Дисертації та автореферати
Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/16999
Електронна повнотекстова колекція авторефератів та дисертацій, упорядкована за назвами спеціальностей
Переглянути
6 результатів
Результати пошуку
Документ Підвищення екологічної безпеки операцій поводження з відходами фотоелектричих панелей(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2024) Катенін, Вадим ДмитровичДисертаційну роботу виконано на кафедрі хімічної техніки та промислової екології Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Об’єкт дослідження – управління відходами сонячних фотоелектричних панелей, що включає операції їх обробки і відновлення та враховує особливості утворення різних типів відходів у воєнний період. Предметом досліджень – способи та методи підвищення екологічної безпеки операцій управління з відходами фотоелектричних панелей, що формуються під впливом відмінних чинників. В дисертаційній роботі вирішена важлива науково-практична задача екологічно безпечного ведення операцій управління відходами фотоелектричних панелей, які мають особливі умови походження, включаючи масово утворені в Україні в умовах воєнних дій. У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та актуальність дисертаційної роботи, сформульовано мету та задачі, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, показано зв’язок дисертаційного дослідження з науково-практичною роботою кафедри, визначено наукову новизну та сформульовано практичне значення отриманих результатів. У першому розділі проаналізовано стан сонячної енергетики у світі та Україні, що безпосередньо пов’язується з утворенням відходів фотоелектричних панелей, обсяги яких збільшуються і вже зараз становлять актуальну проблему глобального характеру. Розвиток сонячної енергетики в Україні характеризується особливостями, викликаними воєнними діями, що призводять до пошкодження та руйнації різних видів СЕС. За результатами аналізу теоретичного матеріалу наукових робіт обґрунтовано, що відходи фотоелектричних панелей містять речовини, які можуть негативно впливати на довкілля. В теперішній час, в основному, вони формуються з панелей першого покоління, що виготовляються на кремнієвій основі. Утворення таких відходів у загальному випадку обумовлюється втратою ефективності роботи панелей та виводом їх з експлуатації. В Україні даний процес доповнюється масовим формуванням відходів, які утворились від ураження воєнною зброєю панелей СЕС та у подальшому залучені у загальну систему управління відходами в країні. На сьогодні практично відсутні дослідження щодо впливу цих відходів на довкілля та системи управління ними, які враховують їх специфіку. Також не створено організаційні структури для здійснення операцій обробки та рециклінгу відходів сонячних фотоелектричних панелей, що мають різне походження. Таким чином, подальших досліджень потребують проблемні питання стосовно підвищення екологічної безпеки операцій управління з відходами як складовими загальної системи управління відходами в Україні та залучення ресурсоцінних складових відходів у циркулярну економіку країни. На основі отриманих результатів аналізу, були сформульовані задачі дослідження та шляхи їх вирішення. У другому розділі проаналізовано та охарактеризовано методи, що дозволяють провести оцінку впливу відходів сонячних фотоелектричних панелей на довкілля та методи щодо їх переробки. Розглянуто методи визначення оцінки впливу електричної частини відходів на ґрунт та водне середовище з використанням мідних дротів, що мають різний ступінь пошкоджень. Методом атомної емісійної спектрометрії визначено концентрації іонів міді у пробах ґрунту та води, що містили зразки електричного провідника. Приведено методику відділення з сонячної панелі елементів, які підлягають дослідженню, та підготовки матеріалів щодо можливості використання склобою у виробництві будматеріалів. Із застосуванням хімічного та рентгенофазового аналізу проаналізовано характеристику склобою та зразків цементів, а також проведені мікроскопічні дослідження матеріалів. У третьому розділі розглядається запропонована класифікація відходів фотоелектричних панелей в Україні за типами утворення, що встановлює зв'язок з їх негативним впливом на довкілля. Проаналізовано, що найбільшу потенційну небезпеку складають відходи, утворені при ураженні панелей військовою зброєю. Орієнтовний ризик щодо площі забруднення від екологічно небезпечного управління відходами або у випадку надзвичайних ситуацій на СЕС, які у щонайбільшій мірі використовують сонячні фотоелектричні елементи, можливо проаналізувати на основі обсягів встановлених фотоелектричних панелей. У даному розділі наведено результати експериментальних досліджень відносно впливу елементів електричної частини відходів фотоелектричних панелей на ґрунт та їх поведінку у прісноводних природних об’єктах. Визначено, що електричні провідники, які опинилися на ґрунті після пошкодження панелі, стають джерелом забруднення міддю. Дослідження, які проводились на дернових ґрунтах з використанням абсорбційно-спектрофотометричного методу, показали, що концентрація іонів міді склала 55 мг/кг та у порівнянні з еталоном збільшилась майже у 14 разів. Поведінка мідних дротів як елементів електричної частини фотоелектричних панелей на природні водойми визначалася для річкової води. Встановлено, що незважаючи на відому досить високу корозійну стійкість міді у цьому середовищі, має місце деяке самовільне руйнування металу. У четвертому розділі представлено дослідження щодо комплексного запобігання негативній дії відходів фотоелектричних панелей на довкілля шляхом підвищення екологічної безпеки операцій управління відходами. Відзначено, що дії з управління з відходами фотоелектричних панелей регулюються загальними законодавчими актами, прийнятими в країні, які наразі розвиваються. Водночас передбачається віднесення даних відходів до електронних, регулювання поводження з якими може бути доповнено Законом «Про електричне та електронне обладнання та відходи електричного та електронного обладнання», проєкт якого вже обговорюється. Розроблена концепція екологічної безпеки операцій поводження з відходами фотоелектричних панелей, складові якої включають: блок пропозицій з екологічно безпечного збору та зберігання відходів та блок обґрунтування і вибору напрямку щодо переробки чи відновлення даних відходів. У першому блоці розглядається діяльність відносно особливостей управління з кожним типом відходів фотоелектричних панелей. Другий блок включає: визначення ризиків екологічної небезпеки відходів фотоелектричних панелей для розробки рекомендацій щодо подальшого поводження з ними та моделювання динаміки утворення відходів фотоелектричних панелей в Україні з метою планування діяльності зі сталого управління відходами. Встановлено, що для визначення подальшого напрямку управління з відходами після операцій оброблення доцільно використовувати метод багатокритеріального аналізу рішень. У якості критеріїв ризиків екологічної небезпеки рециклінгу відходів фотоелектричних панелей рекомендується розглянути: оцінку стану відходів, екологічні і економічні ризики та визначений за цими критеріями загальний екологічний ризик (рейтинг) відходів. Для прогнозування утворення відходів сонячних фотоелектричних панелей запропоновано математичну модель, що базується на динаміці їх формування та потужності сонячної енергетики в Україні. Модель надає можливість практичного планування обсягів виводу з експлуатації відпрацьованих панелей на промислових СЕС та інших енергетичних об’єктах, а також прогнозування їх утворення у системі управління відходами. П’ятий розділ дисертації присвячений ефективному відновленню відходів фотоелектричних панелей, яка є обов’язковою умовою використання вторинних ресурсів у циркулярній економіці. За умови відсутності спеціалізованих структур для переробки відходів фотоелектричних панелей у теперішній час в Україні та технологій їх переробки з поверненням у основне виробництво сонячних панелей, а також масового накопичення відходів, доцільним є їх рециклінг в інших напрямках виготовлення корисної продукції. Скло панелей є ресурсоцінним об’ємним компонентом відходів, який відповідно до світового досвіду у найбільшій мірі переробляється. З урахуванням