Практики себе як механізм управління собою

Abstract

В статті пропонується розглянути більш точне розуміння практичної філософії. Знання у такій філософії не є абстрактними, вони є підґрунтям зусиль людини по відношенню до самої себе, тобто життя людини згідно із істиною. За основу були взяті «турбота про себе» (практика себе в традиції Заходу) і тілесно-духовні практики (за традицією Сходу). Було виявлено, що обидві йдуть в одному напрямку, і кожна з них розуміє практичну філософію як самостійний механізм управління і вдосконалення людини за умов когерентного режиму фізичної та духовної напруги та зусиль, що може долати звичну дуальність, бо інакше перед людиною постійно активізується проблема розірваності загальної онтології людського буття. Як елементи культури Сходу і Заходу, філософія М. Фуко і філософія йоги, які розглянуто у роботі, допомогли підтвердити наявність подвійного компоненту «духовне-тілесне» в етиці, а це, в свою чергу, дало наочне розширення розуміння практичної філософії. Тому практична філософія, яка пропонується, є шляхом до розбудови людини: від теоретизування, враховуючи щільність думки, до перебудови фізичного (тілесного) і духовного стану людини, її внутрішнього і зовнішнього єства. Також обґрунтовується необхідність формулювання принципів, відповідно до яких слід будувати будь-які навчальні програми і які треба класти в основу роботи школи як соціальної інституції (на прикладі школи «Asaṅga (असङ्ग) Yoga»), оскільки не маючи розуміння кінцевої мети роботи школи, не можна висувати статус школи як навчального, а отже й виховного закладу, який дійсно виконує свої функції. Тому мова йде про зміст та форми навчання та виховання, основною метою яких має стати сама людина.

The article proposes to consider a more accurate understanding of practical philosophy. Knowledge in such a philosophy is not abstract, it is the basis of human efforts in relation to himself, that is, human life according to the truth. Care of the self (self-practice in the Western tradition) and body-spiritual practices (according to the tradition of the East) were taken as a basis. It was found that both practices go in the same direction, and each of them understands practical philosophy as an independent mechanism of governance and improvement of a human under the conditions of a coherent regime of physical and spiritual tension and efforts, which can overcome the usual duality, because otherwise, the problem of the general ontology discontinuity of human existence is constantly activated in front of the person. Being the elements of the Eastern and the Western cultures, the philosophy of M. Foucault and the philosophy of Yoga, which are considered in the work, helped to confirm the presence of the double component “spiritual-physical” in ethics, and this, in turn, gave a clear expansion of the practical philosophy comprehension. Therefore, the proposed practical philosophy is a way to build a human: from theorizing, taking into account the density of thought, to rebuilding the physical (bodily) and spiritual state of a person, one’s inner and outer being. There also substantiates the need to formulate the principles according to which any educational programs should be built, and which should be the basis of the work of the school as a social institution (using the example of the school “Asaṅga (असङ्ग) Yoga”), inasmuch as without understanding the ultimate goal of the school’s work, there is no chance to put forward the status of the school as an educational, and therefore an upbringing institution that really fulfills its functions. Therefore, we are talking about the content and forms of education and upbringing, the main goal of which should be the human oneself.