В статті досліджуються головні фактори, що впливали на формування аксіологічних орієнтирів на кожному з етапів розвитку вищої художньо-педагогічної освіти ХХ століття. Показано, що зі зміною ідеологічного курсу, мінялися й аксіологічні орієнтири в організаційно-виховній системі вищої освіти, яка, у свою чергу, організовувала соціум із його духовними та моральними запитами. Доведено, що з утворених радянських освітніх інституцій і програм, нові ком-ністичні орієнтири спрямовували особистість на колективне життя, в якому губилася його індивідуальність і самостійність. Процес виховання майбутніх художників-педагогів мав стати принципово новим соціальним явищем, що був орієнтований на підготовку радянських кадрів, озброєних широкими знаннями і методами розуміння природи та суспільства і підготовлених для творчої діяльності в суспільно-виробничому процесі.
