Information technologies in political propaganda: the case of the russian-ukrainian information war (2014–2022)

Abstract

The article analyzes the shift in 2014 of the Russian Federation to the policy of covert military intervention in Ukraine, which was accompanied by the strengthening of information inflence. It was exerted both on the population of Russia, as it was increasingly seen as a mobilization resource, and in the former Soviet republics, primarily Ukraine. The publication argues that during this period a digital propaganda system was made purposefully and with the involvement of signifiant and versatile resources. It was extremely similar to the classical model typical for totalitarian society, as it performed the same functions in the virtual world: “digital censorship and repressions” (“trolling”), “digital iron curtain” (“fiter bubble”), etc. The model of creation and behavior of such a digital propaganda system was reconstructed. The author calls the most successful tool a combination of methods of inflence: creation of a large sector of Russian-language propaganda content on the Internet; filing it with propaganda templates, Russian “newspeak” phrases, fakes in order to reduce attention; opening “trolling farms” that perform the function of moderating “public opinion”, implementing “digital censorship” and “repression”, as well as sending messages with links to propaganda content; artifiially drawing people through the effct of a “fitering bubble” into the bubble with propaganda information, isolating the user through this effct from other sources of information (i.e., creating a “digital iron curtain”); using people who were inflenced to further broadcast propaganda templates offle. Russian-language content was identifid as the main limitation of this method, and increased visualization of propaganda to attract young people was predicted. У статті аналізується перехід у 2014 році Російської Федерації до політики прихованого військового втручання в Україну, що супроводжувалося посиленням інформаційного впливу. Воно поширювалося як на населення Росії, яке дедалі більше розглядалося як мобілізаційний ресурс, так і на території колишніх радянських республік, насамперед України. У публікації стверджується, що в цей період цілеспрямовано та із залученням значних і різнобічних ресурсів створювалася система цифрової пропаганди, яка була надзвичайно схожа на класичну модель притаманну тоталітарному суспільству, оскільки виконувала ті самі функції у віртуальному світі: «цифрова цензура та репресії» (через «тролінг»), «цифрова залізна завіса» (через «пузир фільтрів») тощо. Реконструйовано модель формування та поведінки такої системи цифрової пропаганди. Найбільш вдалими інструментами автор називає поєднання кількох методів впливу: створення великого сектору російськомовного пропагандистського контенту в Інтернеті, наповнення його пропагандистськими шаблонами, «новоязівськими» фразами, фейками з метою зниження уваги, відкриття «тролінгових ферм», які виконують функцію модерації «громадської думки», впровадження «цифрової цензури» та «репресій», розсилка повідомлень із посиланнями на пропагандистський контент, штучне втягування людей через ефект «пузиря фільтрів» в бульбашку з пропагандистською інформацією, ізоляція користувача через цей ефект від інших джерел інформації (тобто створення «цифрової залізної завіси»), використання людей, які зазнали впливу, для подальшого транслювання пропагандистських шаблонів офлайн. Основним обмеженням цього методу було визначено російськомовний контент і спрогнозовано посилення візуалізації пропаганди для залучення молоді.