цього пропонується використання даного компонента відходів у виробництві в’яжучих матеріалів та бетонів на їх основі. Теоретично обґрунтовано та експериментально встановлено можливість використання скла сонячних фотоелектричних панелей для часткової заміни цементу та для повної заміни природного заповнювача у складах обважених та важких бетонів, придатних для створення конструкцій загальнобудівельного та спеціального призначення. За висновками щодо ефективності дисертаційного дослідження відзначені такі наукові результати: 1. Вперше охарактеризовано та класифіковано утворення відходів сонячних фотоелектричних панелей в Україні у воєнний період, а також визначені особливості відходів, уражених військовою зброєю; 2. Вперше визначено і доведено, що відходи c-Si панелей, які найбільш використовуються у світі та в Україні, при пошкодженні військовою зброєю забруднюють ґрунти іонами міді та можуть бути потенційним джерелом забруднення природних водойм; 3. Набула розвитку концепція підвищення ефективності діяльності із запобігання та зменшення шкідливого впливу на довкілля операцій поводження з відходами сонячних фотоелектричних панелей, що узгоджується з національною стратегією управління відходами в Україні; 4. Набуло розвитку прогнозування утворення відходів фотоелектричних панелей, що базується на динаміці їх формування та потужності сонячних електростанцій в Україні; 5. Удосконалено метод багатокритеріального аналізу для оцінки екологічного ризику, який визначає екологічно безпечні шляхи використання відходів сонячних фотоелектричних панелей; 6. Набуло розвитку теоретичне обґрунтування та експериментальне доведення можливості рециклінгу скла відходів сонячних фотоелектричних панелей для часткової заміни цементу та для повної заміни природного наповнювача у складах обважених та важких бетонів за рахунок їх матричної спорідненості. Результати досліджень використані у межах науково-дослідної теми «Розробка наукових основ сталого управління та утилізації твердих відходів» (ДР 0124U001841), а також при проведенні наукового консультування на тему: «Розробка системи селективного збору, зеленої логістики та переробки відходів споживання» (договір № 154/34-2024 від 15 січня 2024 р.). Теоретичні результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі НТУ «ХПІ» при підготовці студентів за спеціальністю 101 «Екологія». The dissertation was written at the Department of Chemical Techniques and and Industrial Ecology of the National Technical University "Kharkiv Polytechnic Institute", 2024. The object of research is the management of waste from solar photovoltaic panels, which involves their processing and recovery operations and takes into account the specifics of the formation of different types of waste during the war period. The subject of research is the methods and ways to increase the ecological safety of waste management operations from photovoltaic panels, which are formed under the influence of various factors. This dissertation addresses the significant scientific and practical problem of environmentally safe handling operations for photovoltaic panel waste, which have special conditions of origin, including those massively generated in Ukraine during wartime. The introduction substantiates the choice of the research topic and the relevance of the dissertation, formulates the purpose and objectives, defines the object, subject, and methods of research, shows the connection of the dissertation research with the scientific and practical work of the department, determines the scientific novelty, and formulates the practical significance of the obtained results. The first chapter analyzes the state of solar energy in the world and Ukraine, which is directly related to the formation of photovoltaic panel waste, the volume of which is increasing and already represents a pressing global problem. The development of solar energy in Ukraine is characterized by features caused by military actions, leading to the damage and destruction of various types of solar power plants. Based on the analysis of theoretical material from scientific works, it is substantiated that photovoltaic panel waste contains substances that can negatively impact the environment. Currently, they are mainly formed from first-generation silicon-based panels. The formation of such waste generally results from the loss of panel efficiency and their decommissioning. In Ukraine, this process is supplemented by the massive formation of waste from panels damaged by military weapons, which are subsequently integrated into the general waste management system in the country. To date, there are practically no studies on the impact of this waste on the environment and management systems that take into account their specifics. Additionally, organizational structures for processing and recycling photovoltaic panel waste of different origins have not been established. Thus, further research is needed to address issues related to enhancing the environmental safety of waste management operations as components of the overall waste management system in Ukraine and integrating valuable waste components into the country's circular economy. Based on the results of the analysis, research tasks and solutions were formulated. In the second chapter, methods that allow for the assessment of the environmental impact of photovoltaic panel waste and methods for their recycling have been analyzed and characterized. The methods for determining the impact assessment of the electrical part of the waste on soil and water environments using copper wires with varying degrees of damage have been examined. Atomic emission spectrometry was used to determine the concentrations of copper ions in soil and water samples containing electrical conductor samples. The methodology for separating elements from the solar panel for research and preparing materials for the potential use of glass waste in building material production has been presented. Using chemical and X-ray phase analysis, the characteristics of glass waste and cement samples were analyzed, and microscopic studies of the materials were conducted. The third chapter presents a proposed classification of photovoltaic panel waste in Ukraine by types of formation, establishing a connection with their negative impact on the environment. It is analyzed that the greatest potential hazard is posed by waste generated from panels damaged by military weapons. The estimated risk of contamination area from environmentally hazardous waste management or in case of emergencies at solar power plants, which mostly use photovoltaic elements, can be analyzed based on the volume of installed photovoltaic panels. This chapter provides the results of experimental studies on the impact of electrical components of photovoltaic panel waste on soil and their behavior in freshwater natural bodies. It was found that electrical conductors on the ground after panel damage become a source of copper contamination. Studies conducted on sod-podzolic soils using absorption-spectrophotometric methods showed that the concentration of copper ions was 55 mg/kg, which is almost 14 times higher compared to the standard. The behavior of copper wires, as elements of the electrical part of photovoltaic panels, in natural reservoirs was determined for river water. Despite the well-known high corrosion resistance of copper in this environment, some spontaneous destruction of the metal was observed. The fourth chapter presents research on the comprehensive prevention of the negative impact of photovoltaic panel waste on the environment by increasing the environmental safety of waste management operations. It is noted that the actions related to managing photovoltaic panel waste are regulated by general legislative acts adopted in the country, which are currently being developed. At the same time, it is anticipated that these wastes will be classified as electronic, with their management potentially regulated by the "Law on Electrical and Electronic Equipment and Waste Electrical and Electronic Equipment," a draft of which is already under discussion. A developed concept of environmental safety for handling photovoltaic