Бодімодифікація як номадичні практики "варіювання меж" людини : проблема соціальної адаптації та соціалізації

Abstract

Розглянуто бодімодифікацію як засіб забезпечення гомеостазу організму шляхом упровадження номадичних практик «варіювання меж» людини на прикладі «бинтування ніг» і «сталінських самоварів». Зазначено, що провідним методом соціалізації в СРСР було створення притулків для різних категорій знедолених, тобто «звуження меж», на противагу сучасній настанові на їх саморозвиток, самоактуалізацію та самореалізацію («розширення меж»). Наголошено, що за радянських часів протезування для соціальної адаптації людей з інвалідністю мало своїми наслідками водночас і «звуження меж» особистості (поступову суб’єктивізацію, відсторонення і зрештою відчуження), і їх «розширення» (завдяки набуттю нових можливостей), натомість за пострадянських часів – «розширення меж» людини.