Трансгуманізм як технологія до безсмертя: історико-філософські розвилки

Abstract

У статті використовується аналітико-системний, антропологічний, концептуальний, порівняльно-емпатичний, історико-хронологічний, історико-компаративістський та інші підходи, які дають можливість спиратися на терміни: теогуманізм, класичний гуманізм, механістично-функціональний гуманізм, постгуманізм, неогуманізм. В античний період починають з’являтися різні джерела та підходи щодо розуміння людини як природної істоти. Виникають різноманіття джерел та течій розуміння гуманізму. У той час існував рабовласницький лад, в якому розглядали рабів як знаряддя праці, які мають здатність розмовляти, на відмінну від биків, візків, лопат та плугів. Такі стосунки не можна назвати емпатичними взаємовідносинами, в той самий час рабовласники проявляли емпатію до рівних своєму соціальному класу. В епоху Середньовіччя виникає гуманізм, який базується на сутності обожнювання людини, її взаємозв'язків із себе подібними та світом через призму теоцентризму. Цей підхід сформував теорію теогуманізму, на базі якого сформувався теотрансгуманізм, який застосовував релігійно-духовні технології для вдосконалення душі. На цьому еволюційному етапі гуманізму тіло розглядається як джерело низинних егоїстичних бажань та гріхів. Теотрансгуманізм відкриває шлях до безсмертя через порятунок від гріховних думок та вчинків, а взаємини між людьми базуються на любові через божественну іскру в кожному індивіді. В епоху Відродження відбувається повернення до природності людини, але вже на біологічній основі. Цей гуманізм базується на антропоемпатії та застосовує тілесно спрямовані технології для вдосконалення індивіда. Антропогуманізм, на відмінну від теогуманізму, розглядає тілесні потреби людини не як гріховну природу, а джерело, яке дозволило підкорити тварин та природу своїй волі. Цей еволюційний етап гуманізму базується на антропоцентризмі та антропоемпатії та вбачає вдосконалення людини через тілесно спрямовані технології. Завдяки активному розвитку різноманіття технологій з'являються заводи та фабрики, робиться акцент на необхідності задоволення постійно зростаючих потреб суспільства, а людина починає розглядатися як природно-функціонуюче явище. Виникає механістичний гуманізм, у рамках якого індивід ототожнюється з механізмом, годинником та вічним двигуном, та використовує для вдосконалення своєї тілесності особливості роботи верстатів, машин та інших механізмів. Застосування механістичних технологій дозволяє підвищити функціональні можливості людини, а тілесність виступає її просторово-часовим обмеженням. На цьому етапі починають виникати постгуманістичні тенденції. Якщо механістичний гуманізм розглядає технології для поліпшення процесів функціонування, то постгуманізм їх застосовує в аспекті вдосконалення якості тілесного вмістилища, яке є межею буття людини. З’являється більш глибинне розуміння можливостей людського функціонування та перспектива реалізації давньої мрії людства набуття безсмертя. У рамках постгуманізму постає проблема установлення меж буття людини. Адже їх технотрансгуманістичне порушення веде до деформування антропоцентризму та ставить до провідних позицій технології та егоїзму. У рамках постгуманізму формується нове ставлення до розуміння людини як біологічно-штучного явища. При використанні біоетики межа розуміння людини постійно змінюється та залежить від прогресу науки та технологій. Все це призводить до формування нового еволюційного етапу гуманізму – неогумагнізму, який базується на антропобіоцентризмі та біоантропоемпатії, та має вплив на формування сучасного планетарного світогляду.

In the article analytical-systemic, anthropological, conceptual, comparative-empathic, historical-chronological, historical-comparative and other approaches are used that allow us to rely on the terms: theohumanism, classical humanism, mechanistic-functional humanism, posthumanism, neohumanism. During the ancient period, different sources and approaches to understanding man as a natural being began to appear. There are a variety of origins and currents of understanding humanism. At that time, there was a slave system in which slaves were viewed as tools of labor with the ability to speak, in contrast to oxen, carts, spades and plows. Such relationships cannot be called empathic relationships, but at the same time, slave owners showed empathy for equals in their social class. In the Middle Ages, humanism emerged as based on the essence of some kind of deification a person as a god, his relationships with his own kind and the world through the prism of theocentrism. This approach formed the theory of theohumanism, on the basis of which theotranshumanism was formed, which used religious and spiritual technologies to improve the soul. At this evolutionary stage of humanism, the body is seen as a source of brute egoistic desires and sins. Theotranshumanism opens the way to immortality through deliverance from sinful thoughts and actions, and relationships between people are based on love through the divine spark in each individual. During the Renaissance, there was a return to human naturalness, but on a biological basis. This humanism is based on anthropoempathy and uses body-oriented technologies to improve the individual. Anthropohumanism, in contrast to theohumanism, considers human bodily needs not as a sinful nature, but as a source that allows one to conquer animals and the nature of one’s will. This evolutionary stage of humanism is based on anthropocentrism and anthropoempathy and sees human improvement through body-oriented technologies. Thanks to the active development of a variety of technologies plants and factories appear, emphasis is placed on the need to meet the ever-growing needs of society, and man begins to be viewed as a naturally functioning phenomenon. Mechanistic humanism emerges, within which the individual is identified with a mechanism, a clock and a perpetual motion machine, and uses the features of the operation of machine tools, machines and other mechanisms to improve his physicality. The use of mechanistic technologies makes it possible to increase the functional capabilities of a person, and physicality acts as a spatiotemporal limitation. At this stage, posthumanistic tendencies emerge. While mechanistic humanism considers technologies to improve functioning processes, posthumanism applies them in the aspect of improving the quality of the bodily container, which is the limit of human existence. There is a deeper understanding of the possibilities of human functioning and the prospect of realizing humanity's ancient dream of achieving immortality. Within the framework of posthumanism, the problem of establishing the boundaries of human existence arises. After all, their techno-transhumanistic violation leads to deformation of anthropocentrism and leads to the leading positions of technology and egoism. Within the framework of posthumanism, a new attitude to understanding man as a biologically artificial phenomenon is being formed. When using bioethics, the limit of human understanding is constantly changing and depends on the progress of science and technology. All this leads to the formation of a new evolutionary stage of humanism – neohumanism, based