panel waste operations includes: a block of proposals for environmentally safe collection and storage of waste, and a block for justifying and choosing directions for recycling or recovering this waste. The first block addresses activities related to managing each type of photovoltaic panel waste. The second block includes: assessing the risks of environmental hazards from photovoltaic panel waste for developing recommendations on their further management and modeling the dynamics of photovoltaic panel waste formation in Ukraine to plan sustainable waste management activities. It is established that for determining the further direction of waste management after processing operations, it is advisable to use the multi-criteria decision analysis method. The criteria for assessing the environmental risks of recycling photovoltaic panel waste include: the condition of the waste, environmental and economic risks, and the overall environmental risk (rating) of the waste determined by these criteria. To forecast the formation of solar photovoltaic panel waste, a mathematical model is proposed, based on the dynamics of their formation and the capacity of solar energy in Ukraine. The model allows for practical planning of the volumes of decommissioned panels at industrial solar power plants and other energy facilities, as well as forecasting their formation in the waste management system. The fifth chapter is dedicated to the efficient recovery of photovoltaic panel waste, which is a prerequisite for the use of secondary resources in the circular economy. Given the absence of specialized structures for processing photovoltaic panel waste in Ukraine and technologies for recycling them back into the main production of solar panels, as well as the mass accumulation of waste, recycling them in other directions of useful product manufacturing is advisable. The glass of the panels is a valuable volumetric component of the waste, which, according to global experience, is mostly recycled. Taking this into account, it is proposed to use this component of the waste in the production of binding materials and concrete based on them. It is theoretically substantiated and experimentally established that the glass of solar photovoltaic panels can be used for partial replacement of cement and complete replacement of natural aggregate in the compositions of heavy and high-density concrete suitable for creating general construction and special-purpose structures. The conclusions on the effectiveness of the dissertation research highlight the following scientific results: 1. For the first time, the formation of waste from solar photovoltaic panels in Ukraine during the wartime period has been characterized and classified, and the features of waste affected by military weapons have been identified; 2. For the first time, it has been determined and proven that the waste of c-Si panels, which are the most used in the world and in Ukraine, when damaged by military weapons, pollute the soil with copper ions and can be a potential source of pollution of natural water bodies; 3. The concept of increasing the efficiency of activities to prevent and reduce the harmful impact on the environment of operations related to the handling of PV panel waste has been developed, which is in line with the national waste management strategy in Ukraine; 4. The forecasting of the formation of photovoltaic panel waste, based on the dynamics of their formation and the capacity of solar power plants in Ukraine, has been developed; 5. The method of multicriteria analysis for assessing environmental risk, which determines environmentally safe ways of using PV panel waste, has been improved; 6. Theoretical justification and experimental proof of the possibility of recycling glass waste from PV panels for partial replacement of cement and for the complete replacement of natural aggregate in compositions of heavy and high-density concretes due to their matrix compatibility have been developed. The research results were used within the scientific research project "Development of Scientific Foundations for Sustainable Management and Utilization of Solid Waste" (state registration number 0124U001841), as well as in scientific consulting on the topic: "Development of a System for Selective Collection, Green Logistics, and Recycling of Consumption Waste" (contract No. 154/34-2024 from January 15, 2024). The theoretical results of the dissertation are used in the educational process at NTU "KhPI" in the preparation of students majoring in 101 "Ecology".Документ Методи та інформаційна технологія вибору підходу та рівня зрілості організації при управлінні портфелем проєктів(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Кподжедо, Максімільен Франсис КоффіДисертація на здобуття наукового ступеня доктор філософії за спеціальністю 122 «Комп'ютерні науки». - Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Харків, 2023. У дисертаційній роботі представлені результати проведених здобувачем досліджень, які виконують актуальне наукове завдання створення методів та інформаційної технології вибору підходу і рівня зрілості організації з управління портфелем проєктів, що має істотне значення для розвитку інформаційних технологій. Об’єкт дослідження – процеси управління портфелем проєктів. Предмет дослідження – методи та інформаційна технологія вибору підходу для управління портфелем проєктів і рівня зрілості організації в цій сфері. Управління портфелем проектів є однією з найважливіших функцій управління в сучасній організації (підприємстві). Від прийнятого підходу до управління портфелем проєктів залежить успіх досягнення стратегічних цілей організації. Під підходом до управління портфелем проєктів і програм розумітимемо методологію управління портфелем проєктів, для якої обрані методи виконання процесів, інструменти, шаблони документів. Відповідно методологія управління портфелем проєктів – певна та задокументована система принципів, правил, процесів, практик, життєвого циклу, організаційної структури, прописаних ролей, яка забезпечує управління портфелями проєктів в організації. Поняття методологія управління портфелем проєктів виділено для позначення принципово важливих складових підходу. Ці складові часто визначаються вибраним стандартом або настановою з управління портфелем. В даний час відомі ряд стандартів, настанов, фреймворків з управління портфелем проєктів. Існуючі стандарти, настанови, фреймворки в галузі управління портфелями проєктів орієнтовані на реалізацію проєктів за умов предиктивних, Agile або гібридних життєвих циклів. Наразі вибір підходу до управління портфелем проєктів та його вдосконалення виконується менеджерами організацій суб'єктивно, часто без відповідного досвіду та кваліфікації. Створення формалізованого методу для розв'язання цієї задачі є актуальним завданням. Але недостатньо тільки обрати підхід до управління портфелем проєктів, треба визначити рівень використання його можливостей, або рівень зрілості організації в цій галузі. За останні роки з'явилося багато моделей зрілості. Однак їх використання, як правило, є достатньо складним і потребує значних витрат. Більшість моделей зрілості не достатньо уваги приділяють саме управлінню портфелем проєктів. Актуальним для багатьох організацій є вибір оптимального рівня зрілості, який дасть змогу знайти компроміс між можливостями управління портфелем проєктів і вартістю. Для цього потрібно розробити відповідний метод розв'язання цієї задачі. Створені методи доцільно реалізувати у вигляді інформаційної технології, що дозволить підвищити ефективність їх використання. Виходячи з викладеного, актуальним є розв'язання наукового завдання створення методів та інформаційної технології вибору підходу і рівня зрілості організації з управління портфелем проєктів, яке має істотне значення для розвитку інформаційних технологій. Метою дисертаційної роботи є підвищення якості управління портфелем проєктів шляхом створення і застосування методів та інформаційної технології вибору підходу до управління портфелем проєктів і рівня зрілості організації в цій сфері. Вперше створено узагальнений звід знань з управління портфелями проєктів організації, який відрізняється