Травматична пам'ять про Чорнобиль та Фукусіму (слідами біографічних наративів)

Abstract

Дана стаття зосереджена на висвітленні травматичної пам’яті про техногенні катастрофи, що сталися в іcторії людства у XX ст. та на початку XXI ст. У статті використано метод усної історії, який базується на біографічних свідченнях людей, які були в епіцентрі вибуху на Чорнобильській атомній електростанції та на аварії на Атомній електростанції Фукусіма-1. Зазначено, що травма та її вивчення сьогодні стають більш частими у колі наукових інтересів дослідників різних наук, а само поняття травми – продовжує розширювати свої значення та фокус дослідження. Так, за визначенням Барбари Мішталь: «Травматична пам’ять – це така пам’ять, витоки якої криються в певному жахливому досвіді; найчастіше вона є особливо виразною, нав’язливою, неконтрольованою, стійкою та соматично виявленою». Усні історичні свідчення про події аварії на ЧАЕС та АЕС Фукусіма-1 дають нам достатньо прикладів для підтвердження тези про наявність травми в їхніх наративах. Травма має чіткий прояв та не завжди чітке та свідоме проговорення. Негативний досвід має свої певні сигнали, що вказують на наявність травми в наративі. Заслуговує уваги класифікація Гаді Бенезера, який сформулював певні маркери – сигнали травми, згідно яких можемо відстежити наявність чи відсутність травми в наративі. Цими сигналами є: самоусвідомлення травми; травма як прихована подія; тривале мовчання під час запису інтерв’ю; вибух емоцій; емоційне відчуження; заціпеніння; повторення травматичних спогадів неодноразово; поринання в події минулого, згадування однієї події чи картини, образу декілька разів під час розмови; виправдання оповідача; нездатність розповідати; зміни голосу; мова тіла. Використана класифікація надає можливість виявити наявність травми в усних історіях та мати змогу аналізувати травму, досліджувати її, знаходити механізми та шляхи для її подолання.

This article focuses on the traumatic memory of technogenic disasters in human history in the XX and early XXI. The article uses the method of oral history, which is based on the biographical testimonies of people who were at the epicenter of the explosion at the Chernobyl nuclear power plant and the Fukushima-1 nuclear power plant. The article notes that trauma and its study are becoming more common today in the scientific interests of researchers in various sciences, namely the concept of trauma - continues to expand its meaning and focus of research. Thus, according to Barbara Mishtal: "Traumatic memory is a memory whose origins lie in a certain horrific experience; it is often particularly pronounced, obsessive, uncontrollable, persistent, and somatic. ” Oral historical evidence of the Chernobyl accident and the Fukushima-1 nuclear power plant gives us enough examples to confirm the thesis that there is an injury in their narratives. Trauma has a clear manifestation and not always clear and conscious speech. Negative experiences have certain signals that indicate the presence of trauma in the narrative. Noteworthy is the classification of Gadi Benezer, who formulated certain markers - signals of trauma, according to which we can trace the presence or absence of trauma in the narrative. These signals are: self-awareness of trauma; trauma as a hidden event; prolonged silence during the recording of the interview; explosion of emotions; emotional alienation; stupor; repetition of traumatic memories repeatedly; immersion in the events of the past, mentioning one event or picture, insult several times during the conversation; acquittal of the narrator; inability to tell; voice changes; body language. The classification used makes it possible to identify the presence of trauma in oral histories and to be able to analyze the trauma, investigate it, find mechanisms and ways to overcome it.