Кафедри

Вперше ідея екологічного оподаткування з'явилась у працях економіста-теоретика А.К. Пігу, який запропонував впливати на поведінку винних у забрудненні довкілля шляхом податків і стимулювати природоохоронну діяльність шляхом дотацій. Необхідність їх застосування на офіційному рівні була підтверджена в першій Програмі дій Європейського союзу з охорони довкілля (1973 р.), і пов’язувалася з реалізацією принципу «забруднювач платить». На практиці екологічні податки першими почали застосовувати скандинавські країни ще в 80-ті роки ХХ ст. Згідно з визначенням Євростату, податок, податковою базою якого служить фізична характеристика об'єкта, вплив якого на навколишнє середовище визнається негативним, або пов'язаного з ним іншого об'єкта, називається екологічним податком. Якщо з будь-яких причин з джерела шкідливого впливу не може стягуватися податок, то об'єктом оподаткування може стати інший, пов'язаний із джерелом шкоди, об'єкт. Існує й інше визначення екологічного податку, яке закріплює базовий принцип екологічного податку – «забруднювач платить». Це визначення інтерпретує екологічний податок як зобов'язання, покладене державою на тих, хто використовує довкілля. Таким чином, якщо право на сприятливе довкілля належить всім членам суспільства, то джерело забруднення, яке завдає шкоди природі, також завдає шкоди суспільству, і тому зобов'язане виплатити всім членам суспільства компенсацію. Точніше, одержувачем компенсації буде держава як централізований керуючий орган, оскільки ця ситуація характеризується участю кількох «третіх» сторін, і обговорюються колективні права власності. У 2020 році загальні надходження від екологічного податку до ЄС становили 300,5 млрд євро, що становить 2,2 % ВВП ЄС та 5,4 % загальних доходів уряду ЄС від податків та соціальних відрахувань.

Кафедри

Переглянути

Фільтри

Налаштування

Сортувати за

Результатів на сторінку

Результати пошуку