своєю структурою та узагальненою таблицею процесів, що дозволяє обирати або формувати підходи до управління портфелями проєктів. Запропоновано структуру узагальненого зводу знань з управління портфелем проєктів. Вона включає принципи, процеси, практики, життєві цикли, організаційні структури, прописані ролі, зібрані з поширених стандартів, настанов з управління портфелями, публікацій у цій галузі з урахуванням думок фахівців. Застосовано стандарти та настанови: The standard for portfolio management, 4th ed. PMI, 2017; Management of Portfolios, AXELOS, 2011; ISO 21504: 2022. Project, program and portfolio management - Guidance on portfolio management, 2022; GOST Р 54870 ― 2011. Project management. Requirements for projects portfolio management; The standard for portfolio management, third ed. PMI, 2013. Розроблено узагальнену таблицю процесів зводу знань з управління портфелем. При створенні груп процесів узагальненої таблиці виходили з етапів програмно-цільового методу. Оскільки масштабовані гнучкі (Agile) фреймворки мають багато відмінностей від стандартів та настанов, які були включені до узагальненого зводу знань, вони розглянуті окремо. Найбільш поширеними в світі є такі масштабовані гнучкі фреймворки: Scaled Agile Framework (SAFe) та Scrum of Scrums. До узагальненого зводу знань додані емпіричні опори, цінності, принципи, компетентності, організаційні структури, ролі цих фреймворків. Компетентності SAFe додані до узагальненої таблиці процесів з управління портфелем проєктів. Вперше запропоновано метод вибору підходу для управління портфелем проєктів, який відрізняється мінімізацією ризиків, притаманних підходу, і витрат на його застосування з можливим урахуванням обмежень на допустимі витрати та час освоєння підходу в організації, що дозволяє підвищити якість управління. Вибір підходу пропонується здійснювати шляхом використання двох критеріїв: якість управління портфелем проєктів і вартість управління портфелем проєктів. Одним з показників, що може характеризувати якість підходу до управління портфелем проєктів, є ризики, властиві цьому підходу під час управління портфелем проєктів організації в конкретних умовах. Чим менші ці ризики, тим якісніший підхід застосовується. Для оцінювання потенційних ризиків підходу до управління портфелем проєктів запропоновано скористатися узагальненою таблицею процесів управління портфелем проєктів. Наслідки потенційних ризиків пропонується оцінювати за п'ятибальною шкалою. Для клітин таблиці, які не містять процесів управління, визначається добуток ймовірності настання ризикової події на наслідок такої події. Отримані добутки складаються. Якщо в деякій клітині узагальненої таблиці міститься процес управління, але експерти вважають, що в результаті недосконалості виконання даного процесу все одно зберігається ймовірність виникнення негативних наслідків, то відповідному наслідку може бути присвоєно ненульове значення. У цьому випадку оцінюється і ймовірність настання такої ризикової події. Після того, як отримано оцінки ризиків і витрат для альтернативних підходів до управління портфелем проєктів, вирішується двокритеріальне оптимізаційне завдання вибору найбільш відповідного підходу за критеріями ризики, вартість, з можливим урахуванням обмежень на допустимі витрати та час освоєння підходу в організації, що дозволяє підвищити якість управління. Створено математичну модель цього завдання. Вперше розроблено метод вибору рівня зрілості організації при управлінні портфелем проєктів, який відрізняється оцінюванням застосування принципів, функцій, життєвого циклу, спеціалізованої організаційної структури, прописаних ролей і відповідальностей за їхнє виконання, методів, інструментів, шаблонів та витрат на управління портфелем проєктів, що дозволяє підвищити якість управління; Працюючи над стратегією розвитку, організації, в тому числі, визначають майбутній стан управління портфелем проєктів, тобто обирають майбутній рівень зрілості організації у цій сфері. Запропоновано метод, який допоможе організаціям зробити цей вибір обґрунтовано. Сформульовано гіпотези, які покладені в основу методу. Особливістю методу є те, що методологія управління портфелем проєктів, яку застосовують в організації або яку розглядають, має бути представлена в узагальненій таблиці процесів. Оцінювання рівня зрілості організації здійснюється шляхом вибору відповідей на питання анкети відносно застосування принципів управління портфелем проєктів, виконання функцій управління портфелем проєктів, застосування поняття "життєвий цикл портфеля проєктів", наявності спеціалізованої організаційної структури для управління портфелем проєктів, прописаних ролей і відповідальностей за їхнє виконання в організації. Відповіді оцінюються за п'ятибальною шкалою. Кожний, фактор, який оцінюється, має вагу. Для завдання ваг застосовуються оцінки наслідків ризикових подій, які полягають у тому, що принципи, процеси, життєвий цикл, організаційну структуру не використовують. Оцінюються витрати на впровадження розглянутої методології управління портфелем проєктів організації за заданого ступеня її виконання, а також поточні витрати на її здійснення протягом планового періоду. Обчислюються середньорічні витрати. Вибір кращого рівня зрілості організації запропоновано здійснювати шляхом розв'язання задачі оптимізації рівня зрілості і витрат на його досягнення і підтримування. Вперше створено інформаційну технологію для формалізованого вибору підходу та пошуку оптимального рівня зрілості організації з управління портфелем проєктів, що дає змогу підвищити якість управління портфелем проєктів організації. Метод вибору підходу до управління портфелем проєктів використовується як управління під час виконання процесів 1) вибрати можливі підходи до управління портфелем проєктів; 2) оцінити для кожного підходу ризики та витрати; 3) вибрати найкращий підхід до управління портфелем проєктів. Як механізм при виконанні цих процесів запропоновано використовувати застосунок для вибору підходу до управління портфелем проєктів, який реалізує цей метод. Визначено вимоги до застосунка для вибору підходу до управління портфелем проєктів. При виконанні процесів 4) вибрати рівень використання можливостей кожного підходу, 5) оцінити рівень використання підходу, наслідки ризикових подій, витрати, 6) знайти оптимальний рівень зрілості використовується метод вибору рівня зрілості організації при управлінні портфелем проєктів. Як механізм використовують застосунок для вибору рівня зрілості організації в галузі управління портфелем проєктів. Цей застосунок реалізує метод вибору рівня зрілості організації при управлінні портфелем проєктів. Визначено вимоги до застосунка. З допомогою створених методів та інформаційної технології розв'язано реальні задачі вибору підходу та оптимального рівня зрілості організації в галузі управління портфелем проєктів. Запропонований метод вибору підходу до управління портфелем проєктів застосовано для вдосконалення управління портфелем проєктів в одному з технічних університетів України. Для підвищення якості управління портфелем проєктів в університеті доцільно впровадити запропонований підхід. Це дозволить зменшити витрати на управління на 1,8% і знизити ризики на 49,4%. Метод вибору рівня зрілості управління портфелем проєктів організації застосовано для вибору раціонального рівня зрілості управління портфелем проєктів у технічному університеті. Оцінка зрілості університету в галузі управління портфелем проєктів склала 2,59 бала за п’яти бальною шкалою. Для підвищення рівня зрілості управління портфелем проєктів в університеті доцільно впровадити регулярне застосування принципів управління портфелем проєктів, формалізувати процеси їхнього застосування, поліпшити виконання наявних процесів управління портфелем і впровадити нові процеси, які поки що не виконуються. При цьому рівень зрілості університету зросте до 3,34 бала, тобто зросте у 1,29 рази. Співвідношення рівня зрілості та витрат на здійснення управління при впровадженні комп'ютеризації управління портфелем проєктів зросте в 1,31 рази. Даний висновок може бути використаний при прийнятті рішень щодо подальшого розвитку управління портфелем проєктів в університеті. Результати роботи впроваджено в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» та в «Науково-виробничій компанії Автоматизовані системи». Запропоновані методи та інформаційна технологія можуть бути повною мірою впроваджені в організаціях всіх галузей економіки для підвищення якості управління портфелями проєктів.