Трансгуманізм: симулякр безсмертя або безсмертя симулякру

Abstract

Актуальність теми пов’язана з усе більшим поширенням трансгуманістичних ідей (у тому числі й ідеї можливого безсмертя), які претендують на розв’язання основних проблем сучасності, пов’язаних передусім з антропологічною кризою, використовуючи при цьому такі науково-технічні засоби, як кіборгізація, кріоніка і ревіталізація, розвиток інтерфейсу людина – комп’ютер, перенесення «особистості» людини на фізичний носій тощо. У статті за допомогою аналізу фактора усвідомлення людиною своєї смертності досліджується, наскільки виправдані сподівання трансгуманістів. Виявлено, що трансгуманістичний підхід спрощує інтегральну сутність людини, деформуючи її духовно-душевно-тілесний вимір тим, що намагається позбавити людину тіла і редукуючи її природу до свідомості, яку, у свою чергу, бачить як функціювання нейронів мозку, що дозволяє оцифрувати таку «свідомість» і скільки завгодно довго переносити на будь-які підходящі носії, змінюючи їх за необхідністю. Така примітивізація сутності людини поглиблює вже наявну антропологічну кризу (яка є закономірною за зміщення оптики розгляду людини з есенціальної до функціональної позиції) і дозволяє оцінити роль трансгуманізму як неспроможного її розв’язати, адже антропологічна криза є саме такою, оскільки людина перестає здійснювати самоідентифікацію із собою, насамперед як з людиною в родовому значенні цього слова. У парадигмі трансгуманістичного підходу до людини зникає орієнтація на людську реальність у всій її повноті. Негативність трансгуманістичного підходу до людини посилюється його імморта-лістськими прагненнями, адже показано, що усвідомлення людиною своєї смертної природи є конституюючим фактором сутності людини і на родовому рівні, й за підходу до неї як до індивідуальної особистості. Доведено, що трансгуманізм, з його встановленням примату технології над антропологією, може запропонувати тільки ерзац-безсмертя у вигляді кібернетичного безсмертя, подовжене існування того, що вже важко буде називати людиною у звичному сенсі цього слова.

The relevance of the topic is associated with the increasing spread of transhumanist ideas (including the idea of possible immortality), which claim to solve the main problems of modernity, primarily related to the anthropological crisis, using, fist of all, scientifi and technical means, such as cyborgisation, cryonics and revitalisation, the development of human-computer interfaces, the transfer of human “personality” to a physical medium, etc. The article, through an analysis of the factor of human awareness of one’s mortality, examines the extent to which the hopes of transhumanists are justifid. It has been found that the transhumanist approach simplifis the integral essence of a person, distorting their spiritual, mental and physical dimensions, by attempting to deprive humans of their bodies and reducing their nature to consciousness, which, in turn, is seen as the functioning of brain neurons, allowing such “consciousness” to be digitised and transferred to any suitable medium for as long as necessary, changing it as needed. Such primitivization of the human essence deepens the already existing anthropological crisis (which is natural when the perspective on humans shifts from an essential to a functional position) and allows us to assess the role of transhumanism as incapable of resolving it, since the anthropological crisis exists precisely because humans cease to identify themselves primarily as humans in the generic sense of the word. In the paradigm of the transhumanist approach to man, the orientation towards human reality in all its fullness disappears. The negativity of the transhumanist approach to man is amplifid by his immortalist aspirations, as it is shown that a person’s awareness of his mortal nature is a determining factor in the essence of man both at the generic level and when approaching him as an individual personality. It has been proven that transhumanism, with its establishment of the primacy of technology over anthropology, can offr only ersatz immortality in the form of cybernetic immortality, prolonged existence of something that would be diffilt to call human in the usual sense of the word.