Moyens d'expression de la modalité épistémologique dans le discours dramaturgique français

Abstract

L'étude de la vision multi-vectorielle du monde se reflète dans les travaux de recherche d'universitaires de différents domaines. L'aspect linguistique de la recherche fait partie intégrante de cet espace. La modalité, en tant que catégorie subjective qui traduit la perception de l'information par le locuteur à travers ses jugements, a toujours été au centre de l'attention des chercheurs et s'est constamment enrichie de nouvelles idées. La base conceptuelle des manifestations de la modalité est réalisée dans le langage, à l'aide duquel une personne transmet ses connaissances, ses compétences et son attitude envers le monde. La pertinence de l'étude réside donc dans l'étude de l'interaction du langage avec la profondeur de l'état humain, émotionnel, mental et psychologique sur la base de l'analyse des moyens d'expression de la modalité épistémique dans les œuvres dramatiques, ainsi que dans le développement ultérieur de la catégorie de la modalité dans l'espace linguistique et dans le développement du caractère universel de la catégorie en particulier. L'objectif de l'étude est d'identifier, de décrire et d'analyser les moyens d'expression de la modalité épistémique dans le discours dramaturgique francophone. Au cours de la recherche, le statut de la modalité épistémique en linguistique dans le cadre des significations modales a été clarifié, les moyens descriptifs d'expression de la modalité épistémique, les particularités et le caractère de l'évaluation de la réalité ont été analysés, et la spécificité de l'utilisation de la modalité épistémique dans le discours dramaturgique a été étudiée. L'objet de l'étude est la catégorie de la modalité dans le discours dramaturgique francophone. Le sujet de l'étude est le mode d'expression de la catégorie de modalité épistémique dans les œuvres dramatiques. Le matériel de l'étude est constitué de pièces de théâtre d'auteurs français: Albert Camus «Caligula», Eugène Ionesco «La Cantatrice chauve» et «La Leçon», Jean Giraudoux «Electre» et «La guerre de Troie n’aura pas lieu», Jean-Paul Sartre «Huis-clos», Samuel Beckett «En attendant Godot». Les résultats de l'étude ont conduit à la nature trichotomique de la catégorie de modalité: modalité aléthique, épistémique et déontique. La modalité épistémique est directement liée à la connaissance que le locuteur a du monde, à sa confiance ou à sa méfiance à l'égard de la réalité. La modalité épistémique dans la langue s'exprime par des moyens lexicaux et grammaticaux. Dans le discours dramaturgique francophone contemporain, la modalité épistémique se manifeste dans des énoncés qui se réalisent dans des situations spécifiques et des contextes enrichis. L'importance pratique de la recherche est déterminée par la capacité d'utiliser les résultats obtenus. Les idées principales dans les cours de grammaire théorique et pratique de la langue française peuvent également être appliquées dans les domaines de la linguistique, de l'enseignement des langues étrangères, ainsi que dans d'autres travaux de recherche. Вивчення багатовекторної картини світу знаходить своє відображення в дослідницьких роботах вчений різних галузей. Лінгвістичний аспект досліджень є невід’ємною частиною у цьому просторі. Модальність як суб’єктивна категорія, що передає сприйняття інформації мовцем через його судження, завжди була в центрі уваги дослідників і постійно збагачувалася новими ідеями. Концептуальна основа проявів модальності реалізується в мові, за допомогою якої людина передає свої знання, компетенції та ставлення до світу, тому актуальність дослідження полягає у вивченні взаємодії мови з глибиною людського, емоційного, душевного та психологічного стану на основі аналізування засобів вираження епістемічної модальності у драматичних творах, а також у подальшому опрацюванні розвитку категорії модальності в лінгвістичному просторі та розробці універсального характеру саме категорії модальності. Метою дослідження є виявлення, опис та аналіз засобів вираження епістемічної модальності у франкомовному драматургічному дискурсі. Під час дослідження було з’ясовано статус епістемічної модальності в лінгвістиці в рамках модальних значень, проведено аналіз описуючих засобів вираження епістемічної модальності, особливостей й характеру оцінки реальної дійсності, та досліджено специфіку використання епістемічної модальності в драматургічному дискурсі. Об’єкт дослідження - категорія модальності у франкомовному драматургічному дискурсі. Предмет дослідження - засоби вираження категорії епістемічної модальності у драматичних творах. Матеріалом дослідження були театральні п’єси французьких письменників: Albert Camus «Caligula», Eugène Ionesco «La Cantatrice chauve» і «La Leçon», Jean Giraudoux «Electre» і «La guerre de Troie n’aura pas lieu», Jean-Paul Sartre «Huis-clos», Samuel Beckett «En attendant Godot». Результати дослідження привели до визнання трихотомічної природи категорії модальності: алетичної, епістемічної та деонтичної модальностей. Епістемічна модальність, безпосередньо, пов’язана зі знаннями мовця про світ, його довірою чи недовірою до дійсності. Епістемічна модальність у мові знаходить своє вираження у лексичних та граматичних засобах. У сучасному франкомовному драматургічному дискурсі епістемічна модальність проявляється у висловленнях, що реалізуються в конкретних ситуаціях та збагачених контекстах. Практичне значення дослідження визначається здатністю використання отриманих результатів, головних ідей у викладанні курсів з теоретичної та практичної граматики французької мови, також може бути застосована у сферах лінгвістики, викладання іноземних мов, а також в подальшій науково-дослідницькій роботі.