Документ Економічна оцінка аутсорсингу інформаційних технологій(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Назаренко, Станіслав МиколайовичДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 - Економіка (05 - Соціальні та поведінкові науки). - Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України, м. Харків, 2022. Роботу виконано на кафедрі «Економіки бізнесу і міжнародних економічних відносин» Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Міністерства освіти і науки України. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою: 61002, м. Харків, вул. Кирпичова 2. У дисертаційній роботі представлені результати дослідження теоретичних та науково-методичних положень, а також розробки практичних рекомендацій щодо удосконалення процесів формування, управління та оцінювання інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств. Об’єктом дослідження є процеси розвитку аутсорсингу інформаційних послуг для промислових підприємств. Предметом дослідження є теоретичні та методичні підходи, принципи та методи визначення ефективності аутсорсингу інформаційних послуг. Методичною та теоретичною базою дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, методичні розробки та наукові праці провідних вчених з питань розвитку аутсорсингу інформаційних послуг машинобудівних підприємств. При вирішенні завдань дисертаційного дослідження застосовано сучасні загальнонаукові та спеціальні методи: методи аналізу, синтезу, узагальнення та порівняння - для уточнення сутності економічних категорій; системного підходу - для систематизації показників впливу ІТ-аутсорсингу на показники роботи машинобудівного підприємства; процесного та сценарного - при моделюванні алгоритму оцінювання ІТ-аутсорсингу; статистичні та графічні - для аналізу сучасного стану національного та світового ринку інформаційних послуг; експертних оцінок - для виокремлення індикаторів та визначення їх впливу на розвиток інформаційних технологій; структурно-логічного та економіко-математичного моделювання - для розробки методичних положень комплексного оцінювання результатів вибору аутсорсеру промисловими підприємствами; абстрактно-логічного - для теоретичних узагальнень результатів дослідження. У вступі обґрунтовано актуальність задач дослідження, наведено наукову новизну та сформовано практичне значення одержаних результатів. В першому розділі здійснено дослідження та аналіз аутсорсингу як економічної категорії. Детально розглянуто визначення цього терміну та надано пропозиції по його уточненню. Проаналізовано різні види аутсорсингу, які в цей час найбільш поширені в практиці роботи українських промислових підприємств. Серед них виділено та детально досліджено роль і значенні в сучасній економіці аутсорсингу інформаційних послуг. Надано авторське визначення цієї дефініції. Проведено дослідження закордонного досвіду використання аутсорсингу в підприємницькій діяльності. Виявлено особливості його змісту та практичного використання в різних країнах. Досліджено та проаналізовано світові та вітчизняні тенденції розвитку аутсориснгу в сучасних умовах вітчизняної економіки. Сформовано пропозиції по впровадженню в практику вітчизняних підприємств кращих зарубіжних практик використання аутсорсингу в цілому та аутсорсингу інформаційних послуг зокрема. У другому розділі проведено дослідження та аналіз розвитку інформаційних технологій в діяльності українських промислових підприємств та можливості їх аутсорсингу. Виявлено фактори позитивного та негативного спрямування, які сприяють або гальмують розвиток процесів діджиталізації української економіки. Проведено дослідження сучасного стану та перспектив розвитку українського та європейського ринку аутсорсингу інформаційних технологій. Визначено роль і значення на національному та світовому ринку українських розробників та аутсорсерів інформаційних технологій. Розглянуто складові маркетингу інформаційних технологій, сформовано та обґрунтовано відповідні принципи, дотримання яких дозволяє фірмі-аутсорсеру та його маркетинговій службі ефективно виконувати завдання, що стоять перед ними. На основі пропонованих принципів маркетингу розроблено послідовність стадій розробки стратегії маркетингової діяльності ІТ-аутсорсера на ринку інформаційних послуг. В якості концептуальної моделі формування стратегії маркетингу запропоновано трирівневу ітеративну модель, сутність якої полягає в її ітеративній можливості прийняття менеджерських рішень для кожного з трьох пропонованих рівнів управління ІТ-підприємства (корпоративний рівень, бізнес-рівень та функціональний рівень). У третьому розділі проведено аналіз існуючих методів економічної оцінки аутсорсингу інформаційних технологій. Виявлено основні переваги та недоліки сучасних підходів до обґрунтування економічних переваг ІТ-аутсориснгу перед самостійним здійсненням послуг в сфері інформаційних технологій. Розроблено методичні основи економічної оцінки аутсорсингу інформаційних технологій на промислових підприємствах. Запропоновано визначати ефективність використання ІТ-аутсорсингу з використання графо-аналітичного методу, сутність якого полягає в графічному порівняльному аналізі та аналітичному обґрунтуванні ефективності рішень щодо ІТ-аутсорсингу i реалізації ІТ-функції власними силами підприємства. Розроблено економічні засади щодо економічного обґрунтування доцільності проведення ІТ-аутсорсингу та вибору аутсорсера. Сформовано та обґрунтовано принципи обґрунтування вибору ефективного ІТ-аутсорсера, що дозволило дозволяють сформувати перелік та визначити вагомість найбільш важливих факторів, які мають ключове значення при обґрунтуванні вибору постачальника ІТ-послуг. Запропоновано факторно-аутсорсингову матрицю вибору ІТ-аутсорсера з використанням визначених ступенів вагомості кожного з ключових факторів впливу на обґрунтування вибору постачальника ІТ-послуг. Проведено апробацію запропонованих методів на прикладі підприємств Харківського промислового регіону. Наукова новизна проведеного дослідження полягає в розробці та обґрунтуванні теоретико-методичних положень та практичних рекомендацій щодо економічного оцінювання аутсорсингу інформаційних технологій при його формуванні та використанні. В дисертаційній роботі удосконалено визначення сутності та змісту категорії «аутсорсинг» та «аутсорсинг інформаційних технологій», яке, на відмінну від існуючих, виокремлює та узагальнює найбільш спільні та відмінні риси для цього поняття, що дозволяє розуміти більш точну та більш об’єктивну характеристику цих дефініцій. Здобувачем розвинуто методичні положення щодо позиціонування ІТ-аутсорсингу на ринку ІТ-послуг, які передбачають, в порівнянні з існуючим положенням, врахування трьох важливих аспекти позиціонування: стратегічного, аналітичного (функціонального) та інструментального (операційного), що дозволяє в повному обсязі враховувати вплив факторів внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища на результати роботи підприємства ІТ-аутсорсера. Також удосконалено методичний підхід до економічної оцінки ІТ-аутсорсингу за рахунок розділення всіх ефектоутворюючих факторів на фактори прямого (відносяться бе6зпосереджньо до ІТ-функції, яка передається на аутсорсинг) і непрямого (відносяться до всього підприємства в цілому) економічного ефекту, що дозволяє усунути негативний вплив на розрахунки ефективності ІТ-аусорсингу факторів різнонаправленої дії; Дістали подальшого розвитку методичні рекомендації щодо визначення економічної ефективності ІТ-аутсорсингу з використанням графо-аналітичного методу, що на відміну від діючої практики, дозволяє здійснити безпосереднє порівняння ефективності рішень щодо ІТ-аутсорсингу i практичної реалізації ІТ-функції власними силами підприємства-аутсорсі. Набув розвитку науково-методичний підхід до економічного обґрунтування доцільності проведення ІТ-аутсорсингу та вибору аутсорсера, в основу якого покладено факторно-аутсорсингову матрицю, з використанням визначених ступенів вагомості кожного з ключових факторів впливу на вибір постачальника ІТ-послуг. Внесені пропозиції по подальшому розвитку компонентної структури теоретико-методичного забезпечення маркетингу ІТ-аутсорсингу за рахунок додаткового введення в неї принципів спільної позиції та економічної доцільності, використання яких дає можливість розробити більш обґрунтовану послідовність стадій формування маркетингової програми ІТ-аутсорсера. