Methodological foundations of intercultural communication

Abstract

The article is dedicated to systemizing the principal methodological approaches to the issue of intercultural communication; it is proved that communication of any type is characterized by the following attributes: anthropological, social, encoding, procedural; typical definitions of communication are viewed: communication as transmission, communication as mutual understanding, communication as a means of influencing people through signs and symbols, communication as uniting (community formation) through language or signs, communication as interaction by means of symbols, communication as exchange in meanings between people with commonalities in perception, aspirations, and positions; communication as a component of the social process denoting group norms, exercising public control, distributing roles, achieving efforts coordination, etc. The notion of intercultural communication is defined as a science that studies the particulars of verbal and non-verbal communication in people pertaining to different national and language-and-cultural communities. Attention is driven to the notion of intercultural communication being an object of scientific developments in philosophy, psychology, culture studies, and pedagogy; the areas in training intercultural communication skills are outlined, namely international (at education institutions which train personnel for working abroad) and inter-ethnical (at schools where children of mixed ethnical origins are taught). The components of the intercultural communication theory within the scope of humanities are defined (cultural universals and cultural specifics); language-culture-ethnos (a national language is the language that represents an individual historic community of people, the dialogue between cultures and intercultural barriers).

Стаття присвячена систематизації основних методологічних підходів до проблеми міжкультурної комунікації; доведено, що будь-яка комунікація має такі ознаки: антропологічну, соціальну, кодувальну, процесуальну; розкрито типові визначення комунікації: комунікація як трансмісія, комунікація як порозуміння, комунікація як вплив за допомогою знаків і символів на людей, комунікація як об’єднання (творення спільноти) за допомогою мови чи знаків, комунікація як взаємодія за допомогою символів, комунікація як обмін значеннями між людьми, які мають спільне в сприйманні, прагненнях і позиціях; комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє ролі, досягає координації зусиль тощо. Визначено поняття «міжкультурної комунікації» як науки, що вивчає особливості вербального та невербального спілкування людей, що належать до різних національних та мовно-культурних спільнот. Акцентовано увагу на тому, що поняття «міжкультурна комунікація» є предметом філософських, психологічних, культурологічних і педагогічних наукових напрацювань; окреслено напрямки навчання міжкультурної комунікації: інтернаціональний (у навчальних закладах, де готуються кадри для роботи за кордоном); міжетнічний (у школах, де навчаються діти змішаного етнічного складу). Визначено елементи теорії міжкультурної комунікації в системі наук про людину (культурні універсалії та культурна специфіка; мова-культура-етнос (національна мова – мова, що репрезентує окрему історичну спільноту людей, діалог культур та міжкультурні бар’єри).