Резильєнтність людини: трансформація наявних і пошук інноваційних дидактичних практик

Abstract

Проаналізовано останні дослідження й публікації щодо потрактування поняття "резильєнтність"; доведено, що його розуміють як життєздатність і життєстійкість одночасно. Розглянуто нові принципові підстави організації освітнього процесу в інноваційному суспільстві. Констатовано, що еволюціонування освітнього процесу від системи до мережі спонукає до вдосконалення наявних і пошуку інноваційних дидактичних практик, які відповідали б вимогам часу й психологічним особливостям учасників освітнього середовища. Наголошено на трансформації практик трансверсальних компетенцій, завдяки яким самодетермінований розвиток із орієнтацією на психологічну резильєнтність освітніх результатів має стати максимально успішним. Розглянуто зміну поглядів на зміст освітніх взаємин і якість освітніх результатів. Зазначено, що в традиційній педагогіці переважав інформаційно-знаннєвий підхід до освіти, внаслідок чого більшість дидактичних принципів стосувалися навчання як забезпечення учасників освітнього процесу знаннями, вміннями та навичками. Доведено, що нині акценти змінюються. Зроблено висновок про те, що академічна резильєнтність як дидактичний принцип має поліпарадигмальний характер, оскільки перебуває не просто у сфері інтересів різних предметних галузей педагогіки, а в точці перетину парадигм розвитку людського капіталу, наукового знання й соціального розвитку.The article analyses the latest research and publications on the interpretation of the concept of "resilience"; it is proved that it is understood as viability and sustainability at the same time. New fundamental principles of organising the educational process in an innovative society are considered. It is stated that the evolution of the educational process from a system to a network encourages the improvement of existing and the search for innovative didactic practices that would meet the requirements of time and the psychological characteristics of participants in the educational environment. The author emphasises the transformation of transversal competence practices, which should make self-determined development with a focus on the psychological resilience of educational outcomes as successful as possible. The change in views on the content of educational relationships and the quality of educational outcomes is considered. It is noted that traditional pedagogy was dominated by the information and knowledge approach to education, as a result of which most didactic principles concerned learning as the provision of knowledge, skills and abilities to participants in the educational process. It is proved that nowadays the emphasis is changing. It is concluded that academic resilience as a didactic principle has a polyparadigmatic character, since it is not just in the sphere of interests of different subject areas of pedagogy, but at the intersection of the paradigms of human capital development, scientific knowledge and social development.