Кафедри
Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/35393
Переглянути
7 результатів
Результати пошуку
Документ Education as the self-awareness and self-realisation experience in contemporary anthropological crisis(Marijampole kolegija, Lithuania, 2023) Horodyska, OlgaДокумент Limit-experience як філософсько-антропологічний концепт(Видавничий дім "Гельветика", 2023) Городиська, Ольга МиколаївнаВ статті пропонується розглянути більш коректний підхід до розуміння досвіду людини. Людина є її досвід, тому наголошується на базовому значенні проблеми досвіду для філософської антропології та філософії в цілому. У фокусі дослідження опиняється сам досвід, а точніше – досвід-межа, тобто досвід переходу, limit-experience, оскільки лише цей аспект повною мірою висвітлює трансформаційний механізм, через який проходить людина під час набуття нею досвіду. Досвід та limit-experience розуміються як певні філософсько-антропологічні концепти, які вміщують в себе, найперше, екзистенційний та онтологічний (включно із феноменологічним) виміри. Досвід та limit-experience є глибоко індивідуальними переживаннями, але вони прокладають шляхи, створюють певну конфігурацію неподільної феноменальної реальності, яка не може бути повністю ізольованою від інших окремих досвідів, бо переживання реальності навколишнього світу та реальності власного буття мають спільне джерело. Кожен індивідуальний досвід і особливо limit-experience завжди мають ускладнення через соціальні зв’язки, що зумовлює особливості у набутті цього досвіду. У процесі постійного переходу феноменальна реальність стає лімінальною зоною, зумовлюючи та позначаючи сутнісну трансформацію людини. Тож досвід завжди прокладає певну межу, поріг (limit) через саму людину, і вона реалізується на цьому порозі між собою попередньою та новою, отже вона постійно переживає limit-experience. Для відображення комплексного розуміння та механізму реалізації досвіду використано антропологічну концепцію А. ван Геннепа, тобто пропонується визнати структурою досвіду порядок обряду посвяти (переходу), який був однією із найважливіших форм буття та самореалізації для людини у традиційних культурах. Приклади з античної та кельтської культурних традицій демонструють, яким чином фіксувалася практика перетинання меж у відповідних суспільствах. Досвід є реальністю; він те, з чого людина виходить зміненою, фактично досвід визнається тотожним концепту limit-experience як постійне перетинання меж і порогів, які забезпечували у традиційних культурах єдність людини і світу. За таких умов жоден інструмент вимірювання, фіксування або опису досвіду не має переваги перед іншими, отже сучасна людина може проходити ті ж самі етапи обрядів посвяти у процесі набуття власного досвіду.Документ Практики себе як механізм управління собою(Видавничий дім "Гельветика", 2023) Городиська, Ольга Миколаївна; Дольська, Ольга Олексіївна; Лобас, Вікторія ВолодимирівнаВ статті пропонується розглянути більш точне розуміння практичної філософії. Знання у такій філософії не є абстрактними, вони є підґрунтям зусиль людини по відношенню до самої себе, тобто життя людини згідно із істиною. За основу були взяті «турбота про себе» (практика себе в традиції Заходу) і тілесно-духовні практики (за традицією Сходу). Було виявлено, що обидві йдуть в одному напрямку, і кожна з них розуміє практичну філософію як самостійний механізм управління і вдосконалення людини за умов когерентного режиму фізичної та духовної напруги та зусиль, що може долати звичну дуальність, бо інакше перед людиною постійно активізується проблема розірваності загальної онтології людського буття. Як елементи культури Сходу і Заходу, філософія М. Фуко і філософія йоги, які розглянуто у роботі, допомогли підтвердити наявність подвійного компоненту «духовне-тілесне» в етиці, а це, в свою чергу, дало наочне розширення розуміння практичної філософії. Тому практична філософія, яка пропонується, є шляхом до розбудови людини: від теоретизування, враховуючи щільність думки, до перебудови фізичного (тілесного) і духовного стану людини, її внутрішнього і зовнішнього єства. Також обґрунтовується необхідність формулювання принципів, відповідно до яких слід будувати будь-які навчальні програми і які треба класти в основу роботи школи як соціальної інституції (на прикладі школи «Asaṅga (असङ्ग) Yoga»), оскільки не маючи розуміння кінцевої мети роботи школи, не можна висувати статус школи як навчального, а отже й виховного закладу, який дійсно виконує свої функції. Тому мова йде про зміст та форми навчання та виховання, основною метою яких має стати сама людина.Документ Проблема набуття досвіду: фізичний та символічний виміри(2022) Городиська, Ольга МиколаївнаВивчаючи досвід необхідно розуміти, як він відбувається, які процеси мають місце в житті людини в цей час, що людина втрачає та отримує у підсумку. Не буде перебільшенням говорити, що людина і є її досвід – вихідний, поточний та фінальний. Також необхідно підкреслити нероздільність фізичного та символічного вимірів набуття людиною досвіду, без розриву переживання з певними матеріальними носіями та часто метафоричними, сповненими образів та знаків діями суб’єкту досвіду.Документ Transformation of university as a liminal phenomenon: on the ways of human's searching for the self(Видавничий дім "Гельветика", 2022) Horodyska, Olha MykolayivnaThe article presents the analysis of the university phenomenon as the liminal realm taking into account it’s multidimensional mode as for social and cultural life as for human personality becoming. Investigation is aimed at interpretation of university as an area of multiple transition processes primarily concerning the individual status, self-consciousness and self-realisation that is individually-aimed and deeply-rooted experience. When analysing the experience issue the Foucauldian studies are used. There are also proposed certain ways of university and experience concepts comprehension considering them as the liminal forms: a) university as a liminal phenomenon of the Middle Ages (as a limit) in the context of individual life deep transformation, b) university in current transitive situation when it ought to ensure the sufficient means whatever for obtaining of certain professional skills or for formation of personality aimed at lifelong learning and self-cultivation, c) an experience as something human one comes out of changed as a crucial