Вісники НТУ "ХПІ"

Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/2494


З 1961 р. у ХПІ видається збірник наукових праць "Вісник Харківського політехнічного інституту".
Згідно до наказу ректора № 158-1 від 07.05.2001 року "Про упорядкування видання вісника НТУ "ХПІ", збірник був перейменований у Вісник Національного Технічного Університету "ХПІ".
Вісник Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" включено до переліку спеціалізованих видань ВАК України і виходить по серіях, що відображають наукові напрямки діяльності вчених університету та потенційних здобувачів вчених ступенів та звань.
Зараз налічується 30 діючих тематичних редколегій. Вісник друкує статті як співробітників НТУ "ХПІ", так і статті авторів інших наукових закладів України та зарубіжжя, які представлені у даному розділі.

Переглянути

Фільтри

20221

Налаштування

ORCID: search.filters.orcid.https://orcid.org/0000-0002-0734-0804Ключові слова: search.filters.subject.culture

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Світогядні засади палеоастрономії культури европейських неоліту та бронзового віку
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Тарароєв, Яків Володимирович
    У статті розглянута проблема світоглядних засад культури європейського неоліту та бронзового віку. Описані та проаналізовані матеріальні артефакти, які стосуються палеоастрономії, тобто пов’язані тим чи іншим чином з астрономічними спостереженнями, або якось відображали об’єкти спостереження та цілі, для чого це робилося. Аналіз усіх артефактів вказує на те, що основним об’єктом спостереження було Сонце та особливі точки його річного руху: весняне та осіннє рівнодення, зимове та літнє сонцестояння. З урахуванням особливостей клімату в Європі, а саме, великих сезонних коливань, великої відмінності зими від літа та неможливості протягом зими займатись вирощуванням рослин (все це пов’язано з положенням Сонця на небі), у статті висувається гіпотеза про те, що світогляд представників цієї культури, який функціонував у рамках релігії, носив космоцентричний характер, у центрі якого було Сонце, а Луна виконувала певні допоміжні функції рахування руху Сонця. Враховуючи загальну властивість перших, і подальших релігій, які робили спробу вирішити проблему людської смерті та безсмертя, та спираючись на розглянуті артефакти, можна з високою долею вірогідності сказати, що культ Сонця не носив антропоморфного характеру, тобто Сонце не персоніфікувалось у людину. Представники цієї культури поклонялися Сонцю як природному явищу у тому вигляді, в якому вони сприймали його органами почуттів безпосередньо. Це пов’язано з тим, що сили природи, на відміну від культур, які знаходились південніше, були більш могутніми на відміну від сил організації людського суспільства. У більш південних культурах організація суспільства впливала на вирощування рослин, і організаційні здібності набували сакрального змісту у персонах богів, а не героїв. Кінець цієї культури, вірогідно, пов’язано кризою та загибеллю світ-системи бронзового віку, куди ця культура була інтегрована.