Вісник № 03. Економічні науки
Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/62664
Переглянути
2 результатів
Результати пошуку
Документ Оптимізація управлінського апарату в системі соціально-трудових відносин(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Юр'єва, Ірина АнатоліївнаОдним з найважливіших напрямків забезпечення соціальної спрямованості ринкової економіки є раціонально побудована організація праці на всіх рівнях управління. Участь України у світовому ринку праці передбачає організацію соціально-трудових відносин відповідно до міжнародних норм, інтеграцію національної системи відносин між працею і капіталом у систему, визнану світовим співтовариством. Це обумовлює необхідність дослідження проблем, пов’язаних із приведенням національного законодавства у відповідність до міжнародних трудових норм, вивчення та узагальнення вітчизняного і закордонного досвіду регулювання соціальнотрудових відносин, опанування «технології» оцінювання їх стану та розроблення пропозицій щодо вдосконалення з урахуванням світових надбань у цій галузі. Організована на науковій основі праця є провідним чинником росту її продуктивності – основи забезпечення конкурентноздатності господарюючих суб'єктів ринкової економіки. Організація праці означає приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку. У межах підприємства першорядне значення для організації праці здобувають питання правильного розміщення працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці й сполучення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Оптимізація управлінського апарату в системі соціально-трудових відносин в першу чергу вимагає зміни структури апарата стосовно рішення пріоритетних завдань антикризового управління, а саме застосування функціонального, ієрархічного, технологічного перерозподілу робіт і людей; про друге - призначення менеджерів відповідно до їхніх антикризових функцій (на основі посадової, професійної, кваліфікаційної і особистісної відповідності характеру та змісту антикризових функцій); по третє - удосконалення вертикальних і горизонтальних внутріапаратних і внутріфірмових комунікацій у ракурсі антикризових завдань, де головною метою є прискорення руху інформації, скорочення процедур прийняття рішень і забезпечення швидкого та неухильного виконання команд. Формування антикризових стратегічних планів належить до найбільш відповідальних і вагомих питань, оскільки саме обґрунтований вибір антикризових заходів забезпечує висновок підприємства зі стану кризи з найменшими втратами в найкоротший термін. Антикризова програма являє собою систему заходів, спрямованих на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки й реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний характер, дозволяє відсторонити тимчасові труднощі, зберегти й використовувати ринкові позиції підприємства, опираючись на свої сильні сторони з використанням власних ресурсів. Відтак існує нагальна потреба теоретичного опрацювання методів, прийомів, принципів оптимізації інтересів сторін соціально-трудових відносин за кризових економічних умов.Публікація Управління інклюзивним туризмом на регіональному рівні(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2022) Якименко-Терещенко, Наталія Василівна; Холодок, Валентина ДмитрівнаВизначено ключове місце інклюзивного туризму в структурі системи організації соціального туризму. Визначено теоретичні засади та вивчено практичний досвід управління інклюзивним туризмом як ключового напряму соціально-економічного розвитку Харківського регіону. Основними причинами, які гальмують розвиток інклюзивного туризму в регіонах, є: недостатньо розвинена інфраструктура регіону; відсутність умов доступу до закладів розміщення та харчування туристів; неможливість відвідування музеїв, історичних будівель, пам’яток архітектури; відсутність інформації щодо доступних для людей з обмеженими можливостями туристичних місць та об’єктів; відсутність розроблених туристських маршрутів для осіб з обмеженими можливостями; недостатньо кваліфікований персонал з обслуговування осіб з обмеженими можливостями. Рівнями управління інклюзивним туризмом окреслено державний, регіональний та рівень територіальних громад. Акцентовано увагу на ролі кожного рівня управління та основну увагу приділено діяльності регіональних центрів туризму. На прикладі діяльності та реалізованих проектів ОКЗ «Харківський організаційно-методичний центр туризму» продемонстровано провідний досвід вирішенні проблем розвитку інклюзивного туризму в регіонах. Надано опис реалізованих заходів щодо: поширення інформації щодо доступності туристичних об’єктів; визначення доступності туристичних об’єктів з метою їх подальшого включення до маршрутів; участі в організації та проведенні щорічних фестивалів з проблем інклюзії в туризмі; туристичного обслуговування соціально незахищених верств населення; супутнього покращення інклюзивного поля. Подолання проблем становлення та розвитку інклюзивного туризму залежить від консолідації зусиль всіх учасників туристичної сфери, у т.ч. в напрямку створення унікальних туристичних маршрутів для осіб з особливими потребами.