Вісники НТУ "ХПІ"

Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/2494

З 1961 р. у ХПІ видається збірник наукових праць "Вісник Харківського політехнічного інституту".
Згідно до наказу ректора № 158-1 від 07.05.2001 року "Про упорядкування видання вісника НТУ "ХПІ", збірник був перейменований у Вісник Національного Технічного Університету "ХПІ".
Вісник Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" включено до переліку спеціалізованих видань ВАК України і виходить по серіях, що відображають наукові напрямки діяльності вчених університету та потенційних здобувачів вчених ступенів та звань.
Зараз налічується 30 діючих тематичних редколегій. Вісник друкує статті як співробітників НТУ "ХПІ", так і статті авторів інших наукових закладів України та зарубіжжя, які представлені у даному розділі.

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 10 з 28

Управління суспільними комунікаціями у бізнесі
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2024) Яцина, Вікторія Валентинівна; Климова, Світлана Олегівна; Губанова, Ніно Нодарівна
Стаття присвячена висвітленню актуальних питань щодо управління суспільними комунікаціями у бізнесі. Обґрунтовано необхідність застосування сучасного методичного інструментарію для створення та впровадження у бізнес-діяльність комунікаційних стратегій. Сучасні комунікаційні стратегії, засновані на інноваціях у сфері технологій, дозволяють ефективно взаємодіяти та співпрацювати в реальному часі, незалежно від географічних та культурних різниць, що стимулює розвиток інтернаціонального співробітництва, сприяє культурному обміну та зміцненню соціальних звяз’ків. В статті наведено сучасне визначення суспільних комунікацій у бізнесі, проаналізовано історичні етапи їх розвитку та становлення. Проведено аналіз сучасних методів управління суспільними комунікаціями у бізнесі, досліджено ефективність їх впровадження в практичну діяльність компаній з урахуванням того, що вибір методу залежить від конкретних цілей дослідження, наявних ресурсів та специфіки бізнесу. Сформульовано основні етапи процесу управління суспільними комунікаціями у бізнесі, до яких відносяться: стратегічне планування комунікацій, розвиток бренду та іміджу, кризове управління, розвиток внутрішніх комунікацій, взаємодія із засобами масової інформації та громадськістю та ретельний моніторинг кожного етапу з поточною оцінкою ефективності впровадженої комунікаційної стратегії та її швидким коригуванням внаслідок відхилення від нормативної результативності. Визначено, що організація процесу управління суспільними комунікаціями за розглянутими етапами дозволить бізнесу ефективно планувати, виконувати і оцінювати комунікаційні стратегії, що сприятиме досягненню бізнес-цілей, зміцненню бренду та підтримці позитивних відносин з цільовою аудиторією, а також дозволить сформувати єдиний і зрозумілий образ компанії в очах стейкхолдерів.
Оптимізація управлінського апарату в системі соціально-трудових відносин
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Юр'єва, Ірина Анатоліївна
Одним з найважливіших напрямків забезпечення соціальної спрямованості ринкової економіки є раціонально побудована організація праці на всіх рівнях управління. Участь України у світовому ринку праці передбачає організацію соціально-трудових відносин відповідно до міжнародних норм, інтеграцію національної системи відносин між працею і капіталом у систему, визнану світовим співтовариством. Це обумовлює необхідність дослідження проблем, пов’язаних із приведенням національного законодавства у відповідність до міжнародних трудових норм, вивчення та узагальнення вітчизняного і закордонного досвіду регулювання соціальнотрудових відносин, опанування «технології» оцінювання їх стану та розроблення пропозицій щодо вдосконалення з урахуванням світових надбань у цій галузі. Організована на науковій основі праця є провідним чинником росту її продуктивності – основи забезпечення конкурентноздатності господарюючих суб'єктів ринкової економіки. Організація праці означає приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку. У межах підприємства першорядне значення для організації праці здобувають питання правильного розміщення працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці й сполучення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Оптимізація управлінського апарату в системі соціально-трудових відносин в першу чергу вимагає зміни структури апарата стосовно рішення пріоритетних завдань антикризового управління, а саме застосування