Імовірність революцій: роль культурного середовища у формуванні протестних практик

Abstract

Міркування про ймовірність революцій і роль культурного середовища як джерела протестних практик набувають виняткової актуальності в контексті глобалізації й осмислення феномену ідентичності – етнічної, національної чи релігійної. Мета розвідки: на підставі дотичних фахових досліджень з’ясувати, коли ймовірніші революції – за соціально-економічного прогресу або регресу, а також осмислити зв’язок культурного середовища із протестними практиками. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, що включає аналіз наукових публікацій щодо з’ясування ймовірності революцій. Розглянуто ранні праці Карла Маркса й Фрідріха Енгельса, де зазначено, що деградування робітничого класу, яке поглиблюється, неминуче призводить до відчаю й повстання. Згодом Карл Маркс змінив свою думку й наголосив, що до революцій призводить прогрес. Таких самих висновків дійшов і Алексіс де Токвіль. Із залученням праць відомих сучасних дослідників у галузі соціальних наук Роберта Мертона, Теда Роберта Гарра, Джеймса Девіса та Джека Голдстоуна наголошено на посутніх аспектах теорії революцій і з’ясовано роль культурного середовища у формуванні протестних практик. Установлено, що зазвичай революції відбуваються тоді, коли впродовж відносно нетривалого часового відтинка на тлі значного відсотка молоді актуалізуються п’ять чинників: економічна й фіскальна скрута; зростання відчуженості й опозиційних настроїв у середовищі еліт; революційна мобілізація, що спирається на народне обурення через несправедливість; ідеологія протидії, яка об’єднує й спонукає представників різних соціальних верств; сприятлива або несприятлива міжнародна обстановка.