Перші харківські пам'ятники як маркери регіональної ідентичності

Abstract

У статті аналізуються історичні події, пов'язані зі встановленням та існуванням двох перших харківських пам'ятників – Тарасові Шевченку (1900) та Олександрові Пушкіну (1904), під кутом зору виявлення специфічної локальної ("слобожанської") ідентичності. Виявляється хибність категоричних тверджень за принципом "або – або": «Харьков – городок, Москвы уголок» (чи простіше: "Харьков – русский город") та "Харків – українське місто". Діалог та взаємопроникнення, а не конфліктне зіткнення культур характерне для "слобожанської ментальності", і майже одночасне встановлення мешканцями Харкова пам'ятників знаковим постаттям української та російської культури є ще одним доказом рівноцінності для освічених городян столиці Слобожанщини початку ХХ століття і двох геніїв, і двох мов, і двох культур. У роботі також аналізується позиція українських радикалів щодо пам'ятника О. Пушкіну як утвердження моноетнічної та монокультурної ідентичності мешканців Слобожанщини і України в цілому: підрив монумента через п'ять місяців після встановлення і аргументування доцільності саме такого акту Миколою Міхновським, ідейним натхненником терористів, а також нанесення фарбою патріотичних знаків та антиросійських написів 6 червня 2014 р.

Historic events related to erection and existence of the first two Kharkiv monuments – namely the monument to Taras Shevchenko (1900) and the monument to Olexander Pushkin (1904) – have been analyzed in the article taking into account the specific local (“Slobozhansk”) identity. There has been discovered some falsity of categorical statements by the method of “either - or”: that is “Kharkiv as a kind of a Moscow City” (or to put it more simply: “Kharkiv as a Russian city”) or “Kharkiv as a Ukrainian city”. An interlocution and interpenetration, not a conflict of cultures, being characteristics of the “Slobozhansk mentality” and almost simultaneous erection of monuments as iconic images of Ukrainian and Russian cultures by Kharkiv residents is another proof of equality of both of two geniuses, two languages and two cultures for educated citizens of the capital of Slobozhanshchyna in the early twentieth century. The analysis of the Ukrainian radicals’ attitude in respect of the monument to O. Pushkin as an assertion of monoethnic and monocultural identity of inhabitants of Slobozhanshchyna and Ukraine as a whole has been also carried out in the paper in light of the fact that the monument was blown up five months later the date of erection and argumentation of the expediency of such an act by Mykola Mikhnovsky, the ideological instigator of terrorists as well as the fact of painting signs and anti-Russian inscriptions made on June 6, 2014.