Сучасні тенденції в українській історіографії електротехніки: методологічні зміни та нові дослідницькі напрями

Abstract

У статті здійснено історіографічний аналіз досліджень з історії електротехніки в Україні, що були видані впродовж 1990-2020-х рр. Проаналізовано провідні роботи українських дослідників. Проведений у статті аналіз історіографічного доробку з історії вітчизняної електротехнічної науки виявив значний масив наукових публікацій, які на сучасному етапі потребують комплексного системного узагальнення задля виявлення загальних закономірностей та тенденцій розвитку галузі. Встановлено, що наявна джерельна база таких праць відзначається високим ступенем типологічної різноманітності, охоплюючи специфічну науково-технічну та організаційно-розпорядчу документацію, що суттєво розширює інформаційні межі наукового пошуку. Виявлено основні періодизаційні схеми розвитку електротехніки, запропоновані українськими дослідниками, зокрема О.В. Лавріненко та О.Є. Тверитниковою. Показано, що українська історіографія електротехніки зосереджена передусім на дослідженні регіональних наукових шкіл – харківської (О.Є. Тверитникова, О.В. Лавріненко), київської (Л.Р. Слободян, Н.В. Трофімова), львівської (О.В. Лавріненко) – їхніх персоналіях, інституційному розвитку та науковому доробку. Виділено основні напрями сучасних досліджень: біографістика провідних електротехніків, історія спеціалізованих кафедр теоретичних основ електротехніки та науководослідних інститутів, дослідження електротехнічних з'їздів та їхньої ролі у становленні галузі. Констатовано нерівномірність висвітлення різних аспектів історії електротехніки в Україні: найбільш вивченою є харківська школа, фрагментарно досліджено київську та львівську, практично не висвітлено одеську, чернігівську та донецьку наукові школи.

The article provides a historiographical analysis of research on the history of electrical engineering in Ukraine published during the 1990s-2020s. The analysis of the historiographical legacy concerning the history of domestic electrical engineering science conducted in this article revealed a significant body of scientific publications that, at the current stage, require complex systemic generalization to identify the general patterns and trends of the field's development. It has been established that the available source base of such works is characterized by a high degree of typological diversity, encompassing specific scientific-technical and organizational and administrative documentation, which substantially expands the informational boundaries of the scholarly inquiry. The evolution of methodological approaches to studying electrical engineering science is analyzed – from descriptive biographical essays of the Soviet era to complex institutional-problematic studies of the independence period. The main periodization schemes of electrical engineering development proposed by Ukrainian researchers, particularly O.V. Lavrinenko and O.Ye. Tverytnikova, are identified. The source base of contemporary historiographical works is characterized, including archival materials from scientific and technical archives, educational and methodological documentation of technical universities, scientific publications by electrical engineers, and reporting documentation of institutes and departments. It is shown that Ukrainian historiography of electrical engineering focuses primarily on studying regional scientific schools – Kharkiv (O.Ye. Tverytnikova, O.V. Lavrinenko), Kyiv (L.R. Slobodian, N.V. Trofimova), Lviv (O.V. Lavrinenko), – their personnel, institutional development, and scientific achievements. The main directions of contemporary research are highlighted: biographical studies of leading electrical engineers, history of specialized departments of theoretical electrical engineering and research institutes, analysis of electrical engineering terminological system, research on electrical engineering congresses and their role in the field's formation. The uneven coverage of different aspects of electrical engineering history in Ukraine is noted: the Kharkiv school is the most studied, the Kyiv and Lviv schools are fragmentarily researched, while the Odessa, Chernihiv, and Donetsk scientific schools remain practically unexplored.