва, Ірина Вікторівна; Кармінська-Бєлоброва, Марина Володимирівна
    Сформована система концептуальних положень забезпечення стійкості організаційного розвитку великомасштабних економіко-виробничих систем орієнтовна на реалізацію авторської системи гіпотез щодо: необхідності використання інтеграційних можливостей окремих суб'єктів господарювання для отримання переваг у конкурентній боротьбі та для підтримки стійкості узгодженого розвитку; підтримки стійкості життєдіяльності великомасштабних економіко-виробничих систем за рахунок оптимізації складових інтеграційного базису, вірного утворення архітектури великомасштабних економіко-виробничих систем та вибору найбільш доречної її організаційної форми; можливість моделювання розвитку великомасштабних економіко-виробничих систем через співвіднесення її архітектурного представлення зі стадіями життєвого циклу; використання компетенцій суб'єктів господарювання як базису інтеграційної взаємодії в рамках певної економіко-виробничої системи; підпорядкованості ефективності функціонування та розвитку великомасштабних економіко-виробничих систем визначається ступеню розкриття потенціалу інтеграційної взаємодії вхідних до великомасштабних економіко-виробничих учасників. Доведення даних гіпотез дозволило наголосити, що забезпечення стійкості організаційного розвитку великомасштабних економіко-виробничих систем досягається за рахунок оптимізації структури та параметрів взаємодії стратегічних бізнес одиниць (учасників) великомасштабної економіко-виробничої системи, що збільшує актуальність розробок у сфері інституціональної регламентації життєдіяльності великомасштабних економіко-виробничих систем. Таке формування великомасштабних систем створює додаткові переваги у конкурентній боротьбі через, наприклад, концентрацію ресурсів на найбільш дієвих практиках діяльності чи через створення більш дієвої системи розрахунків. Разом з тим, провадження інтеграційних процесів чи збільшення масштабів діяльності завжди спричиняє прояв певних факторів-загроз та труднощів, вирішення яких потребує належного економічного підґрунтя. Так, по-перше, збільшення масштабів діяльності підприємств призводить до ускладнення організаційної структури та появи численних вад в забезпеченні роботи механізмів управління. По-друге, виникнення будь-якого з видів об'єднань підприємств збільшує ймовірність негативного прояву корпоративних конфліктів. По-третє, слід звернути увагу на загрозу розпорошеності відносин власності внаслідок інтеграційно-дезінтеграційних процесів. Наостанок, розмаїття можливих організаційних форм взаємодії підприємств потребує певної теоретичної уніфікації.
  • Ескіз
    Публікація
    Особливості колективного методу прийняття управлінських рішень в умовах ризику
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Шматько, Наталія Михайлівна; Кармінська-Бєлоброва, Марина Володимирівна; Пантелєєв, Михайло Сергійович
    На етапі розвитку економіки у сфері прийняття управлінських рішень відбулися істотні зміни. Приватний бізнес передбачає свободу дій власників організацій у вирішенні його господарських проблем, тому менеджери всіх рівнів управління стикаються з низкою методологічних проблем. Слід звернути увагу на виникнення не тільки складності в управлінні, а й вимог до якості та оперативності прийнятих рішень. У процесі управління керівники прагнуть к знаходженню рішення, яке об'єктивно є вигідним не тільки внутрішньому середовищі, а й контактної аудиторії організації. Актуальність дослідження пов'язана з тим, що сучасне зовнішнє середовище сприяє виникненню комплексних проблем, ефективне вирішення яких можливе лише за допомогою методів колективного прийняття рішень. Прийняті управлінські рішення завжди спроектовані в майбутнє, тому менеджер в момент прийняття рішення не може з абсолютною впевненістю знати, як буде змінюватися ситуація. Іншими словами, в момент прийняття управлінських рішень є значний елемент невизначеності і ризику. Умови невизначеності існують, коли керівник точно не знає результат, який буде мати кожен вибір. В умовах ризику ймовірність результату кожного рішення можна визначити з відомою вірогідністю. При прийнятті управлінських рішень в умовах невизначеності і ризику необхідно проводити аналіз ризиків. Після проведення аналізу ризиків в процесі розробки управлінських рішень використовуються спеціальні прийоми управління ризиком. У даній статті досліджується використання колективного методу прийняття управлінських рішень для оптимального досягнення мети та підвищення ефективності роботи підприємства в умовах ризику.
  • Ескіз
    Публікація
    Коучинг як інноваційний інстумент розвитку менеджменту в Україні
    (НТУ "ХПІ", 2018) Кармінська-Бєлоброва, Марина Володимирівна
    У статті досліджуються сучасні ефективні коуч-технології, за допомогою яких, пояснюється прагнення керівників використовувати коучинг персоналу як передовий, інноваційний, ефективний спосіб управлінського консультування в Україні. Успіх сучасних підприємств, як правило, залежить від трьох найважливіших умов: сприятливого зовнішнього середовища, правильної стратегії компанії і якості людських, особливо управлінських ресурсів. Навіть найкращі макро- і мікроекономічні моделі терплять провал без компетентного виконання. Люди, їх трудова мораль, прагнення до досягнення поставлених цілей, знання і система цінностей, творчі та новаторські здібності являють собою фундаментальну основу довгострокових унікальних переваг в конкурентній боротьбі не тільки між підприємствами, але і між країнами. На нашу думку, на даний момент коучинг є самим ефективним інструментом підвищення ефективності людського ресурсу за допомогою розкриття його потенціалу. Коучинг є технологією, яка допомагає людям змінюватися. Він спрямований не тільки на досягнення мети з найбільш оптимальним вкладенням ресурсів, а й на розвиток людини. А вже сам розвиток передбачає зміни. Коучинг створює те середовище, в якій зміни відбуваються найбільш легко і природно. На сьогодні на стадії розвитку коучингу в Україні, слід враховувати сильну регіональну диференціацію, притаманну нашій країні. Коучинг переживає період активного розвитку. Стійкий попит на коучинг формується в міру розвитку корпоративних стандартів, після загальної формалізації бізнес-процесів в організаціях. Якщо говорити про тенденції, то за умови збереження темпів розвитку можна припустити, що професія коуч міцно увійде в українські підприємства протягом найближчих 3-5 років.