fundamental condition for human to be the self (including limit-experience), d) university as a mode of individual experience (including online-experience) within which self-university on the basis of inner personality limit is initiated. As human becomes the only meaningful boundary and the only achievable limit for oneself, in this liminal, transitional area everyone initiates one’s own university, a self-university within oneself, and it becomes a crucial fundamental condition for human to be the self, to occur actually, to be fulfilled. As in the Middle Ages university admits the ones with any social status, any nationality; university is the way of obtaining knowledge and truth including the personal truth about the oneself creating the special dimension of life which actually generates the one’s own existential position. These functions are still relevant especially if we take into account that university today is aimed at ensuring of lifelong learning and self-cultivation. It deals closely with the personal searching for truth and with living according to this truth.Документ Care of the self as limit‐experience(Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2021) Horodyska, Olha MykolayivnaIn the article there was made the analysis of Foucault’s concept of experience within contemporary anthropological crisis. It was emphasised that European humankind and culture have got hazardously growing distance between knowledge (truth) and human’s life (experience), and this situation necessitates searching for life practices based only on knowledge which is really required for the human one. Foucault uses experience in multi‐dimensional mode referring to knowledge, experiment, attempt, practice, etc. Experience is considered to be something human that comes out of the changed, and such comprehension of experience is asserted to be the core one. There assesses experience as a crucial fundamental condition for human one to be the self, to be fulfilled, and also there validates the limit‐experience as the required one. This kind of experience transgresses the limits of coherent subjectivity as it functions in everyday life, indeed threatens the very possibility of individual’s life itself, and tears the subject from itself. Both experience and limit‐experience are aimed at personal self‐transformation which obviously questions current conceptions of the boundaries of possible experience, and they are the only condition for the one to attain truth and live according to it. Since life and truth compose indivisible unity, there emerges obviously the problem of those mechanisms and techniques which could be the route for achieving harmonic human being. Antique care of the self is considered to be the most suitable and productive form of human experience and the most essential kind of limit‐experience yet. All the technics which form care of the self eventually aimed at teaching humans to find themselves via the refutation of everything which is not its own. All these laborious efforts of self building are focused on working out human’s ability to choose what is close and to deny what is alien, and it is the most challenging point in care of self implementation. For the moment there is no uncrossable boundary between subject and object, self and the world. Human becomes the only relevant boundary and the only reachable limit for oneself. One is doomed to the continuous process of getting each time new experience, to the endless conducting of new limits not out but inside the self. So human has come to real marginalisation – not via social or cultural prohibitions but via paving limit, margin though the subject and by itself only.Документ Антропологический кризис: в поисках стратегии преодоления(Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2019) Городыская, Ольга НиколаевнаСтатья затрагивает проблему антропологического кризиса в условиях существенных трансформаций современного мира. Современная мысль, испытывающая значительное влияние результатов разработок информационных технологий и генной инженерии, все более тяготеет к пересмотру прежних позиций в осмыслении человека и стремится сформировать его новый образ – гармоничного и даже более разумного, чем это было в эпоху Просвещения. В последней трети ХХ века постструктурализм и постмодернизм окончательно разрушили классическую модель человека-субъекта и сменили фокус интереса с метафизического плана жизни на приземленный, практичный, телесный. Такая позиция стала естественным следствием развития западной культуры, в которой многообразные способы нового пространственно-временного восприятия мира опосредуются новыми технологиями и растущей сетью массовых коммуникаций. Однако для создания полноценной, практически востребованной модели человека необходимо проанализировать возможные перспективы ее применения, в частности, – в образовании и воспитании, а это требует изменений общемировоззренческих и философских оснований. Рассмотрены две возможные стратегии преодоления кризиса – конструктивистский подход и трансгуманистические идеи. Конструктивизм отрицает наличие заранее определенных сущностной природы человека, его базовых руководств и мотиваций. Напротив, конструктивизм рассматривает человека как психологический процесс и предлагает описание способов, которыми люди руководствуются при конструировании своей жизни. Таким образом, поведение человека не управляется, а выбирается, и он не имеет заданных авторитетов. Согласно трансгуманизму на смену человеку нынешнему идет "постчеловек", способный управлять своими психическими, интеллектуальными и волевыми качествами. В трансгуманизме также появилось направление экстропии, подразумевающей поступательное техногенное развитие, эволюционирование человека на базе сформулированных Максом Мором принципов. В реализации этих принципов Мор видит философию будущего человека, но все они очевидно отсылают к человеку – обладателю разума, способному через обучение и науку изменить себя и мир. Для воплощения идей экстропии требуется значительная трансформация всей системы образования и воспитания, даже более – изменение самих основ жизни человечества. Оба подхода утверждают отказ от трансцендентального измерения, однако это обостряется вопрос о роли каждой личности в процессе формирования новой модели человека, что не может не вызывать определенные сложности в реализации обоих проектов.