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні, методологічні та методичні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи доведені до рівня практичних розробок та впроваджені в діяльність підприємств: ООО “СКБ “Укрелектромаш” (акт від 18.10.2019), АТ “Електромашина” (акт від 17.09.2019), ДП “Харківський інститут землеустрою” (акт від 06.05.2019), ТОВ “ЕВЕРЕСТ КОМПАНІ” (довідка від 12.09.2019), ПП “ВІТАР ГРУП” (довідка від 14.02.2019), ТОВ “Ювента інжиніринг” (акт від 23.05.2019), ЗАТ “НТМЕЦ “Екосистема” (довідка від 12.02.2020) та у навчальний процес Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” (акт від 22.04.2022 р.).Документ Управління процесами формування та оцінювання інтелектуального потенціалу машинобудівних(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Марчук, Леся СергіївнаДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка (05 – Соціальні та поведінкові науки). – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України, м. Харків, 2021. Роботу виконано на кафедрі "Менеджменту інноваційного підприємництва та міжнародних економічних відносин" Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" за адресою: 61002, м. Харків, вул. Кирпичова 2. У дисертаційній роботі представлені результати дослідження теоретичних та науково-методичних положень, а також розробки практичних рекомендацій щодо удосконалення процесів формування, управління та оцінювання інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств. Об'єктом дослідження є процеси розвитку інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств. Предметом дослідження є сукупність теоретичних та методичних підходів та практичних розробок щодо оцінювання інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств. Методичною та теоретичною базою дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії, методичні розробки та наукові праці провідних вчених з питань процесів розвитку інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств. При вирішенні завдань дисертаційного дослідження застосовано сучасні загальнонаукові та спеціальні методи: методи аналізу, синтезу, узагальнення та порівняння – для уточнення сутності економічних категорій; системного підходу – для систематизації показників впливу інтелектуального потенціалу; процесного та сценарного – при моделюванні алгоритму оцінювання інтелектуального потенціалу; статистичні та графічні – для аналізу сучасного стану інтелектуального потенціалу на машинобудівних підприємствах України; експертних оцінок – для виокремлення індикаторів та визначення їх впливу на розвиток інтелектуального потенціалу; структурно-логічного та економіко-математичного моделювання – для розробки методичних положень комплексного оцінювання інтелектуального потенціалу на машинобудівних підприємствах; абстрактно-логічного – для теоретичних узагальнень результатів дослідження. У вступі обґрунтовано актуальність задач дослідження, наведено наукову новизну та сформовано практичне значення одержаних результатів. В першому розділі здійснено дослідження та аналіз близьких за економічною сутністю, але не тотожних таких економічних категорій, як: інтелектуальний капітал, інтелектуальні ресурси, інтелектуальний потенціал, трудовий та економічний потенціал. Проведено детальний аналіз сучасного стану та перспективи розвитку інтелектуального потенціалу машинобудівної галузі України. Виділено причини, що перешкоджають вітчизняним підприємствам здійснювати інтелектуальну діяльність. Проведено дослідження та порівняльний аналіз існуючих методів оцінювання інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств. Визначено переваги та недоліки існуючих методів. В результаті дослідження запропоновано використання відповідних методів оцінювання інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств, що обумовлено їх особливостями, відмінністю критеріїв та показників. У другому розділі проведено дослідження методів формування інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств та наведено їх порівняльну характеристику. Досліджено та проаналізовано світові та вітчизняні тенденції розвитку інтелектуального потенціалу машинобудівної галузі. Проведено дослідження українського ринку промислових насосів. Сформовано систему показників впливу інтелектуального потенціалу машинобудівної галузі, з використанням експертно-аналітичних методів розроблено методичні положення по їх ранжуванню та визначенню вагових коефіцієнтів груп показників ефективності та окремих показників в складі кожної з груп окремо із урахуванням їхньої специфіки. Розроблено методичні рекомендації стосовно організації системи управління формування та розвитком інтелектуального потенціалу машинобудівного підприємства. У третьому розділі проведено дослідження стосовно розвитку методів оцінювання інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств та ефективності його використання. Визначено специфіку управління знаннями персоналу, спрямовану на безперервну освіту, що призведе до підвищення ефективності використання інтелектуального потенціалу промислового підприємства. Створено ефективну модель комплексної оцінки інтелектуального потенціалу машинобудівного підприємства, удосконалено теоретико-методичний підхід щодо визначення рівня інтелектуального потенціалу промислового підприємства, що на відміну від існуючих, ґрунтується на оптимальних значеннях його коефіцієнтів і не потребує бази порівняння, при цьому запобігає штучному завищенню рівня потенціалу та неправильному визначенню стратегічних напрямів розвитку інтелектуального потенціалу та неефективному вкладенню коштів в його підвищення. На прикладі насособудування, замінивши старе обладнання новим за рахунок впровадження інтелектуального потенціалу у вигляді висококваліфікованих фахівців з ремонту та обслуговування насосного обладнання вдалося досягти значної економії електроспоживання. Розраховано систему якісних та кількісних показників інтелектуального потенціалу, що має логічну та чітку структуру. Проведено комплексне оцінювання як окремих складових інтелектуального потенціалу, так і визначено інтелектуальний рівень підприємства в цілому. На основі удосконаленого декомпозиційно-агрегатного методу визначено оцінку рівня інтелектуального потенціалу конкуруючих машинобудівних підприємств Харківського промислового регіону. Наукова новизна проведеного дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних положень та практичних рекомендацій щодо управління процесами формування та оцінювання інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств. Удосконалено сутність економічної категорії «інтелектуальний потенціал», шляхом надання авторського визначення, яке на відмінну від існуючих, виокремлює та узагальнює найбільш спільні та відмінні риси для цього терміну, що дозволяє зрозуміти більш точну характеристику економічної категорії. В дисертаційній роботі також удосконалено систему показників та методів оцінювання інтелектуального потенціалу, яка на відмінну від існуючих положень, дозволяє ранжувати та визначати вагові коефіцієнти груп показників впливу на ефективність інтелектуального потенціалу та окремих показників в складі кожної групи окремо для кожного стану інтелектуального потенціалу з урахуванням особливостей кожного з них. Дістав подальшого розвитку методичний підхід до оцінювання рівня інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств, який, в порівнянні з існуючою практикою, дозволяє систематизувати методи оцінювання інтелектуального потенціалу, що надає можливості оцінити рівень інтелектуального потенціалу як за його окремими складовими, так і за комплексом в цілому. Набув розвитку концептуальний підхід до управління інтелектуальним потенціалом машинобудівного підприємства, на відмінну від існуючих, враховує процеси управління формуванням та використанням інтелектуального потенціалу, що надає можливості більш ефективно управляти інтелектуальним потенціалом підприємства та приймати своєчасні та ефективні управлінські рішення. Дістали подальшого розвитку методичні положення щодо інтегральної оцінки інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств, відмінною рисою яких є формування індивідуальної системи показників на основі застосування лінійного масштабування та відбору найвпливовіших з них, шляхом зваженої середньоарифметичної кількісних індексів, з подальшою їх трансформацією в інтегральний показник оцінки інтелектуального потенціалу машинобудівних підприємств. Набув подальшого розвитку методичний підхід до комплексної оцінки рівня інтелектуального потенціалу підприємств машинобудівної галузі, який, на відмінну від існуючих, передбачає рекомендації щодо підвищення рівня інтелектуального потенціалу, шляхом визначення та класифікації показників рівня інтелектуального потенціалу, розрахунку якісних та кількісних показників впливу, порівняння рівню рівня інтелектуального потенціалу досліджуваного підприємства стосовно конкурентів, що дозволяє підприємствам більш ефективно управляти інтелектуальним потенціалом та розробляти заходи щодо його підвищення. