Средства образности субъективной оценки личности на примере классики немецкой литературы

Abstract

В статье рассматриваются средства образности субъективной оценки личности в литературных произведениях. Задачей исследования является анализ средств образности при характеристике персонажей, их классификация и роль при описании персонажей с целью выявления стилистических особенностей произведений классической литературы Германии и более глубокого изучения стилистических средств на конкретных примерах. Были рассмотрены способы создания образов действующих лиц, а также то, какую роль играет при этом речь. Например, как авторская речь попадает под влияние живой разговорной речи или же вбирает в себя основные особенности экспрессивно-синтаксического строя прямой речи героев. Подробно рассматриваются особенности прямой и косвенной речи на примере нескольких известных романов.

The research paper presents the imagery means of the subjective personal assessment in literary works. The aim of the study is the analysis of imagery means when describing characters; their classification and role when depicting characters to identify the stylistic features of German classics as well as thorough study of stylistic means by using specific examples. The linguistic and stylistic analysis of the work is inseparably linked with the general literary work analysis. It plays a significant role when learning foreign languages and it is important for studying the foreign writers’ style.The methods of character creation as well as the language role are considered in the research paper. The huge impact of living colloquial speech on the author's language and how it influences the main features of the imagery-syntactic structure of the character’s direct speech are studied. It is suggested that the stylistic features of characterology should be considered with their functional correspondence to images, aesthetic motivation and appropriateness. One should focus on the general, typical repetitious features of the images, which are determined by the stable concept of the writer’s personal characteristic. When motivating a stylistic phenomenon it is advisable to proceed not only from the figurative idea but also from the author's worldview and the subjective properties of the portrayal object as these subjective properties are reflected in the subjective writer’s vision. The purpose of the study is to identify the techniques used by such writers as E. M. Remarque, T. Mann, A. Zegers and others as well as the means of imagery they used by establishing the peculiarities of the author's language, the language in general and the language of the characters, by classifying the means of imagery according to stylistic and emotional characteristics. The linguistic description method has been used for this purpose. The features of direct and indirect speech are analyzed on the basis of the well-known novels. The significant role in the creation of the literary and artistic character portrait belongs to the character speech, transmitted in a literary text by such methods as direct, indirect, improper direct speech and their mixed forms. It has been found out that direct speech is a method of language transmission that provides linguistic autonomy of characters; indirect speech is a form of coexistence of author’s language and the characters’ language within certain grammaticalized structures

У статті розглядаються засоби образності суб'єктивної оцінки особистості у літературних творах. Завданням дослідження є аналіз засобів образності при характеристиці персонажів, їхня класифікація та роль при зображенні персонажів з метою виявлення стилістичних особливостей творів класичної літератури Німеччини та більш детального вивчення стилістичних засобів на певних прикладах. Були розглянуті засоби створення образів дійових персонажів, а також те, яку роль вiдiграє при цьому мова. Однією з основних особливостей художнього тексту як одиниці естетичної комунікації є його абсолютний антропоцентричний характер. Відносини між автором і дійовими особами можуть розвиватися в структурі художнього тексту по-різному. У сучасній художній прозі такий розвиток можна уявити узагальнено у вигляді двох прямо протилежних тенденцій: переваги об'єктивного «авторського» голосу і голосів героїв, перетворених автором, і імітації «справжньої» дії персонажів. Детально аналізується літературно-художній портрет персонажів і мовних засобів його створення в авторській мові. Важливо, що опис світу речей, що оточують героя, теж може стати істотною частиною його літературного портрета. Стилістична картина художнього твору, а також стилістичний потенціал прямої мови багато в чому залежать від того, в якому кількісному і структурному співвідношенні знаходяться авторська мова і пряма мова персонажів. Також особливий інтерес представляє, те як авторська мова потрапляє під вплив живої розмовної мови. Детально розглядаються особливості прямої та непрямої мови на прикладі декількох відомих романів. Основна функція прямої мови в художньому творі – індивідуалізований і одночасно з цим збірний показ дійових осіб засобами їх власної мови, тобто створення мовної характеристики, або мовного портрета персонажа. Як один з основних засобів у створенні літературно-художніх портретів, пряма мова бере участь у розвитку ідейно-тематичного і фабульного змісту. Виявлено, що пряма мова – це спосіб передачі мови, який забезпечує мовну автономію дійових осіб, а непряма мова – це форма співіснування авторської мови і мови персонажів в рамках певних граматикалізованих структур. Також розглянуто роль непрямої мови, як засіб надання змісту іронічного забарвлення, зображення точки зору групи персонажів, пліток та тому подібного.