функціонального, ієрархічного, технологічного перерозподілу робіт і людей; про друге - призначення менеджерів відповідно до їхніх антикризових функцій (на основі посадової, професійної, кваліфікаційної і особистісної відповідності характеру та змісту антикризових функцій); по третє - удосконалення вертикальних і горизонтальних внутріапаратних і внутріфірмових комунікацій у ракурсі антикризових завдань, де головною метою є прискорення руху інформації, скорочення процедур прийняття рішень і забезпечення швидкого та неухильного виконання команд. Формування антикризових стратегічних планів належить до найбільш відповідальних і вагомих питань, оскільки саме обґрунтований вибір антикризових заходів забезпечує висновок підприємства зі стану кризи з найменшими втратами в найкоротший термін. Антикризова програма являє собою систему заходів, спрямованих на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки й реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний характер, дозволяє відсторонити тимчасові труднощі, зберегти й використовувати ринкові позиції підприємства, опираючись на свої сильні сторони з використанням власних ресурсів. Відтак існує нагальна потреба теоретичного опрацювання методів, прийомів, принципів оптимізації інтересів сторін соціально-трудових відносин за кризових економічних умов.
Supporting entrepreneurship and investment by local governments: the polish experience for Ukraine
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Ksenicz, Igor А.
The article presents the theoretical foundations of entrepreneurship and investment support by local governments and tools to support business in Poland. Thus, the author proposes to include business support tools in the following thematic groups: 1. Strategic planning, business development policy at the local level. Local authorities need to develop a business development strategy. This can be a separate document or part of the overall development strategy of the local community. Its implementation needs to be monitored regularly. 2. Creation of space and material and technical conditions for business development. This provides for the creation of economic zones, various business centers, or simply providing entrepreneurs with access to retail space. 3. Current cooperation and exchange of information with entrepreneurs. We are talking about informing about administrative procedures, regular meetings of local authorities with business, exchange of views, joint social or cultural initiatives, exchange of information with business institutions, etc. 4. Actions for the effective use of public funds (including the EU) for the development of entrepreneurship. Local authorities should attract external funding for business development projects, inform entrepreneurs about available grants, organize training and consultations, encourage business to joint projects, and create databases of projects co-financed from external sources. 5. Promotion of entrepreneurs and entrepreneurship on the ground. In this group you can specify many tools: presentation of business activity on the site of the local community, competitions or ratings of local entrepreneurs, honoring prominent businessmen, visits of local authorities to enterprises, organizing business fairs, cooperation with schools and local media, ties with twin cities for economic cooperation. 6. Coordination of actions aimed at entrepreneurs at the level of local administration. In this regard, it is necessary to introduce the position of the Commissioner for Cooperation with Business in the administration. Simultaneously with the position, it is necessary to conduct an audit of existing mechanisms for cooperation with entrepreneurs. 7. Providing information support for the implementation of local government policy of entrepreneurship and cooperation with entrepreneurs. Local authorities should create a database of local businesses, for example on the basis of issued building permits. It is necessary to constantly monitor the level of entrepreneurship, ie to update the database. Barriers to business development in Poland have been identified. After all, despite the rather positive state of the economy, Polish entrepreneurs are paying attention to the difficulties in conducting business. The results of a state-level survey since 2013 shows that barriers to business development are either administrative or fiscal.
Зміни в стратегії розвитку малого підприємництва у зв'язку зі світовою пандемією Covid-19