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні, методологічні та методичні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи доведені до рівня практичних розробок та впроваджені в діяльність підприємств: ООО «СКБ «Укрелектромаш» (акт впровадження від 18.10.2019), АТ «Електромашина» (акт впровадження від 17.09.2019), ДП «Харківський інститут землеустрою» (акт впровадження від 06.05.2019), ТОВ «ЕВЕРЕСТ КОМПАНІ» (довідка №132 від 12.09.2019), ПП «ВІТАР ГРУП» (довідка №44 від 14.02.2019), ТОВ «Ювента інжиніринг» (акт впровадження від 23.05.2019), ЗАТ «НТМЕЦ «Екосистема» (довідка №45/37 від 12.02.2020), ТОВ «Пригородна нерухомість» (акт впровадження від 24.03.2020), ТОВ «АМБ Технолоджи» (акт впровадження від 02.02.2021), та у навчальний процес Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (акт впровадження 17.09.2021).Документ Оцінка впливу корпоративної соціальної відповідальності на конкурентоспроможність підприємства(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Нехме, Мохамад НассіфДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент (07 – Управління та адміністрування). – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Міністерство освіти і науки України, Харків, 2021 р. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" за адресою: 61002, м. Харків, вул. Кирпичова, 2. У дисертаційній роботі розкрито теоретичні засади та науково- методичні підходи до вдосконалення системи управління корпоративною соціальною відповідальністю (КСВ) на промисловому підприємстві та запропоновано конкретні шляхи її використання для підвищення конкурентоспроможності підприємства. У першому розділі дисертаційної роботи систематизовано науковий досвід КСВ, проведено дослідження історичного становлення та основних напрямів розвитку КСВ. Встановлено, що розвиток концепції КСВ налічує певні важливі академічні та практичні віхи, при цьому формування методичних засад КСВ спряло розвитку впровадження концепції у практику підприємств і навпаки, впровадження КСВ сприяло збільшенню наукового інтересу до цього питання та формуванню нових концепції, про що свідчить проведений аналіз історії формування концепції КСВ. У результаті КСВ перетворилася з суто благодійної діяльності, що здійснюється етично відповідальними бізнесменами, на процес організаційної поведінки, якийзастосовується для підвищення конкурентоспроможності підприємства. У розділі проведено порівняльний аналіз основних концепцій КСВ (ієрархічної моделі Керолла, модель потрійного критерію (TBL) та теорія стейкхолдерів), кожна з яких має свої особливості. Проведений аналіз теоретичних засад КСВ довів, що саме модель TBL у сукупності приділяє найбільшу увагу усім векторам сталого розвитку підприємства. У розділі шляхом лонгіт’юдного контент-аналізу визначено основні показники оцінки конкурентоспроможності підприємства (темп зростання чистого прибутку; плинність працівників; рентабельність; прибуток на інвестиції), за якими можна оцінити вплив КСВ на конкурентоспроможність підприємства. Обґрунтовано, що проводити оцінку впливу КСВ на конкурентоспроможність підприємства необхідно не шляхом статичної оцінки, а динамічної, тобто необхідно не просто оцінити стан підприємства відносно інших підприємств галузі, а зіставити динаміку його розвитку з середньою динамікою розвитку підприємств певної галузі. У другому розділі роботи розглянуто взаємодію принципів Глобального договору ООН та цілей сталого розвитку, доведено, що дотримання принципам КСВ сприяє посиленню конкурентоспроможності держави на світовому рівні, встановлено позитивну кореляцію між ВНП на душу населення та кількістю підприємств країни, які офіційно дотримуються стратегії КСВ (є офіційними учасниками UNGC). Проведено дослідження розвитку України по основних вимірах концепції КСВ та порівняння сучасного стану з країнами Європейського союзу, яке показало позитивні зрушення у результаті реформ в Україні. Для оцінки впливу застосування концепції КСВ на конкурентоспроможність підприємства в умовах економіки України автором відібрано 24 компанії – активних членів UNGC та/або CSR Ukraine. Проведений аналіз показав, що після застосування концепції КСВ згадані компанії суттєво покращили свою конкурентоспроможність у порівнянні з іншими підприємствами відповідних галузей. У третьому розділі запропоновано ієрархічний підхід щодо визначення найбільш ефективної моделі КСВ для країн з перехідною економікою. У якості теоретико-методичної бази використано метод аналізу ієрархій. Доведено, що в умовах країн з перехідною економікою найбільш ефективним підходом до реалізації КСВ є модель TBL завдяки високому позитивному впливу на економічні, етичні, політичні, соціальні та екологічні сфери діяльності підприємства. Розглянуто основні стандарти у сфері КСВ та запропоновано механізми впровадження цих стандартів у діяльність підприємств у країнах з перехідною економікою. Запропоновано матрицю визначення ефективного сценарію впровадження концепції КСВ в залежності від ступеню розвитку підприємства, запропоновано три базових сценарії: сценарій виживання (компанія приділяє максимальну увагу економічній, етичній та екологічній сферам КСВ), сценарій стабілізації (додатково приділяється увага соціальній та політичній сферам КСВ) та сценарій розвитку (додатково приділяється увага благодійним заходам). За допомогою використання методичних засад управління бізнес-процесами запропоновано моделі впровадження КСВ в залежності від ступеню розвитку підприємства, автором запропоновано чіткий порядок дій та описано основні інформаційні потоки у процесі практичної реалізації концепції КСВ. Наукова новизна проведеного дослідження полягає в розвитку теоретичних положень та розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо управління корпоративною соціальною відповідальністю на підприємстві. Дістала подальшого розвитку періодизація розвитку методології та інструментального апарату КСВ, що на відміну від існуючих підходів розподіляє теоретичні та практичні якісні зміни у феномені КСВ та дозволяє та прогнозувати подальший розвиток наукового напрямку як у теоретичному напряму, так і у практичному застосуванні. Розроблено теоретико-методичні підходи до динамічного оцінювання конкурентоспроможності підприємства при застосуванні КСВ, що на відміну від існуючих підходів полягає у порівнянні темпів зміни конкурентоспроможності підприємств до та після офіційного прийняття до використання концепції КСВ з середньогалузевими показниками; Дістало подальшого розвитку обґрунтування набору показників оцінки конкурентоспроможності підприємства, яке на відміну від існуючих підходів проведено з використанням лонгіт’юдного контент-аналізу наукометричних баз Scopus та Web of Science, що збільшує достовірність та обґрунтованість оцінки конкурентоспроможності підприємства; Розроблено теоретико методичні засади вибору найбільш ефективної моделі КСВ відповідно до рівня розвитку економіки країни, що на відміну від існуючих підходів побудовано на базі методу аналізу ієрархій та дозволяє обрати модель КСВ для країн з перехідною