Слобідська Україна: маркери культурної ідентичності мешканців регіону часів російської агресії

Abstract

У статті аналізуються параметри культурного життя населення історико-географічного та історико-етнографічного регіону Слобожанщина (Слобідська Україна), які формувалися поступово, протягом майже чотирьох століть. Сьогодні, під час російсько-української війни і частковій окупації регіону та постійної загрози розширення окупаційної зони, знищення не тільки пам’яток культури, а й носіїв культури – людей, які її створювали та передавали нащадкам як певну соціальну цінність, маркери культурної ідентичності слобожан випробовуються на злам, зазнають трансформацій, але в цілому не поривають зв’язок із традицією. Наприклад, частина 18-40-річних харків’ян свідомо перейшли цілком на українську з березня 2022 року, частина людей середнього віку стали більше вживати українську після початку війни, однак мовні звички більшості слобожан не змінилися: вони не сприймають російську як «мову окупанта», і навіть у багатьох волонтерських осередках російська звучить з такою ж частотністю, як і українська. А домінантою, особливо в селах, насправді є суржик – повноправний діалект мешканців регіону. Визначальним для Слобожанщини як регіону, що знаходиться на фронтирі, є діалог культур, принцип комплементарності, корисного взаємодоповнення та культурного взаємозбагачення етносів. Політика дерусифікації, при всій її правомірності, вступає в протиріччя з історичним досвідом населення регіону й спрямована на формування нових, етноцентричних, маркерів культурної ідентичності.

The aspects of the cultural life of the population of the historical-geographical and historical-ethnographic region of Slobozhanshchyna (Slobids’ka Ukraine), which were taking shape gradually over the course of almost four centuries, are analyzed in the article. Today, during the Russian-Ukrainian war, the partial occupation of the region and the constant threat of the expansion of the occupation zone, the destruction of not only monuments of culture but also the bearers of culture – the people who created it and passed it on to their descendants as a certain social value, the markers of the cultural identity of the inhabitants of Slobozhanshchyna are being tested to the breaking point, undergo transformations, but in general do not lose contact with the tradition. For example, some 18- to 40-year-old residents of Kharkiv have entirely switched to the Ukrainian language starting from March 2022; some middle-aged people began to use the Ukrainian language more after the beginning of the war, but the language habits of most residents of Slobozhanshchyna have not changed: they do not perceive the Russian language as «the language of the occupier», and even in many volunteer centres, Russian language sounds with the same frequency as Ukrainian. And the dominant one, especially in the country, is Surzhyk, a full-fledged dialect of the inhabitants of the region. The dialogue of cultures, the principle of useful complementarity and mutual cultural enrichment of ethnic groups are determinant in the case of Slobozhanshchyna as a frontier region. With all its legitimacy, the policy of de-Russification conflicts with the historical experience of the population of the region and is aimed at the formation of new, ethnocentric markers of the cultural identity.