Геометрія нового світу: конструктивізм у Європі та його український авангард

Abstract

У статті здійснено комплексний історико-науковий аналіз становлення та еволюції конструктивізму як визначального напряму європейського та українського авангарду 1920–1930-х років. Розглянуто філософсько-естетичні передумови виникнення стилю на тлі постіндустріальних трансформацій Європи та діяльності провідних західних осередків модернізму (група «De Stijl», Баугауз, теоретичні розробки Ле Корбюзьє). Особливу увагу приділено феномену українського конструктивізму, який позиціонується не як периферійне наслідування, а як самобутнє явище, що синтезувало інженерну логіку з естетичною виразністю. Крізь призму історії техніки та архітектури досліджено діяльність двох ключових центрів українського авангарду: київського, де формувалися теоретичні засади та художні експерименти (К. Малевич, В. Татлін, О. Екстер), та харківського, що став полігоном для реалізації масштабних урбаністичних проєктів (ансамбль площі Свободи, Держпром, діяльність С. Серафимова, О. Дмитрієва, В. Єрмілова). Висвітлено процес переходу від інтуїтивного мистецького формотворення до суворого геометричного та інженерного розрахунку, що дозволило впровадити нові будівельні технології (монолітний залізобетон, стрічкове скління). Проаналізовано причини занепаду стилю внаслідок зміни політичного курсу та репресій 1930-х років. Обґрунтовано актуальність звернення до спадщини конструктивізму та його принципів функціональності й економічності в контексті сучасних викликів повоєнної відбудови українських міст.The article presents a comprehensive historical and scholarly analysis of the formation and evolution of constructivism as a defining movement of the European and Ukrainian avant-garde of the 1920s–1930s. It examines the philosophical and aesthetic foundations of the style’s emergence against the backdrop of Europe’s post-industrial transformations and the activities of leading Western centers of modernism (the De Stijl group, the Bauhaus, and the theoretical works of Le Corbusier). Special attention is devoted to the phenomenon of Ukrainian constructivism, which is positioned not as a peripheral imitation, but as an original movement that synthesized engineering logic with aesthetic expressiveness. Through the lens of the history of technology and architecture, the study explores the activities of two key centers of the Ukrainian avant-garde: the Kyiv center, where theoretical foundations and artistic experiments were developed (K. Malevich, V. Tatlin, O. Exter), and the Kharkiv center, which became a testing ground for the implementation of large-scale urban projects (the Freedom Square ensemble, Derzhprom, and the work of S. Serafimov, O. Dmytriiev, and V. Yermilov). The article highlights the transition from intuitive artistic form-making to rigorous geometric and engineering calculation, which enabled the introduction of new construction technologies (monolithic reinforced concrete, ribbon glazing). It analyzes the reasons for the decline of the style as a result of political shifts and the repressions of the 1930s. The relevance of revisiting the legacy of constructivism and its principles of functionality and economy in the context of contemporary challenges of post-war reconstruction of Ukrainian cities is substantiated.