033 "Філософія"
Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/54122
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Християнський концепт любові в сучасній культурі: філософсько-антропологічний аналіз(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Фідровська, Марія ГеоргіївнаДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 «філософія». – Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Харків, 2023. У роботі досліджується питання любові, як базової складової людської природи на прикладі християнського концепту любові, як одного з оптимальніших та авторитетніших концептів у сьогоденні у його різних аспектах – культурному, сцієнтичному, соціальному. Об’єктом дослідження - концепт любові в філософсько-антропологічному аспекті. Предмет дослідження – християнський концепт любові в практичній площині культури, зокрема сучасної. Робиться акцент на дослідах середньовічного православного та католицького напрямів християнської філософії, у яких любов є одним із трьох фундаментальних Божественних основ людини, які є проявами її духовної природи. Окрім любові іншими двома основами середньовічна філософія називає інтелект та свободу, а у представники сучасного православ’я основними частинами душі називаються: свобода(воля), розум та почуття (любов). Ці досліди є підґрунтям для наголошення значущості почуттів у існуванні людини та соціуму. В дисертації аналізується по-перше змістовне значення концепту любові. По-друге аналізується підґрунтя почуттів людини на основі даних медичних наук і психології[72], [147], [148], [220], [225], [247], [254], [128], [108], [109], [107], [90], [82] [64]. Оскільки зустрічаються тези про недостатню значущість почуттів і навіть їх негативну оцінку, вибір теми зумовлений необхідністю дати обґрунтування значущості почуттів у світлі сучасних наукових відкриттів та думок, та акцентувати значущість почуттів у природі людини. Тому одним з завдань цієї роботи є відмова від нелегітимної критики та нівелювати розуміння почуттів, як гріховного, тваринного, афективного. В психології одна з таких теорій називається рудиментарною, у ній почуття протиставлялися інтелекту. Рудиментарна теорія нещодавно перестала бути однією з головних теорій сучасної психології і втратила свою значущість. Тому пригнічення почуттів вже не є доцільною з точки зору сучасної науки. Любов є такою ж базовою складовою духовної людської природи, як і пізнання. На любові будуються сім’ї та будь-які стосунки, саме любов до ближнього – запорука толерантного гуманного суспільства. Наукова новизна полягає в тому, що на підставі багатодисциплінарного аналізу проблематизується концепт любові. Пропонується концепт любові, джерелом якого є християнська філософія та доводиться його продуктивність у сучасному світі. У роботі людська природа, а особливо її духовний вимір був досліджений і осмислений на предмет того, чим є почуття щодо людського існування. Сфера почуттів у суспільстві аналізується у головних сферах своїх маніфестацій. Ніцше зауважував, що філософія та європейська цивілізація з самого початку максимально тяжіла до раціональності та раціонального обґрунтування світу. З історії філософії можна побачити, що раціональне певний час замість важливого вважалося єдиним головним у природі людини. Звичайно не можна не погодитися з Декартом та багатьма іншими філософами, які вважали здатність мислити фундаментальною в природі людини. Тим не менш багатоманіття філософських робіт та наукові дослідження кажуть про те, що духовна природа людини багатоскладена і почуття також відіграють одну з найважливіших ролей у ній. У роботі пропонується концепт почуттів, який багато в чому спирається на християнську думку, що почуття – так само, як і інтелект, є першоосновою душі. У роботі це обґрунтувати трьома основними шляхами. Через загально-логічні методи, які використовують у будь-якому філософському дослідженні, і які були винайдені у самій філософії. По-друге, це історико-філософський метод – ми провели пошук співзвуччя цієї гіпотези у історії філософії. Такі ідеї були перш за все в християнській філософії багато отців церкви пишуть про визначальність любові у християнстві та у житті людини, оскільки головними двома заповідями