Історичні аспекти інклюзії в соціальній сфері

Abstract

У статті проаналізовано історичну еволюцію концепції інклюзії в соціальній сфері – від практик ізоляції та сегрегації до сучасної правозахисної парадигми. Доведено, що сучасне розуміння інклюзії сформувалося під впливом змін у соціальній політиці, філософії прав людини та міжнародному праві. Розкрито основні етапи розвитку інклюзії, кожен з яких характеризується домінуванням певної соціальної моделі: Давні часи (період ізоляції та відторгнення, соціальна ізоляція – соціальне явище, при якому відбувається усунення індивіда або соціальної групи від інших індивідів або соціальних груп в результаті припинення або різкого скорочення соціальних контактів і взаємодій); християнське Середньовіччя (опікунське ставлення); Епоха Просвітництва (XVI-XIX століття) – розвиток гуманістичних ідей, просвітництва, медицини (сегрегація); початок ХХ ст. – середина 60-х рр. ХХ ст. – медична модель (припускала, що людина з проблемами розвитку – хвора людина, яка потребує довготривалого догляду і лікування, що найкращим чином може здійснюватись у спеціальних закладах); модель нормалізації (інтеграція) (розвинулася в середині 60-х рр. ХХ ст. й існувала до середини 80-х рр. ХХ ст.) – процес асиміляції, що вимагає від людини прийняття норм, характерних для культури, що домінує; соціальна модель (залучення, інклюзія) – середина 80-х рр. ХХ ст. – дотепер) спрямована на зміни в суспільстві, яке має забезпечувати рівну участь громадян у здійсненні їхніх прав і надавати їм таку можливість. Особливу увагу приділено становленню інклюзивної моделі в Україні (поява інклюзивних шкіл, інклюзивних ресурсних центрів, нових стандартів соціальної роботи), де суспільство змінює себе, щоб стати доступним для кожного. Розглянуто трансформацію суспільного ставлення до осіб з інвалідністю та інших вразливих груп, а також вплив міжнародних нормативно-правових актів на формування інклюзивної політики.