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Тверська, Яна Миколаївна; Літвиненко, Марія Владиславна
В статті зазначено які підприємства відносять до малого та середнього бізнесу, визначено їх головну перевагу. Проведений аналіз впливу Сovid-19 на діяльність окремих секторів економіки України. Наданий перелік заходів для стабільного поліпшення фінансової ситуації малого і середнього бізнесу після виходу їх із карантину. Зазначений перелік складових стратегії відновлення й особливої тактики щодо запобігання закриття малого і середнього бізнесу, що вивели власне підприємці України.
Формування міжнародної конкурентоспроможності та моделей бізнесу
(Національний технічний інститут "Харківський політехнічний інститут", 2020) Перерва, Петро Григорович; Черепанова, Вікторія Олександрівна; Новік, Ірина Олексіївна; Погорєлов, Сергій Миколайович; Синіговець, Ольга Миколаївна
В статті проведена систематизація історичних та новітніх теоретичних підходів до аналізу конкурентоспроможності на макрорівні і існуючих прикладних методів розрахунку міжнародної конкурентоспроможності. Детально розглянуто пріоритетні моделі європейської концепції інноваційного розвитку бізнесу: бізнес-модель № 1 – створення інвестиційних інститутів, що стимулюють суб`єктів міжнародної фінансової, наукової та промислової діяльності до впровадження інновацій; бізнес-модель № 2 – створення сприятливого середовища для інноваційної економіки; бізнес-модель № 3 - розвиток гуманітарного капіталу та формування в суспільстві загальної інноваційної культури. Доведено, що конкурентоспроможність є складною концепцією, яка визначається безліччю факторів, найбільш прийнятним способом оцінки рівня конкурентоспроможності є використання багатовимірних або складових показників конкурентоспроможності.
Комплаєнс-складова конкурентних переваг та ефективності туристичного продукту
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2019) Кобєлєва, Тетяна Олександрівна; Ілляшенко, Сергій Миколайович; Носирєв, Олександр Олександрович; Глізнуца, Марина Юріївна
Головною тенденцією в аналізі системи управління є оцінка її ефективності. Управління сферою туризм у постійно стикається з необхідністю визначення в рамках розроблюваних національних і регіональних програм економічних показників очікуваних результатів, розробки науково обґрунтованих соціальних індикаторів розвитку туризму. Метою статті є дослідження методологічної бази оцінки економічної ефективності та розробка комплексної багаторівневої методики економічної оцінки туристичної галузі України на різних рівнях ієрархії управління. Економічна ефективність означає здатність всієї економіки отримати максимальний результат з існуючих обмежених ресурсів. Техніко-економічна характеризує рівень розвитку продуктивних сил суспільства і результативності їх використання безвідносно до суспільного ладу, існуючим відносинам. У даному дослідженні автори розглядають загальну ефективність туристичного продукту та туристичного бізнесу, яка включає наступні похідні: економічну ефективність, ефективність управління. Економічна ефективність взята авторами як складова загальної ефективності, тому що будь-якому підприємству (не тільки в сфері туристичного бізнесу) важливо оцінити результати своєї діяльності, виражені у відповідних показниках, визначити витрати, пов’язані з цією діяльністю, а також раціоналізувати схеми розподілу коштів для підвищення ефективності організації в цілому. Запропоновано визначати три рівні економічної ефективності туристської послуги та туристської діяльності: в масштабах держави (всього міжгалузевого комплексу туристичної індустрії); на рівні регіону; в масштабах туристського підприємства. У масштабах держави економічний ефект туристичної індустрії постає перш за все як внесок у виробництво валового внутрішнього продукту. Витрати на виробництво туристських благ в масштабах держави і регіонів включають не тільки сукупні прямі витрати туристських підприємств, а й непрямі витрати, що покриваються з бюджетів різних рівнів. Ефект від туристської діяльності на рівні регіону постає у формі доходу у вигляді прибутку, заробітної плати, орендної плати туристських підприємств регіону (а також їх суміжників та туристичної інфраструктури), занятості населення регону. На рівні туристичного підприємства обсяг вироблених товарів і послуг може характеризуватися в вартісному вираженні обсягом валової і чистої продукції підприємства, обсягом реалізації (виручкою від реалізації) туристичних послуг. В статті відмічається, що крім корисних результатів туристська діяльність дає ряд негативних наслідків , які також треба враховувати при оцінці ефективності туристичного бізнесу.
