Проблема почуттів у філософії та науці

Abstract

У даній статті ми спробуємо обґрунтувати чуттєвість, як базальну складову духовної людської природи, зокрема з погляду філософії, а також науки. Ми будемо стверджувати положення про те, що почуття також, як і раціональне, є фундаментальною природою живої душі, і, крім того, спробуємо знайти матеріал у науці для аргументації цього положення. Річ у тім, що у філософії, а звідти і в науці, і у свідомості людства міцно ствердилася парадигма людини, як "людини розумної", а розум розглядався як головна умова і підстава для будь-якого дослідження. Така ситуація склалася внаслідок раціональності всієї історії європейської філософії, про яку мимохіть писав ще Ніцше в "Народженні трагедії з духу музики", коли казав, що ще на зорі свого існування греки, а за ними й усе наступне європейське суспільство, обрали з двох протилежних векторів подальшого розвитку саме аполлонівський вектор - світлий, розумний, але й раціональний. На думку Ніцше – це стало поворотною подією в європейській цивілізації. Ми звичайно ж не заперечуємо важливість нашого раціонального вектору, але ми намагаємося сказати про те, що цей вектор є лише однією з мінімум двох складових нашої природи, другою складовою є наша чуттєвість. Наша цивілізація обравши раціональне за свій головний предикат забула про інші сторони людської природи, а іноді навіть вдавалася до заперечення почуттів зауважуючи, що вони заважають нам мислити. Тому поступово в нашій культурі формувалося з певного етапу хибне відношення до почуттів, як до ворога, який збиває нас з пантелику своєю нісенітницею, в науці також були концепти, де почуття розглядалися, як непотрібні залишки інстинктів, які нам лише заважають. Тим не менш, враховуючи, що почуття складають одну з основ нашої природи, зміщувати їх з ієрархії цінностей і розуміти їх хибно є неправильним і непродуктивним.In this article, we will try to substantiate sensuality as a basal component of spiritual human nature, in particular from the point of view of philosophy and also of science. We will suggest that feelings are also a fundamental nature of the living soul, and we will also try to find materials in psychology and psychophysiology to prove this statement. The fact is that in philosophy, from it in science, and in the consciousness of mankind, the paradigm of man as a "rational person" has been firmly established, thus the reason has been seen as the main condition and basis for any research. This situation has arisen as a result of the rationality of the entire history of European philosophy, which Nietzsche wrote about in his The Birth of Tragedy from the Spirit of Music, there he said that at the dawn of their civilization, the Greeks, and the entire subsequent European society, chose the Apollonian vector of further development out of two opposing vectors of development – the Apollonian was bright, intelligent, but also rational. According to Nietzsche, this was a turning point in European civilization. Of course, we do not deny the importance of our rational vector, but we are trying to say that this vector is only one of at least two components of our nature, the other one is our feelings. Our civilization, having chosen the rational as its main predicate, forgot about other aspects of human nature, and sometimes even resorted to denying feelings, saying that they prevent us with our thinking. So, gradually, our culture has developed a false attitude towards feelings as an enemy that confuses us with its nonsense, and science has also had concepts where feelings are seen as unnecessary remnants of instincts that only interfere with us. Nevertheless, we suggest that feelings are one of the foundations of our nature, it is wrong and counterproductive to move them down the hierarchy of values and misunderstand them.