економікою; Запропоновано систематизацію взаємозв’язків сфер застосування КСВ, цілей Глобального договору та принципів сталого розвитку, яка на відміну від існуючих розглядає принципи сталого розвитку як на рівні підприємства (ендогенний рівень, прямий вплив на підприємство), так і поза організацією (екзогенний рівень, непрямий вплив на підприємство), що дозволяє спростити впровадження стратегії сталого розвитку та підвищити її ефективність. Розроблено методичний підхід до впровадження принципів КСВ на підприємстві на рівні бізнес-процесів, що на відміну від існуючих розробок передбачає попереднє визначення сценарію впровадження КСВ за допомогою матричного методу визначення стадії розвитку підприємства та дозволяє залежно від обраного сценарію сформувати портфель ініціатив з реалізації різних завдань КСВ. Практичне значення отриманих результатів. Основні положення дисертації доведено до рівня конкретних рекомендації, що дає можливість керівникам підприємств приймати обґрунтовані управлінські рішення щодо впровадження КСВ та використання концепції сталого розвитку для підвищення конкурентоспроможності підприємства. Практичне значення мають такі розробки: методичні засади динамічної оцінки конкурентоспроможності підприємства; матричний підхід обрання сценарію впровадження КСВ на базі ступеню розвитку підприємства; ієрархічна підхід обрання ефективної моделі КСВ для країн з перехідною економікою; модель бізнес-процесів щодо впровадження КСВ у практику підприємств. Напрацьовані практики та методи управління КСВ були впроваджені в практичну діяльність фармацевтичної компанії "Здоров'я" (довідка 10418 від 08.02. 2021р.).Документ Управління розвитком ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Бурлака, Євгеній ОлексійовичДисертація на здобуття наукового ступеня доктор філософії за спеціальністю 051 Економіка, Харківський національний університет будівництва та архітектури, Міністерства освіти і науки України, Харків, 2021. Роботу виконано на кафедрі економіки та бізнесу Харківського національного університету будівництва та архітектури. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" за адресою: 61002, м. Харків, вул. Кирпичова, 2. Дисертація присвячена розробленню теоретичних положень, методичних підходів і практичних рекомендацій щодо комплексного управління розвитком ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту. Актуальність роботи обумовлена ключовою стратегічною роллю залізничного транспорту в економіці України, необхідністю підвищення його конкурентоспроможності шляхом ефективного управління розвитком ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту. У першому розділі розроблено теоретичні підходи щодо управління розвитком ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту, а саме: удосконалено понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема, уточнено сутність поняття «управління розвитком ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту» як реалізації функцій управління з метою забезпечення процесу накопичення, удосконалення та трансформації ресурсів і взаємозв'язків між ними у відповідності зі змінами зовнішнього середовища, що враховує системний підхід і розглядає ресурсний потенціал як динамічну характеристику. Це дає змогу визначити основні складові ресурсного потенціалу (матеріальні, трудові, фінансові й інформаційні ресурси) й окреслити місце ресурсного потенціалу у загальній структурі потенціалу підприємства (зв'язок з об'єктною та суб'єктною складовими потенціалу підприємства). Узагальнено загальні принципи управління розвитком ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту, які включають авторські принципи – взаємозалежність і взаємодоповнюваність. В результаті аналізу існуючих у науковій літературі моделей управління розвитком ресурсного потенціалу підприємств розроблено схему управління розвитком ресурсного потенціалу залізничного транспорту, що враховує трансформації залізничного транспорту й умови його функціонування. Схема охоплює управління на всіх етапах процесу розвитку ресурсного потенціалу (формування, використання та відновлення), є циклічною та завершеною, що дозволить раціонально використовувати ресурси підприємств галузі. У другому розділі визначено місце та роль залізничного транспорту в системі господарського комплексу України; проаналізовано сучасний стан й основні тенденції розвитку залізничного транспорту; розглянуто ієрархію стратегічних і тактичних цілей розвитку залізничного транспорту, а також перспективи його розвитку. Систематизовано показники оцінки рівня розвитку ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту, що об'єднані в групи за ознакою однорідності (матеріальні, трудові, фінансові й інформаційні) з визначенням стимуляторів і дестимуляторів розвитку ресурсного потенціалу, що дозволить всебічно розкрити зміст даного процесу, оцінити його рівень, надасть можливість контролювати розвиток ресурсного потенціалу. Удосконалено методичний підхід до оцінки рівня розвитку ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту шляхом визначення інтегрального показника, що являє собою чутливий математичний апарат оцінки рівня розвитку ресурсного потенціалу залізничного транспорту при використанні широкого кола показників і дозволить отримувати об'єктивну інформацію стану розвитку ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту. Даний методичний підхід ґрунтується на застосуванні методу аналізу ієрархій для визначення питомої ваги кожного виду ресурсів і використанні вербально-числової шкали Харрінгтона з метою інтерпретації значення інтегрального показника оцінки. За даним підходом проведено розрахунки рівня розвитку ресурсного потенціалу реально діючих підприємств залізничного транспорту та їх виробничих підрозділів, а саме: регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" та виробничого підрозділу "Моторвагонне депо Люботин" РФ "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця". У третьому розділі представлено практичні рекомендації з управління розвитком ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту, а саме: удосконалено алгоритм оптимізації планування розвитку ресурсного потенціалу, що дозволяє діагностувати ефективність використання ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту за рахунок визначення проблемних зон та обирати оптимальні заходи з розвитку ресурсного потенціалу підприємств, виходячи з їх фінансових можливостей, що надасть змогу здійснювати пошук ефективного плану з розвитку ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту. Систематизовано чинники, які впливають на рівень розвитку ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту за рівнем впливу та своїм походженням. Дана систематизація дозволить вищому керівництву підприємств залізничного транспорту здійснювати дієвий вплив на стан розвитку ресурсного потенціалу. Запропоновано схему державного регулювання розвитку ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту України за рівнями управління (мікро-, мезо-, макро- та метамакрорівні) із зазначенням функцій суб'єктів управління на кожному з цих рівнів. У результаті дослідження визначено, що сума бюджетних коштів, яка виділяється на розвиток ресурсного потенціалу підприємств залізничного транспорту є обмеженою і потребує найефективнішого розподілу. З цієї причини розроблено модель розподілу коштів між підприємствами залізничного транспорту та їх виробничими підрозділами, що являє собою задачу багатовимірної нелінійної оптимізації з обмеженням і вирішується за допомогою методу множників Лагранжа та дозволяє оптимально розподіляти бюджетні кошти на розвиток ресурсного потенціалу на двох рівнях: між регіональними філіями залізничного транспорту та всередині філій між виробничими підрозділами. При цьому бюджетні кошти спрямовуються, в першу чергу, до тих підрозділів, які найбільше потребують розвитку ресурсного потенціалу. Це дозволить концентрувати фінансові зусилля на пріоритетних аспектах розвитку ресурсного потенціалу підприємств. У роботі представлено розрахунок за наведеною моделлю на базі даних господарського обліку діючих підприємств залізничного транспорту (регіональних філій АТ "Укрзалізниця" та вагонних депо РФ "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця").