Кафедра "Право"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/3013

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/pravo

Кафедра "Право" створена в 1998 році задля розширення та поглиблення правових знань серед студентської молоді. Це був перший досвід створення правової кафедри у технічному закладі вищому освіти. Раніше правові дисципліни викладалися на кафедрі "Соціологія та право".

Першою завідувачкою кафедри "Право" стала Перевалова Людмила Вікторівна, кандидат філософських наук, на той час доцент.

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють 5 кандидатів юридичних, філософських, педагогічних та економічних наук; 5 співробітників мають звання доцента.

Переглянути

Фільтри

2021 - 20222

Налаштування

Ключові слова: search.filters.subject.public administration

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Державне управління – системне суспільне явище
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Гаєвая, Олександра Валентинівна; Гаряєва, Ганна Михайлівна; Лисенко, Ірина В'ячеславівна
    У статті досліджується, яким чином відбувається становлення громадянського суспільства в країні, яке наукове переосмислення потрібно для визначення місця влади в державному управлінні. Відстежується шлях становлення державного управління, політичної системи, державних інститутів від періоду Давньоруської держави до сьогодення. Аналізуються зародки проблем теорії та практики соціального управління та політики Стародавнього світу у становленні держав у світі. Зазначається цінність держави як філософсько-правової теорії і практики організації політичної влади і управління суспільством. Висвітлюється відстоювання ідей верховенства закону, вимог дотримуватися правової справедливості, договірної концепції держави. Розкривається сутність управління, в якому первинною складовою виступає людина, її свідома діяльність. Висвітлюється два підходи для розуміння змісту державного управління: «американський» та «європейський». Аналізуються різні погляди науковців на визначення поняття «державне управління». Розглядаються етапи еволюції управлінської (менеджерської) школи і визначається термін «соціальне управління». Висвітлюються різні підходи цього «механізму впливу» на суспільство. Визначаються два підходи управління: «менеджеризм» і теорія «наукового управління суспільством». Розкривається значення поняття «адміністрація», і як воно трактується з різних точок зору. Висвітлено розгляд цього поняття у зарубіжній практиці, і, відповідно, в Україні. Розкрито поняття «публічне адміністрування» і визначено «механізм» його дії. Розглядаються суб’єкти публічного управління: органи виконавчої влади, їх апарати, посадові та службові особи; виконавчі органи і посадові особи місцевого самоврядування, посадові та службові особи виконавчих органів місцевого самоврядування. Висвітлюються характерні ознаки трансформації пострадянського державного управління в публічне адміністрування.
  • Ескіз
    Документ
    Становлення та розвиток інституту омбудсмана в країнах Європи
    (Запорізький національний університет, 2022) Новіков, М. М.; Сємко, Михайло Олександрович
    У статті розглянуто пріоритетні значення, особливості та проблематику правового інституту омбудсмана в країнах Європи. Автори характеризують різні підходи науковців-правників до класифікації сучасних моделей цього правозахисного, державно-асоційованого органу, висвітлюють їхні індивідуальні риси та юридичні ознаки, специфіку організації інституту та його діяльність щодо забезпечення та захисту прав людини. В понятійно-категоріальному розумінні визначено місце функцій омбудсмана у системно-аналогійному функціонуванні інших правозахисних структур. Становлення і розвиток досліджуваного інституту омбудсмана в країнах Європи з різними формами правління, територіального устрою та демократично-видового правового режиму, відбувалися у тісній взаємодії з іншими структурними елементами громадянського суспільства. Втім, аналізовані функції правозахисників у різні історично-хронологічні періоди можуть мати інший сенс і зміст залежно від державного, політичного устрою, правового режиму та особливостей правової культури, традицій суспільного європейського життя. Важливим у роботі є те, що діяльність омбудсмана – це приклад модифікованого принципу поділу процесу управління, оскільки, здійснюючи частку контролюючої функції, омбудсман бере на себе захист прав та свобод громадян, не входячи в класичні гілки влади, тобто не переслідуючи їх інтереси, а створюючи своєрідний механізм «вибіркового контролю» щодо захисту прав та інтересів громадян. Автори зазначають, що авторитет цього інституту пояснюється цілою низкою взаємопов’язаних факторів, таких як правовий, історичний, теоретичний та прикладний досвід країн Європи, де існує така посада; те, що досліджуваний інститут омбудсмана здатний дієво та успішно впливати на стан забезпечення і захисту прав людини в державі; нині у багатьох європейських країнах існує вже двох-, чи трирівнева система правових інститутів омбудсмана (національний, регіональний та місцевий омбудсмани, які не пов’язані між собою ієрархічно-юридичним підпорядкуванням, що є позитивним за посадової незалежності); фактор перманентності у статиці (нормативної непорушності); у динаміці (правозастосовної активності); конструктивної співпраці з державними (правоохоронними), асоційованими та іншими організаціями за провідними принципами щодо верховенства права, справедливості, гуманізму, законності, правової компромісності тощо. Таким чином, удосконалення процедури і механізму захисту прав людини й громадянина є основним завданням омбудсмана в соціально-демократичній, правовій державі. Об’єктивним вважається судження про те, що співпраця омбудсманів на міжнародному рівні є актуальною, найбільш ефективною, тому що реально складними є відносини між країнами та їхніми громадянами, які входять у різні правові сім’ї, мають різні галузево-правові регулятори сімейних, майнових, трудових, фінансових, житлових, нотаріальних, адміністративних та інших відносин між людьми.