Митне, інформаційне, фінансове, маркетингове та інноваційне забезпечення конкурентоспроможності промислових та туристичних підприємств
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2019) Перерва, Петро Григорович; Ілляшенко, Сергій Миколайович; Гармаш, Сергій Володимирович; Попов, Микола Олексійович
В умовах ринку всі суб'єкти ринкових відносин зацікавлені в оцінці конкурентоспроможності та надійності своїх партнерів. Тому розробка методів оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємств реального сектору економіки та сфери обслуговування є в достатній мірі важливою та актуальною. Метою роботи є дослідження методологічної бази оцінки конкурентних переваг та рівня конкурентоспроможності промислових та туристичних підприємств. Рейтинг є оцінкою аналізованого об'єкта за шкалою показників, а також індикатором ділової активності, який адекватно відображає кон'юнктурну ситуацію і дозволяє зробити точний прогноз її зміни. Поряд з цим рейтинг представляє думку експертів, а також оцінку підприємства на основі кількісного і якісного аналізу. Застосування методики рейтингової оцінки дозволить в найбільш узагальненому вигляді представити діяльність підприємств на ринку, визначити найбільш ефективні способи інвестування капіталу і тим самим підвищити ефективність виробництва. Методика рейтингової оцінки організацій носить системно-комплексний характер і заснована на різних аналітичних підходах до їх ранжирування. Вона має універсальний характер, але в той же час може враховувати галузеві особливості досліджуваних підприємств. Дана методика може бути проведена як за кожним із зазначених методів окремо, так і з використанням усіх методів одночасно. Методичний підхід оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства заснований на формуванні агрегованого показника конкурентоспроможності, який враховує одночасно митні, інформаційні, маркетингові, фінансові та інноваційні складові діяльності підприємства. Проведений SWOT-аналіз низки туристичних фірм м. Харкова свідчить про те, що науково-технічні розробки та їх впровадження залишається в Україні однією з найбільш нерегульованих сфер суспільного життя, відповідно, здійснення інноваційного прориву вимагає широкого комплексу заходів з боку держави, які мають передбачати наступні напрямки: розробку і прийняття відповідного нормативно – правове забезпечення, створення сприятливого інституційного середовища, підтримку елементів інноваційної системи (технопарки, технополіси, інфопорти, бізнес – інкубатори, «бізнес – янголи»), розробку та впровадження фінансового, кредитного, податкового, митного та інформаційного механізмів забезпечення розвитку інноваційних напрямків економіки.
Роль технологічних платформ в інноваційному розвитку України і перспективи адаптації європейського досвіду
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2019) Горбунов, Микола Петрович; Береза, Ірина Віталіївна
Стаття аналізує можливості використання потенціалу технологічних платформ для інноваційного розвитку України, висвітлено досвід європейських країн у створенні таких платформ. За визначенням Європейської дослідницької консультативної ради технологічні платформи є однією з ініціатив, спрямованих на зміцнення інноваційного потенціалу Європи та забезпечення ефективності інвестицій у наукові дослідження. Під технологічною платформою розуміють комунікативний інструмент, спрямований на мобілізацію зусиль зацікавлених сторін інноваційного розвитку регіону за конкретним галузевим напрямом, є добровільним, самофінансованим, самокерованим об ’єднанням підприємств та організацій. Технологічна платформа має представляти міжсекторальні напрями та пріоритети, а не окремі ізольовані технології. Водночас технологічні платформи і є одним із інструментів такої взаємодії, як сучасна модель для інтеграції всіх учасників інноваційного процесу, спрямована на реалізацію національних пріоритетів науково-технологічного розвитку, посилення науково-виробничих зв’язків та інтенсифікації розроблення, виробництва та впровадження наукомісткої конкурентоспроможної продукції. Також розглянуто механізми та інструменти інноваційного розвитку європейських країн відповідно до першої технологічної платформи ЄС - ACARE. Досліджено вплив технологічних платформ на реалізацію інноваційного потенціалу та передумови їх використання в Україні. Доведено необхідність у такому інструменті, проаналізовано вітчизняний досвід створення технологічних платформ та перешкоди й перспективи їх розвитку. На основі адаптації європейського досвіду проаналізовано особливості функціонування першої Українськ ої національної технологічної платформи “Агропродовольча”, досліджено її роль у зміцненні коопераційни х зв’язків міжнародному рівні. Запропоновано створення технологічних платформ «Утилізація відходів та екологія» і Міжнародної технологічної платформи «Енергоефективність та ресурсозбереження».
