Кафедра "Безпека праці та навколишнього середовища"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/2354

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/safetyofliving

Від 2020 року кафедра має назву "Безпека праці та навколишнього середовища", попередня назва – "Охорона праці та навколишнього середовища", первісна назва – кафедра "Охорона праці".

Кафедра "Охорона праці" була створена в 1963 році. Першим її завідувачем був доцент Наумов С. С., який очолював кафедру протягом 1963-1970 років.

За час існування кафедри, крізь її "стіни" пройшло понад 70 тисяч студентів.

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту механічної інженерії і транспорту Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють 25 викладачів, серед яких 2 доктора технічних наук, 17 – кандидатів технічних, біологічних та психологічних наук, 1 – доктор філософії, 3 співробітника мають звання професора, 14 – доцента.

Переглянути

Фільтри

20202

Налаштування

Ключові слова: search.filters.subject.basic categories and definitions

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Понятійні відмінності законодавчого регулювання скидання речовин у Європейському Союзі та в Україні
    (Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, 2020) Уберман, В. І.; Васьковець, Людмила Антонівна
    У статті досліджуються еколого-правові поняття українського та європейського водних законодавств щодо регулювання скидів (емісій) хімічних речовин у поверхневі води з точкових джерел. Актуальність такого порівняльного аналізу пов’язана з імплементацією європейських законодавчих інструментів охорони вод і забезпечення їх якості, передбачених у Директиві 2000/60/ЄС, інших водних і загально екологічних директивах ЄС. Наголошено на принципові відмінності українського та європейського законодавчого регулювання скидання хімічних речовин.Визначено, що головним інструментом Водного кодексу України, спрямованим на обмеження скидання хімічних речовин у водні об’єкти, є нормативи гранично допустимого скидання, які орієнтовані на можливості водних об’єктів і не мають дієвих важелів щодо спроможності обмеження негативного впливу джерел хімічних речовин. Еколого-правові вимоги до гранично допустимого скидання розосереджено в не узгоджених між собою та застарілих актах нижчого рівня, якими створюються юридичні колізії щодо вимог до гранично допустимого скидання. Відповідним поняттям європейського законодавства є комбінований підхід і методи регулювання емісії, які базуються на найкращих доступних технічних рішеннях. Директива 2000/60/ЄС відрізняється від Водного кодексу України змістом принципу обмеження скидання та забезпеченням його реалізації. З комбінованим підходом пов’язані поняття: граничні величини емісії, стандарти якості довкілля, зони змішування тощо. Зазначено,що перепоною імплементації європейських вимог є різне цільове спряму-вання базових актів: господарське для Водного кодексу України й водоохоронне в Директиві 2000/60/ЄС. Визначено відмінності в поняттях, які зумовлюють розбіжності європейської та української водоохоронної та правозастосовної діяльності щодо регулювання скидання хімічних речовин. Виявлено принципові розбіжності між поняттями Директиви 2000/60/ЄС і Водного кодексу України щодо стандартів якості довкілля поверхневих вод і нормативів екологічної безпеки водокористування, а також між інструментами законодавчого регулювання граничних величин емісії та гранично допустимого скидання відповідно. Наголошено на необхідності зміни парадигми української охорони вод із господарської на екологічну, яку слід починати з рецепції базових європейських понять щодо поділу хімічних речовин на пріоритетні й специфічні й вимог до регулювання їх скидання, щодо комбінованого підходу, стандартів якості довкілля та його похідних.
  • Ескіз
    Документ
    Еколого-правові особливості європейських та українських критеріїв хімічної якості води
    (Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, 2020) Уберман, В. І.; Васьковець, Людмила Антонівна
    У статті досліджено перші кроки імплементації Україною базових еколого-правових категорій і визначень законодавства Європейського Союзу у сфері «якість води й управління водними ресурсами». Зазначено, що ця діяльність почалася не з гармонізації засадничих понять, до яких належать «забруднення», «забруднювальні речовини», «якість води», як слід було б для збереження концептуальної єдності, а одразу перейшла на рівень еколого-правового інституту інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом. Такий стрибковий перехід ігнорує принципові відмінності в поняттєвих засадах, зокрема щодо критеріїв якості води, стандартів якості довкілля та пов’язаних із ними понять. Неузгодженість викликає дивергентний розвиток державної політики у сфері охорони вод відносно європейських вимог. Подолання змістовних відмінностей згаданих понять є однією з головних наукових проблем апроксимації Водного кодексу України й підзаконних актів до вимог Директиви 2000/60/ЄС. Дослідження виходило з того, що норми стосовно якості вод і засобів її регулювання утворюють в обох законодавствах відповідні інститути. Європейські стандарти якості довкілля та українські показники якості води порівнюються за шістьма їх структурними компонентами. Водночас використовуються два поняття з Водного кодексу України: «хімічний стан масиву поверхневих вод» і «гранично допустима концентрація речовини у воді». Виявлено, що принципові відмінності між цими поняттями й стандартами якості довкілля виникають через різне цільове спрямування: господарське для Водного кодексу України й водоохоронне в Директиві 2000/60/ЄС. На першому етапі імплементації стандарти якості довкілля не отримали відбиття в системі базових понять Водного кодексу України. Відмова від поняття стандарти якості довкілля у Воднім кодексі України має наслідком правові некоректності й істотні прогалини у сфері регулювання підзаконними актами, зокрема щодо так званих специфічних речовин. Зазначено про необхідність зміни парадигми української охорони вод із господарської на екологічну, яку слід починати з рецепції базових європейських понять, зокрема стандартів якості довкілля. Усунення розбіжностей вимагає імплементації в українське водне законодавство європейського механізму поділу забруднювальних речовин за небезпекою для довкілля, черговістю боротьби з ними й за вимогами до регулювання їхнього скидання, а також включення поняття стан-дарти якості довкілля та його похідних у Водний кодекс України.