християнства є дві заповіді: любов до Бога і любов до ближнього. Третій шлях, через який аргументується концепт – це аналіз основних фундаментальних досліджень почуттів у медичних дисциплінах. Ми аналізуємо дані досліджень з клінічної психології, біології та нейронаук, де також можна побачити, що почуття та любов є ессенціальними та важливими у нашій психічній діяльності. Важливо також дослідити, чому та внаслідок чого у філософії почуття почали розглядатися, як гріх та пристрасті, які приводять до гріха. Така думка паралельно починає складатися у середньовіччя. У відповідь вищезазначеному висувається гіпотеза, що неправильні почуття можуть призводити до гріха, але за аналогією до гріха можуть призводити і неправильні думки та упередження. І те, і те є помилка і патологія духовного життя. Тобто у роботі розділяються почуття на правильні та неправильні, істинні та помилкові, так само, як розділені думки та умовиводи на істині та помилкові. Акцентується, що християнський концепт любові є актуальним і зараз, тому що християнство багато в чому є одним з базисів європейської цивілізації і тому що він дійсно відображає важливу сторону людської природи. У роботі робиться висновок про те, що почуття дійсно є важливою стороною людської духовної природи, а любити – є не менш важливим, ніж пізнавати світ та мислити. Ця робота може дати підґрунтя для необхідних подальших досліджень феномену почуттів у майбутньому та допомогти нам нарешті, зрозуміти себе та свої духовні потреби. У подальшому це дослідження може дати матеріал християнській антропології, онтології та іншим наукам для подальших досліджень та послужить базою для нових філософських творів та роздумів. За результатами дослідження отримано такі наукові результати: 1. Вперше зауважується необхідність доповнення Декартівської раціональної парадигми людини ще одним першопочатком, а саме – чуттєвим. 2. Вперше пропонується оригінальний еволюційний підход до розуміння почуттів. 3. Вперше пропонується авторський концепт «реальне – механіка божественого» для розуміння співвідношення матеріального та ідеального. 4. Показано, що християнський концепт любові не має протиріч з розумінням концепту любові в інших сферах сучасної суспільної свідомості, таких як філософія, наука та культура, а християнство так само є релігією αγαπή, що підсилює значення концепту любові сьогодні. 5. Проаналізовано, у яких сферах соціальної діяльності людини можуть бути реалізовані маніфестації почуттів у сьогоднішньому суспільстві й робляться пропозиції щодо їхнього функціонування в межах цих сфер. 6. Наголошено необхідність постпросвітницького та пост постмодерністського проєкту стосовно любові, який вже почав з’являтися в рамках феноменологічних та наукових сучасних досліджень. 7. Удосконалено розуміння християнського концепту любові. Практична значущість роботи: практична значущість полягає не лише в значенні для філософії. Філософія тісно пов’язана з суспільством, як елітарна культура пов’язана із масовою. Новомодні філософські ідеї швидко потрапляють у культуру через багато механізмів, як наприклад сьогодні концептуальне мистецтво. Ця робота дає нову оцінку значенню почуттів у житті людини й суспільства, акцентує джерело християнської думки для поновлення студій любові в сучасній науці. Ця робота покликана допомогти очищенню почуттів від критики, яка нещодавно звучала від рудиментарної й супутніх провідних теорій. У цій роботі буде реалізована спроба показати важливість визнання й прийняття любові, як того, що є субстанційним для людської духовної природи.Документ Інтелектуально-моральна духовність в технотронному суспільстві(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Міщенко, Віктор ІвановичДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 033 – філософія. – Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Харків, 2023. Метою дисертаційної роботи є визначення концепту нового типу духовності як стратегії виживання людства на стадії переходу до планетарно-космічної цвілізації. Об’єкт дослідження: духовність як феномен культури. Предмет дослідження: інтелектуально-моральна духовність в процесі трансформації технотронного суспільства. У вступі обґрунтовано формування