Філософсько‐концептуальні підходи до визначення глобалізації

Abstract

Глобалізація визначає процес об’єднання всього людства на планеті Земля. Саме планетарний рівень окреслює процес «глобальності». Відбувається уніфікація людської діяльності, розвиток міжнародної торгівлі, збільшується потік капіталу між країнами, відкривається доступ до іноземних ресурсів, включаючи ринки праці, відбуваються загальні тенденції інтеграції в соціокультурному та економічному контексті. Ця конвергенція сприяє посиленню взаємодії, інтеграції та взаємозалежності між націями. В філософії Е. Кассірера глобалізацію можна розуміти як символічну форму, яка в сучасних дискурсах функціонує як світогляд. Глобалізація як символічна форма стала зображенням світу, його образом, вона змінила наше розуміння простору і часу. В рамках світ‐системного аналізу капіталізм представлено як історична та соціальна система, яка інтегрує свої досягнення у «світ‐економіку», і саме методи сучасного капіталізму дозволили сучасній світовій економіці вийти за межі політичних кордонів окремих країн. На тлі глобалізаційних процесів у масовій свідомості та громадській думці формується протиріччя, представлене раціональним оптимізмом, який породив цивілізацію, і з іншої, сторони, спричинив кризу (екзистенціальну, екологічну, економічну). Процес глобалізації має онтологічний вимір. Це, перш за все, процес розширення кордонів реальності. З позицій інструменталізму та прагматизму саме наука, освіта та демократія спроможні допомогти вийти за межи часових та просторових контурів людської діяльності. В філософії техніки приділяється увага науково‐технічній революції, яка каталізувала процес глобалізації. Глобалізація породжує комплекс найгостріших соціокультурних протиріч та вимагає адекватного осмислення та дослідження, яке плідно можна проводити в рамках філософського аналізу, який сам по собі має високий рівень системного узагальнення. Процес глобалізації має онтологічний вимір, який знаходиться в процесі розширення кордонів реальності, як фізичної, так і віртуальної. В рамках інструменталізму та прагматизму глобалізація ототожнюється з процесом демократизації. Ці ідеї розвинуті в політичній філософії Д. Роулза, який вважає можливою формування моделі глобальної справедливості на міжнародному рівні. Структураліський підхід робить спроби сформулювати онтологію процесів глобалізації на рівні міжнародних відносин. Ю. Хабермас в контексті своїх космополітичних поглядів намагається окреслити контури наднаціональної демократії. В межах соціальної онтології глобалізацію розглядають як взаємно‐конститутивні відносини між аналітично‐автономними агентами та структурами. Позиція постмодерністів окреслює можливості різних траєкторій розвитку країн на міжнародній арені.

Globalization determines process of unification of all mankind on the planet Earth. It is the planetary level that outlines the process of "globality". There are unification of human activity, development of international trade, increasing capital flows between countries, opening access to foreign resources, including labor markets, there are general trends of integration in socio‐cultural and economic context. This convergence contributes to strengthening of interaction, integration, and interdependence between nations. In E. Cassirer's philosophy, globalization can be understood as a symbolic form that functions as a worldview in modern discourses. Globalization as a symbolic form has become an image of world, has changed our understanding of space and time. In world‐system analysis, capitalism is presented as a historical and social system that integrates its achievements into "world‐economy", and they are methods of modern capitalism that have allowed modern world economy to go beyond political borders of individual countries. Ag ainst background of globalization processes in the mass consciousness and public opinion, a contradiction is formed, represented by rational optimism, which gave rise to civilization, and on the other hand, caused a crisis (existential, environmental, economical one). The process of globalization has an ontological dimension. This is, above all, a process of expanding boundaries of reality. From the standpoint of instrumentalism and pragmatism, it is science, education, and democracy that can help to go beyond temporal and spatial contours of human activity. In the philosophy of technology, attention is paid to scientific and technological revolution that catalyzed the process of globalization. Globalization creates a complex of the most acute socio‐cultural contradictions and requires adequate understanding and research which can be fruitfully conducted in the framework of philosophical analysis which in itself has high level of systemic generalization. The process of globalization has an ontological dimension which is in the process of expanding the boundaries of reality, both physical and virtual. Within the framework of instrumentalism and pragmatism, globalization is identified with the process of democratization. These ideas are developed in the political philosophy of J. Rawls who considers it possible to form a model of global justice at international level. The structuralist approach attempts to formulate ontology of globalization processes at the level of international relations. In the context of his cosmopolitan views, J. Habermas tries to outline the contours of supranational democracy. Within social ontology, globalization is seen as a mutually constitutive relationship between analytical‐autonomous agents and structures. The position of postmodernists outlines possibilities of different trajectories of the development of countries on international arena.