Кафедра "Філософія"
Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/3016
Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/philosophy
Сучасна назва – кафедра "Філософія", первісна – кафедра діалектичного та історичного матеріалізму.
Кафедра створена 20 квітня 1957 року з ініціативи Івана Івановича Чорного, який і став її першим завідувачем.
Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".
У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 4 доктора і 4 кандидата філософських наук; 2 співробітника мають звання професора, 4 – доцента.
Переглянути
5 результатів
Результати пошуку
Документ Ідея отілесненого ("embodied") розуму в якості обґрунтування тілесної раціональності(Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2020) Дольська, Ольга ОлексіївнаПитання раціональності Пост-Просвітництва звертає до себе думки вчених різних галузей. Автор вважає, що її розуміння необхідно посилити зверненням до тілесної раціональності. Розуміючи її як нормативну інтерактивність, оформлення якої чітко диктується морфологією тіла і має прикладний характер, вважає, що для її більш ґрунтовного розуміння необхідно звернутися до останніх робіт відомих фахівців в галузі семантичної та когнітивної лінгвістики ‒ Дж. Лакоффа та М. Джонсона. Вони висувають такі головні тези: мислення за природою має тілесне забарвлення, думки формуються здебільшого на ґрунті несвідомого, а абстрактні поняття в основному метафоричні. Згідно ідеї отілеснення, людина ‒ це істота, яка підвладна центральній нервовій системі. Тобто людина може думати тільки про те, що пропускає розум-тіло (отілеснений / втілений розум). Відштовхуючись від роздумів про виникнення метафор, вони приходять до висновків, що тіло людини визначає комплекс фундаментальних просторових відносин, які використовуються не тільки в процесі самоорієнтації, але і в процесі сприйняття просторових відносини між об'єктами. Опис тіла та наші уявлення, розуміння, складність роздумів формуються за рахунок системи ментальних образів і моторики. Тіло і сенсомоторна система є ключовими компонентами концептуальної схеми. Само ж мислення протікає на рівні «когнітивного несвідомого» (цей рівень мислення охоплює автоматичні когнітивні операції, приховані знання, приховані переконання тощо). Таке «когнітивне несвідоме» виробляє свідоме мислення. Вони допускають, що джерелом категорій є нервові структури і тілесний досвід, а для утворення абстрактних понять застосовуються терміни отілесненого характеру. Такі «втілені абстрактні поняття» є основою мислення, а це означає, що людське мислення також є отілесненим/втіленим. Тим самим ідея отілесненого/втіленого розуму підтверджує відмову від картезіанської дихотомії розум-тіло як антинаукової, а будь-яке розуміння раціональності повинне враховувати тілесну раціональність.Документ Феноменологічно‐епістемологічний вимір суб’єктивації(Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2021) Дольська, Ольга Олексіївна; Фу, ХунСучасні дослідження останнім часом дають можливість простежити характер становлення суб’єктивації. Термін, який прийшов із філософії М. Фуко, розглядався в контекстах історичного характеру становлення суб’єкта, особливостей соціального його оформлення. Але останнім часом розуміння такої складної термінології все більше стає можливим, якщо звертатися до сучасних досліджень в когнітивістиці, біології, епістемології. Точкою відліку для цього стає діяльнісний підхід. Саме він відкриває шлях до розуміння формування особливостей і характеристик суб’єкта. Діяльнісний контекст існування суб’єкта дає можливість зрозуміти характер і умови процесу суб’єктивації, тобто його становлення. Спираючись на феноменологічний метод, за рахунок якого сприйняття визнаються як особлива евристична система, і на висновки представників сучасної епістемології, які вказують на необхідність враховувати особливості тілесного, з одного боку, у комплексній взаємодії із навколишнім середовищем, з іншого, можна сфокусуватися на підґрунтях у конструюванні можливостей життєдіяльності суб’єкта і простежити процес суб’єктивації від її онтологічних до гносеологічних характеристик. Такий ракурс розуміння складного процесу субєктивації (а саме феноменологічний і епістемологічний її виміри) також дозволяє підкреслювати відмінності між тим, хто пізнає і тим, хто спостерігає (на відміну від вивчення речей і подій тільки з однієї позиції). Це стає основою для розуміння методологічного характеру таких сучасних термінів, як спостерігач другого порядку і зовнішній спостерігач, що дозволяє нам розцінювати суб’єктивацію в якості інструменту або особливої методологічної опції в дослідженнях сучасної наукової думки.