інтелектуально-моральної духовності, представлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, наведено наукову новизну, представлено практичне значення отриманих результатів, надано інформацію щодо особистого внеску здобувача, представлено перелік публікацій за темою дисертації. У першому розділі дисертації «Історичний вимір духовності в контексті цивілізаційного розвитку людства» проаналізовано етапи духовного розвитку людства в історичному контексті, починаючи з давнього світу. Досліджено становлення духовності як інтелектуально-моральної в історії філософії й культурі античності, середньовіччя, Нового часу. Доведено, що в античній культурі та в середньовічної філософії відбулося становлення та формування духовності як інтелектуально-моральної. У другому розділі «Концептуальні основи інтелектуально-моральної духовності» виявлено теоретичні засади інтелектуально-моральної духовності з використанням міждисциплінарної методології. Проаналізовано засади критичного раціоналізму в інтелектуально-моральній духовності, доведено, що раціоналізм є досягненням людської цивілізації, концептуальною основою перетворення світу, основою формування культури і смисловим вираженням духовності як інтелектуально-моральної. Виведено соціальні засади науки в контексті постпозитивізму на тлі розвитку духовних процесів. Виділено культурологічні аспекти інтелектуально-моральної духовності, проаналізовано поняття духовності в контексті культури. Виявлено взаємозв'язок духовності і культури, показано вплив культури на інтелектуальне і моральне вдосконалення особистості. Проаналізовано духовно-інтелектуальні аспекти філософії космізму. В третьому розділі «Інтелектуально-моральна духовність як стратегія виживання та розвитку технотронного суспільства» розглянуто інтелектуально-моральну духовність як духовність перехідного періоду людства до планетарно-космічної цивілізації. Зроблено висновок про те, що у процесі еволюційного розвитку соціуму виникає складна суперечлива структура: антропо-інфо-техно-екосфера. Через складність та нерівномірність розвитку вона ініціює певні «девіаційні хвилі», що негативно впливають на духовний світ людини та стан екосистеми. Виходячи з необхідності гармонізації цієї структури, запропоновано стратегію розвитку технотронного суспільства та розроблена концепція інтелектуально-моральної духовності. У четвертому розділі «Духовний образ особистості: антропологічні виміри інтелектуально-моральної духовності» інтелектуально-моральна духовність розглянута вв аспекті духовного розвтку людини. Розроблена комплексна модель духовного образу особистості, яка складається з трьох компонентів: відкритості світу, інтелектуальності та здатності до творення. Розглянуто чотири етапи духовного розвитку особистості, які вона проходить протягом життя від усвідомлення власного існування як людини до найвищих етапів духовної зрілості. Виділено чотири форми девіації духовності особистості – бездуховність, гіпертрофована форма духовності, антидуховність, квазідуховність та можливість духовної ентропії – руйнування духовності особистості. У висновках наведено основні результати наукової роботи щодо вирішення поставлених наукових задач дослідження. Наукова новизна отриманих результатів. У результаті виконання дисертаційної роботи набув подальший розвиток науковий напрям, пов'язаний з осмисленням ролі духовності у цивілізаційному розвитку, формуванням духовної особистості. Вперше: розглянуто умови формування інтелектуально-моральної духовності, показано її зв’язок з духовними вимірами, які існували в історичному розвитку людства. Визначено її концептуальні основи на підставі узагальнення та систематизації ідей різних філософських напрямків та визначено теоретичні, методологічні й аксіологічні засади; Запропоновано: цивілізаційний підхід з еко-антропологічним виміром, який дозволив сформувати модель розвитку духовності в процесі її історичного становлення, виявлено її онтологічний статус як основи існування та виживання людства, що дозволило вийти на проблему взаємодії природа-розум в еволюційно-історичному та культурному становленні людства Удосконалено: концепцію розвитку технотронного суспільства на основі пріорите-тного розвитку техносфери