Кафедра "Хімічна техніка та промислова екологія"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/7479

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/htpe

Від 1999 року кафедра має назву "Хімічна техніка та промислова екологія", попередня назва – кафедра механічного устаткування хімічних виробництв.

Кафедра механічного устаткування хімічних виробництв була організована 18 жовтня 1946 року у складі факультету технології неорганічних речовин Харківського хіміко-технологічного інституту. Становлення кафедри пов’язане з іменами доцентів Георгія Веніаміновича Петрова, М. Ковальова, Абрама Натановича Цейтліна, Анісіма Рудольфовича (Рувиновича) Ястребнецького . У 1960 році на базі кафедри створено Факультет хімічного машинобудування.

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту механічної інженерії і транспорту Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 2 доктора та 14 кандидатів технічних наук, 4 доктора філософії; 3 співробітника мають звання професора, 12 – доцента.

Переглянути

Фільтри

20232

Налаштування

ORCID: search.filters.orcid.https://orcid.org/0000-0002-5570-1061Ключові слова: search.filters.subject.забруднюючі речовини

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Методичні вказівки "Визначення умов скиду стічних вод виробництва у водотоки"
    (ФОП Панов А. М., 2023) Новожилова, Тетяна Борисівна; Нечипоренко, Дмитро Ігорович; Махоніна, Оксана Сергіївна
  • Ескіз
    Документ
    Навчально-методичний посібник до практичних занять та самостійної роботи з курсу "Екологія"
    (ФОП Панов А. М., 2023) Новожилова, Тетяна Борисівна; Сакун (Баранова), Антоніна Олегівна; Нечипоренко, Дмитро Ігорович
    Вперше ідея екологічного оподаткування з'явилась у працях економіста-теоретика А.К. Пігу, який запропонував впливати на поведінку винних у забрудненні довкілля шляхом податків і стимулювати природоохоронну діяльність шляхом дотацій. Необхідність їх застосування на офіційному рівні була підтверджена в першій Програмі дій Європейського союзу з охорони довкілля (1973 р.), і пов’язувалася з реалізацією принципу «забруднювач платить». На практиці екологічні податки першими почали застосовувати скандинавські країни ще в 80-ті роки ХХ ст. Згідно з визначенням Євростату, податок, податковою базою якого служить фізична характеристика об'єкта, вплив якого на навколишнє середовище визнається негативним, або пов'язаного з ним іншого об'єкта, називається екологічним податком. Якщо з будь-яких причин з джерела шкідливого впливу не може стягуватися податок, то об'єктом оподаткування може стати інший, пов'язаний із джерелом шкоди, об'єкт. Існує й інше визначення екологічного податку, яке закріплює базовий принцип екологічного податку – «забруднювач платить». Це визначення інтерпретує екологічний податок як зобов'язання, покладене державою на тих, хто використовує довкілля. Таким чином, якщо право на сприятливе довкілля належить всім членам суспільства, то джерело забруднення, яке завдає шкоди природі, також завдає шкоди суспільству, і тому зобов'язане виплатити всім членам суспільства компенсацію. Точніше, одержувачем компенсації буде держава як централізований керуючий орган, оскільки ця ситуація характеризується участю кількох «третіх» сторін, і обговорюються колективні права власності. У 2020 році загальні надходження від екологічного податку до ЄС становили 300,5 млрд євро, що становить 2,2 % ВВП ЄС та 5,4 % загальних доходів уряду ЄС від податків та соціальних відрахувань.