Демографічна криза в Китаї: трансформація габітуальних практик

Abstract

Проаналізовано демографічну ситуацію в Китайській Народній Республіці (КНР), з’ясовано її вплив на соціально-економічну стабільність держави та трансформацію габітуальних практик. Зазначено, що наслідком політики «великого стрибка» Мао Цзедуна, спрямованої на індустріалізацію й культурну революцію, став голод 1961 року, а отже, різке зменшення чисельності населення країни. Констатовано, що подальші роки економічної стабілізації сприяли його значному збільшенню, що своєю чергою змусило уряд запровадити програму Ма Їньчу, яка отримала назву політики «одна сім’я – одна дитина». На підставі наукового моніторингу й аналізу показників Індексу людського розвитку (Human Development Index) та даних організації Population Reference Bureau з 1950 по 2010 роки зауважено, що Китай демонструє прямо пропорційну економічну залежність: темпи зростання валового внутрішнього продукту напряму залежать від темпів збільшення населення та приросту ВВП на душу населення. За даними сьомого загальнонаціонального перепису простежено залежність між рівнем соціально-економічного розвитку країни та демографічною ситуацією в ній. Розглянуто 5 моделей статево-вікової структури населення: «трикутник», «парасолю», «шолом», «дзиґу», «капелюх». Доведено, що до 1979 року демографічну ситуацію в КНР описувала модель парасолі з високим рівнем зростання, після впровадження політики «одна сім’я – одна дитина» – модель шолома, що засвідчує демографічний спад: зниження народжуваності, зменшення чисельності населення загалом та його працездатної частки зокрема, збільшення відсотка літніх людей, що призводить до надмірного навантаження на пенсійну систему країни. Наголошено, що саме цю закономірність описує формула 4:2:1, яка характеризує ситуацію, коли уряд Китаю повинен, з одного боку, стимулювати народжуваність і домагатися збільшення чисельності населення, а з іншого – забезпечувати потреби людей старшого віку і створювати належні передумови для трансформування габітуальних практик. Висвітлено причини та наслідки феноменів «маленького імператора/принцеси», «хейхайцзи», старіння китайців, самогубств серед літніх людей (особливо жінок), епідемії COVID-19 та інших явищ, які становлять підґрунтя для формування нової системи економічних відносин за назвою «срібна економіка» або «економіка довголіття».

The demographic situation in China is analyzed, its influence on the socio-economic stability of the state and transformation of habitual practices are clarified. It is noted that the result of Mao Zedong’s “Great Leap Forward” policy, aimed at industrialization and cultural revolution, was famine of 1961, and therefore, a sharp decrease in the country’s population. It is found that subsequent years of economic stabilization contributed to its significant increase, which in turn forced the government to introduce Ma Yinchu’s program – “one family – one child” policy. Based on the scientific monitoring and analysis of Human Development Index and the Population Reference Bureau data from 1950 to 2100, it is noted that China demonstrates a directly proportional economic dependence. According to the data of the seventh national census, the dependence between the country’s socio-economic development level and the demographic situation in it was traced. 5 models of the sex-age structure of the population were considered: “triangle”, “umbrella”, “helmet”, “spindle”, “hat”. It is proved that until 1979 the demographic situation in the People’s Republic of China was described by the umbrella model with a high level of growth, after the implementation of “one family – one child” policy – the helmet model. It is noted that this pattern is described by the formula 4:2:1, which characterizes the situation when the Chinese government should, on the one hand, stimulate the birth rate and seek to increase the population, and, on the other hand, provide for the older people’s needs and create necessary prerequisites for transformation of habitual practices. The causes and consequences of the phenomena of “little emperor/princess”, “heihaizi”, the aging of the Chinese, suicides among the elderly (especially women), the epidemic of COVID-19, etc. are highlighted, that form the basis for a new system of economic relations called “silver economy” or “longevity economy”.