для вирішення екологічних проблем та всебічної гармонізації антропо-інфо-техно-екосфери: подальшої трансформації інформаційної сфери в інформаційно-аналітичну, безперервного інтелектуального саморозвитку людства та терраформації планети; Виявлено: онтологічний зміст інтелекту в створенні імітаційної моделі управління середовищем існування, яка передбачає можливості активної співпраці людського інтелекту з мислячим штучним інтелектом в імітаційних інтелектуальних системах аналізу біосферних процесів та формування мораль-них основ глобального колективного управління; Запропоновано та досліджено: основні етапи духовного розвитку особистості, смислові конотації структурних елементів «духовного образу» як форми прояву інтелектуально-моральної духовності в антропологічному вимірі, запропоновано теоретичні підходи формування духовного образу в контексті вищої освіти в умовах антропологічної кризи; Дістали подальшого розвитку: концепція формування глобальної загальнопланетарної моралі та духовного виховання особистості.Документ Сучасна Йога: рецепції та практики (філософсько-антропологічний аналіз)(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Лобас, Вікторія ВолодимирівнаДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 033 – Філософія – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Харків, 2021. Об'єктом дослідження є феномен сучасної Йоги. Предметом дослідження є рецепції та практики сучасної Йоги у філософсько-антропологічному дискурсі. У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми. Описано зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, наведено наукову новизну, а також, сформульовано практичне значення отриманих результатів. В першому розділі здійснено аналітичний огляд стародавніх текстів, аналіз праць сучасних фахівців в області історії, формування і розвитку Йоги з метою дати визначення Йоги і показатити складність цього процесу. Орієнтуючись на давні тексти, можна тільки окреслити можливі її загальні значення, бо кожна наступна давня книга давала свої уточнення або ставила наголоси на деяких нових аспектах її тлумачення. Була зроблена спроба вийти на загальні характеристики раціональності Йоги, звернувшись до давніх текстів і міфологічних джерел. Розглянуто сотеріологічне та онтологічне значення тіла в практиках ритуалу у вигляді "інструкцій" для подолання людського стану і конструювання нового. Доведено, що тіло має особливу цінність для людини, бо виступає фізичною базою у процесі здійснення, з одного боку, будь-яких дій (соціального та індивідуального характеру), в іншому, ‒ для реалізації зв'язку із космічними процесами. Обидва напрями можна характеризувати як вертикальні та горизонтальні реалізації життя йога, які здійснюються водночас і які неможливо уявити відокремленими один від іншого. В другому розділі було розглянуто питання взаємовпливу культур Сходу і Заходу на рубежі ХІХ і ХХ століття з метою проаналізувати характер становлення Йоги як практичної діяльності та Йоги як феномену, характерному для дискурсу інтелектуальної культури Заходу того часу. Ґрунтовний аналіз відведено для розуміння реалізації ідей Свамі Вівеканади, особливостей розуміння його релігійних ідей. Підкреслено, що його ідеї мали масштабні відгуки з боку американського, британського, російського наукових товариств. Були описані гілки сучасної йоги у американо-європейському середовищі. В розділі була реалізована мета по аналізу статистичних даних і зроблено соціально-аналітичні висновки про причини популярності та зацікавленості Йогою у сучасний час. Тому було виконане завдання по пошуку детермінант розвитку сучасної Йоги, відштовхуючись від соціологічної статистики і загальних характеристик розвитку суспільства. У третьому розділі було показано, як культура споживання сучасного Заходу сприяє пошукам духовних основ, спрямованих до розвитку людини як у фізичному вимірі, так і в духовному. Показано, як змінюється відношення до тіла у сучасних урбаністичних контекстах, підкреслюється його феноменологічний аналіз. Підкреслено загострення опозицій соціальне-асоціальна і тілесне-духовне. Опозиції, які стали репрезентувати себе в режимі протиріч, загострили і прискорили пошуки шляхів їх вирішення, що й