Кафедри
Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/35393
Переглянути
4 результатів
Результати пошуку
Документ Здоров'язбережувальна компетентність як умова професійного розвитку майбутніх педагогів вищої школи(Український державний університет імені Михайла Драгоманова, 2024) Солодовник, Тетяна Олександрівна; Середа, Наталія Вікторівна; Резнік, Світлана МиколаївнаУ статті автори розглядають вкрай важливу проблему збереження здоров’я й розвитку здоров’язбережувальної компетентності у майбутніх педагогів вищої школи. Розглянуто особливості фізичного та психічного здоров’я здобувачів. Розроблено комплекс заходів з розвитку здоров’язбережувальної компетентності. Запропоновано міні-лекції, тренінги та аутотренінг для збереження й зміцнення стану здоров’я майбутніми викладачами вищої школи.Документ Сутність науково-пізнавальної компетентності майбутніх інженерів(Класичний приватний університет, 2021) Резнік, Світлана Миколаївна; Соколова, Тетяна ВолодимирівнаУ статті висвітлено розвиток педагогічної думки стосовно понять «компетентність», «пізнавальна компетентність», які є ключовими в компетентнісному підході в професійній освіті. Проаналізовані споріднені поняття: «пізнавальна компетентність», «науково-пізнавальна діяльність», «науково-пізнавальна компетентність», зміст яких має спільні й відмінні риси. Визначено, що науково-пізнавальна компетентність співвідноситься зі сферою науково-пізнавальної діяльності майбутнього інженера, що це особлива, ведуча діяльність для осіб старшого юнацького віку (студентства), яка характеризується засвоєнням певних знань, вмінь, навичок, розвитком здібностей, інтелекту, інтересу до пізнання та формуванням низки якостей (критичності, самостійності, незалежності, відповідальності тощо), які формуються в процесі цієї діяльності. Узагальнення результатів теоретичного аналізу дозволило відзначити, що пізнавальна компетентність характеризується: вирішенням реальних професійних завдань, сформованими знаннями, вміннями, здатністю до продуктивного пізнання, накопиченням досвіду, здатністю до творчості, нестандартого мислення, здатністю до самовдосконалення, самоосвіти. Ураховуючи погляди вітчизняних та зарубіжних вчених, визначено сутність поняття «науково-пізнавальна компетентність майбутніх інженерів» науково-пізнавальна компетентність майбутніх інженерів як здатність особистості, яка характеризується мотиваційним прагненням до пізнання, активною дослідною діяльністю, уміннями аналізу, синтезу, класифікації, порівняння, узагальнення та особистісними якостями критичності, самостійності, незалежності, відповідальності, що забезпечують можливість ефективно виконувати інженерні професійні функції та бути конкурентоспроможним. Перспективи дослідження полягають у визначенні структурних компонентів науково-пізнавальної компетентності майбутніх інженерів у процесі природничої підготовки та вивченні підходів щодо формування науково-пізнавальної компетентності майбутніх інженерів у процесі природничої підготовки.Документ Сутність та структурні компоненти базової професійної компетентності майбутніх інженерів(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Резнік, Світлана Миколаївна; Кузнецова, Ганна АнатоліївнаПроаналізовано поняття "компетентність", "професійна компетентність", "базова професійна компетентність", "базова професійна компетенція", “математична компетентність”. Проведено порівняння понять базової професійної компетентності і базової професійної компетенції. На основі аналізу і порівняння зазначених понять, отримано визначення поняття "базова професійна компетентність майбутнього інженера". Охарактеризовано структурні компоненти базової професійної компетентності майбутнього інженера.Документ Фактори розвитку та напрями вдосконалення дистанційної форми навчання в системі вищої освіти України(2019) Романовський, Олександр Георгійович; Квасник, Ольга Віталіївна; Мороз, Володимир Михайлович; Підбуцька, Ніна Вікторівна; Резнік, Світлана Миколаївна; Черкашин, Андрій Іванович; Шаполова, Вікторія ВалеріївнаТрансформаційні процеси в сучасному суспільстві викликають необхідність переорієнтації сучасної освіти та перерозподілу векторів її розвитку в площину дистанційного навчання. Закономірна зміна пріоритетів у перспективах розвитку вищої освіти спрямована на розширення кола користувачів та здобувачів освітніх та інформаційних ресурсів. Існуюча парадигма розвитку освіти, з огляду на постійні зміни характеристик середовища її функціонування, все частіше стає об'єктом трансформаційних перетворень свого змісту та структури. Рефлексія теоретико-методологічної моделі розбудови педагогічної наукової думки стає підґрунтям для перегляду місця та ролі інструментарію традиційних педагогічних технологій у забезпеченні процесу освітньої комунікації між суб'єктами та об'єктами освітньо-наукової діяльності. Реалізація потенціалів дистанційної форми навчання, так само як і підвищення рівня використання педагогами інформаційно-комунікативних технологій, потребує не тільки усвідомлення останніми переваг тих чи інших педагогічних технологій, але й готовності об'єктів освітньо-наукової діяльності до сприйняття визначеної до засвоєння інформації. З огляду на необхідність розширення інформаційно-аналітичного підґрунтя щодо перспектив використання дистанційної форми навчання в Україні, а також для визначення детермінант її розвитку, авторами публікації було розглянуто історичну ретроспективу становлення дистанційної форми навчання на міжнародному та національному рівнях, а також проведено анкетування здобувачів вищої освіти щодо сили прояву окремих з детермінант (факторів) розвитку дистанційної освіти в Україні. За результатами аналізу відповідей респондентів була оцінена значущість впливу деяких з факторів на динаміку розвитку дистанційної освіти в Україні, а саме: індивідуальних особливостей людини; відсутності на ринку освітніх послуг актуальних відповідно до попиту на ринку праці пропозицій щодо освітніх програм; недосконалості змісту, форм та технологій реалізації дистанційних курсів, а також нездатності закладів вищої освіти забезпечити ефективність реалізації навчальних програм; недосконалості інституціонального середовища щодо забезпечення організації дистанційної освіти; неготовності роботодавців та представників соціуму визнати еквівалентність отриманих у межах дистанційної освіти знань, умінь та навичок тим компетентностям, які можуть бути сформовані в межах традиційних форм навчання. Стаття містить результати аналізу тенденцій розвитку масових відкритих онлайн-курсів та огляд змісту нормативно-правового забезпечення щодо функціонування дистанційної освіти. У статті запропоновано авторську класифікацію основних переваг та недоліків впровадження освіти на відстані за такими основними видами: організаційно-педагогічний, інформаційно-технологічний та психологічний. Стаття містить узагальнення та висновки щодо предмету наукової уваги.