Leadership and conflict management in international economic relations
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2019) Novik, I. O.
The article is devoted to the issue of conflict management in international economic relations. The idea that conflict is an inevitable process in any organization is grounded. The main positive and negative sides of the conflict are considered. All difficulties that arise in the process of conflict management in international economic relations are systematized. The paper provides a comparison of two main types of conflicts: positive and negative, as well as examples illustrating them. The author comes to the conclusion that good conflicts are a lever for the development of the company, and they are potentially positive for the business. The idea is substantiated that for most companies the main reason was and remains a conflict of interests of employees. The reasons for the leader’s time spent on conflict resolution are identified. Particular attention is paid to ways of resolving conflict situations, namely: the right timing, awareness of one’s boundaries, respect for others and the fight against stress. The article also discloses information on the five main strategies for behavior in a conflict situation and each of them is considered in detail. The following conflict strategies are highlighted: avoid, collaborate, compete, adapt and compromise. Compromise is seen as one of the most effective strategies for managing conflicts in international economic relations. A vivid example of successful resolution of conflicting information based on the adoption of the point of view and values of another person is given. The conclusions are formulated based on the results of the study.
Трудові ресурси підприємства: визначення та основні поняття
(НТУ "ХПІ", 2018) Юр'єва, Ірина Анатоліївна; Мартіросян, Наріне Ашотівна; Говорова, Євгенія Ігорівна
Створення виробництва залежить від людей, які працюють на підприємстві. Організація виробництва, оптимальні принципи відіграють важливу роль, водночас успіх компанії залежить від ефективності виробництва конкретних людей, їх знань, кваліфікації, здатності вирішувати проблеми. Трудові відносини – надскладна проблема бізнесу, особливо коли в колективі підприємства перебуває велика кількість людей. Трудові відносини містять у собі широке коло проблем, які пов'язані з організацією трудового процесу, навчання та найму, відбору, оптимальної системи заробітної плати, створення партнерства в компанії. Ефективність організації управління персоналом прямо впливає на конкурентні можливості і є одним з найважливіших показників створення підприємства. Кількість персоналу на підприємстві залежить від складності, характеру, трудомісткості виробництва та процесів управління, ступеня механізації, автоматизації, комп'ютеризації. У статті надана відмінність між поняттями "трудовий потенціал" і "робоча сила". Залежно від хара ктеру трудових функцій промисловий персонал поділяється на категорії. Вибір і розподіл працівників на основі принципів відповідності, перспективи та відбору. Основним завданням добору і розподілу персоналу є оптимальне розміщення персоналу залежно від поставленого завдання. При розв'язанні такого завдання слід враховувати придатність працівника до певного виду робіт, а також потрібно сформулювати вимоги до конкретної роботи та взяти до уваги особисті якості співробітників. Для добору і розподілу управлінських кадрів потрібно розглянути наступні показники: рівень кваліфікації; ділову активність; продуктивність; якість роботи; стиль і методи роботи; аналітичні здібності; здатність до навчання; участь в інноваційній діяльності; дисципліну; психологічна сумісність. Аналізуючи забезпечення трудовими ресурсами потрібно проводити порівняння між фактичною чисельністю персоналу та плановою чисельністю звітного періоду.

Вісники НТУ "ХПІ"

Переглянути

Фільтри

Налаштування

Сортувати за

Результатів на сторінку

Результати пошуку