Средства образности субъективной оценки личности на примере классики немецкой литературы

Abstract

У статті розглядаються засоби образності суб'єктивної оцінки особистості у літературних творах. Завданням дослідження є аналіз засобів образності при характеристиці персонажів, їхня класифікація та роль при зображенні персонажів з метою виявлення стилістичних особливостей творів класичної літератури Німеччини та більш детального вивчення стилістичних засобів на певних прикладах. Були розглянуті засоби створення образів дійових персонажів, а також те, яку роль вiдiграє при цьому мова. Однією з основних особливостей художнього тексту як одиниці естетичної комунікації є його абсолютний антропоцентричний характер. Відносини між автором і дійовими особами можуть розвиватися в структурі художнього тексту по-різному. У сучасній художній прозі такий розвиток можна уявити узагальнено у вигляді двох прямо протилежних тенденцій: переваги об'єктивного «авторського» голосу і голосів героїв, перетворених автором, і імітації «справжньої» дії персонажів. Детально аналізується літературно-художній портрет персонажів і мовних засобів його створення в авторській мові. Важливо, що опис світу речей, що оточують героя, теж може стати істотною частиною його літературного портрета. Стилістична картина художнього твору, а також стилістичний потенціал прямої мови багато в чому залежать від того, в якому кількісному і структурному співвідношенні знаходяться авторська мова і пряма мова персонажів. Також особливий інтерес представляє, те як авторська мова потрапляє під вплив живої розмовної мови. Детально розглядаються особливості прямої та непрямої мови на прикладі декількох відомих романів. Основна функція прямої мови в художньому творі – індивідуалізований і одночасно з цим збірний показ дійових осіб засобами їх власної мови, тобто створення мовної характеристики, або мовного портрета персонажа. Як один з основних засобів у створенні літературно-художніх портретів, пряма мова бере участь у розвитку ідейно-тематичного і фабульного змісту. Виявлено, що пряма мова – це спосіб передачі мови, який забезпечує мовну автономію дійових осіб, а непряма мова – це форма співіснування авторської мови і мови персонажів в рамках певних граматикалізованих структур. Також розглянуто роль непрямої мови, як засіб надання змісту іронічного забарвлення, зображення точки зору групи персонажів, пліток та тому подібного.