активізувало бажання гармонізувати їх. Культура тіла і техніка зміни свого не тільки внутрішнього, а і зовнішнього "Я" з метою вдосконалення реальності і, отже, соціуму здійснюється в контексті соціального замовлення на нову інтелектуальну чутливість. Аналізується робота школа сучасної Йоги Asaṅga (असङ्ग) Yoga, описується її програма, яка формується на ґрунті певних принципів. Таким чином, у дисертаційній роботі вирішується науково-прикладна задача, за якою ми знайомимося із феноменом сучасної Йоги і підкреслюємо, що формула "Роби себе і постійно рухайся далі", яка є основою Йоги, в сучасному суспільстві набирає обертів як її практична реалізація. В роботі вперше отримано такі результати: проаналізовано характер розповсюдження Йоги на теренах простору культури Сходу на ґрунті стародавніх текстів за умов її діахронічного і географічного розвитку і обґрунтовано авторське тлумачення її парадигмального розвитку; встановлено корені і характер раціонального в традиційній Йозі, розкрито його антропологічно-релігійне смислове навантаження у якості чинника інтеграційної цілісності космічного, антропологічного, аксіологічного; виявлені детермінанти розвитку сучасної Йоги, які виникають на грунті нового відчуття культури, часу і під впливом певних викликів суспільства споживання; обґрунтовано розуміння габітусу сучасної людини в нових контекстах, який змінюється залежно від якісних процесів роботи із тілом на ґрунті не тільки його функціонального удосконалення, але і з метою дотику до духовного і реалізації соціального як нерозривних процесів у формуванні загального розуміння "людяності"; запропоновані принципи, на ґрунті яких людина, яка займається Йогою, орієнтується у вирішенні проблеми збереження і пошуку самоідентичності як процесу комплементарного поєднання внутрішніх і зовнішніх смислів свого існування в складному і насиченому великою кількістю інформації світі з метою не загубити свою ідентичність та індивідуальність; розроблена і верифікована комплексна методологічна програма викладання сучасної Йоги школи "Асанга (असङ्ग) Йога", яка сприяє розкриттю вітальноонтологічного потенціалу людини, враховуючи її мікро-, макро- та мезорівні (буденний, граничний та понадграничний виміри) буття. Набуло подальшого розвитку: ідея унікальності феномену сучасної Йоги у забезпеченні входження особистості в урбанізовану культуру, відтворюючи і розвиваючи її одночасно, а функціональний потенціал соціального в Йозі отримує нове розуміння, яке детермінує, живить і відтворює конструктивні процеси сучасного міста; транскультурний характер сучасної Йоги, яка стала платформою для удосконалення міжнаціональних, міжкультурних, міжрелігійних відносин і активно застосовується у міжнародних організаціях, націлених на співдружність і співіснування націй; теоретична та практична рефлексія того, що феномен сучасної Йоги є універсальним феноменом існування та історичного розвитку людства, який репрезентується за рахунок багаточисленних шкіл, студій і виступає в якості синтезатору в процесі формуванні світоглядної та просвітницької бази сучасної людини. Поглиблено значення ролі культурних антропотехнік в обґрунтуванні активізації занять Йогою з метою удосокналення не тільки фізичних, але й інтелектуальних, і духовних складових людини, що підкреслює не тільки їхню вітальну направленість, але і відкриває комплексний характер націленості на трансцендентну складову; розуміння ролі неформальної освіти у вигляді практичної діяльності студій, шкіл, секцій з Йоги, мета яких ‒ формувати смислові орієнтири життєтворчості на основі комплементарного поєднання різних методологічних можливостей в рамках зближення культур Сходу та Заходу; доцільність використання запропонованої методології викладання сучасної Йоги, яка відтворює характерні особливості функціонування формотворчих принципів не тільки в антропо-культурному середовищі для унаочнення гармонії тілесного, ментального, соціального, але і посилює інтерес до філософії Йоги, до філософії взагалі, підкреслюючи її практичне значення в особистому просторі людини. Дисертація є частиною науково-дослідних робіт, виконаних на кафедрі Філософії "Філософські проблеми людини та культури" (2017/2018 р., No ДР 0117U004726).