Документ "Cogito ergo sum et sentio ergo sum": Philosophical Reflections on Contemporary Education(Uniwersytetu Warmińsko-Mazurskiego, 2021) Dolska, Olga; Godz, NataliіaThe focus of today’s discussion is on education and the application of online learning. The ideology of the Enlightenment emphasized the mind and required the development of self-knowledge and self-awareness of the individual, starting from Cogito as a central position in educational practice. Online education has provided an opportunity to look at the transformations in it from broader perspectives and to speak about the urgent necessity of the adjustment of the classical theory of education or even significant changes in it. A new paradigm of education (paradigm of understanding) is impossible without taking into account the heuristics of the corporeal and the harmonious combination of philosophical positions – Cogito ergo sum and Scentio ergo sum. This is a fundamental position for understanding the rationality of the Post-Enlightenment. The new pedagogical theories are based on a foundation that takes into account not only the traditional Cogito (I think), but also the conceptual and philosophical foundations of the theory of bodily cognition. Contexts of modern scientific research on human evolution allow us to put forward the thesis of the urgency of forming a very complex methodology, which should be based on knowledge of human morphology and take into account the constant process of coevolution of body, environment and mind (consciousness), because human perceptions and actions are improved due to their harmonious interaction. This thesis is reinforced by the development of HCI (Human-Computer Interaction Programs), because they focus on the introduction of those sensations into cyberspace, which can only be bodily heuristics, that can improve and make educational practices more successful and methodologically diverse.Документ Практики себе як механізм управління собою(Видавничий дім "Гельветика", 2023) Городиська, Ольга Миколаївна; Дольська, Ольга Олексіївна; Лобас, Вікторія ВолодимирівнаВ статті пропонується розглянути більш точне розуміння практичної філософії. Знання у такій філософії не є абстрактними, вони є підґрунтям зусиль людини по відношенню до самої себе, тобто життя людини згідно із істиною. За основу були взяті «турбота про себе» (практика себе в традиції Заходу) і тілесно-духовні практики (за традицією Сходу). Було виявлено, що обидві йдуть в одному напрямку, і кожна з них розуміє практичну філософію як самостійний механізм управління і вдосконалення людини за умов когерентного режиму фізичної та духовної напруги та зусиль, що може долати звичну дуальність, бо інакше перед людиною постійно активізується проблема розірваності загальної онтології людського буття. Як елементи культури Сходу і Заходу, філософія М. Фуко і філософія йоги, які розглянуто у роботі, допомогли підтвердити наявність подвійного компоненту «духовне-тілесне» в етиці, а це, в свою чергу, дало наочне розширення розуміння практичної філософії. Тому практична філософія, яка пропонується, є шляхом до розбудови людини: від теоретизування, враховуючи щільність думки, до перебудови фізичного (тілесного) і духовного стану людини, її внутрішнього і зовнішнього єства. Також обґрунтовується необхідність формулювання принципів, відповідно до яких слід будувати будь-які навчальні програми і які треба класти в основу роботи школи як соціальної інституції (на прикладі школи «Asaṅga (असङ्ग) Yoga»), оскільки не маючи розуміння кінцевої мети роботи школи, не можна висувати статус школи як навчального, а отже й виховного закладу, який дійсно виконує свої функції. Тому мова йде про зміст та форми навчання та виховання, основною метою яких має стати сама людина.Документ Йога як крок до "автентичного вертикального напруження": можливості та реальності(Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2019) Дольська, Ольга Олексіївна; Лобас, Вікторія ВолодимирівнаСучасні зміни в суспільстві, глобалізація, міжкультурні контакти привели до несподіваних результатів, пов’язаних із розумінням традиції Йоги. Фахівці досліджують культурологічний, психологічний, медико-практичний, соціальний виміри занять Йогою, але основне значення Йоги як пошуку можливостей для вертикального сходження в умовах напруженого та стрімкого за темпами розвитку світу нівелюється. Є ряд досліджень із описами типів сучасної Йоги, які сформувалися під впливом саме культури Заходу. Автори статті пропонують переглянути ідею освіти саме західного зразка, спираючись на роздуми П. Слотердайка. Мистецтво виховання (Paideia) стало інноваційним кроком давніх греків з метою наближення учнів до вертикальної стіни як символу здійснювати кроки до неможливого. Але вимоги життя за умов становлення індустріального суспільства знизили напругу цього гасла. В культурі індустріального суспільства Йога як традиційна сфера східної філософії трансформувалась в новий феномен, роль та значення якого має досить розпливчатий характер по відношенню до своїх коренів. Найчастіше Йогу розуміють як синтез духовного і фізичного із домінуванням останнього, не беручи до уваги її світоглядний характер і досвід та філософію Гуру, Йогіна (вчителя). Автори підкреслюють схожість ідей між вищими вимогами у пошуках виходу до трансцендентного у культурах Сходу та Заходу на прикладах паралельного читання ідей Paideia та традиційної Йоги. Епістемологія Йоги допомагає усвідомити нерозривність знань та моралі. В умовах розвитку сьогодення, коли ми відчуваємо перехід до нового характеру знань, де зацікавленість тілесним розгортається в нових контекстах, Йога починає новий віток трансформацій. До того ж феномен тілесного набуває особливого значення в умовах відходу від метафізичної традиції розуміння людини. Тіло стає метафорою для означеності усього, що виходить за межі суто фізичного. Якщо епоха модерну позбавила людину найголовнішої її знахідки пошуку трансцендентного, пошуку виходу до нього, то в нових умовах розвитку людства ідея навчання антропотехнікам може наблизити Йогу до її первісних витоків.