Кафедра "Філософія"
Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/3016
Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/philosophy
Сучасна назва – кафедра "Філософія", первісна – кафедра діалектичного та історичного матеріалізму.
Кафедра створена 20 квітня 1957 року з ініціативи Івана Івановича Чорного, який і став її першим завідувачем.
Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".
У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 4 доктора і 4 кандидата філософських наук; 2 співробітника мають звання професора, 4 – доцента.
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Морально-етичні аспекти трансгуманізму(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2024) Косс, Андрій МиколайовичДокумент Трансгуманізм як технологія до безсмертя: історико-філософські розвилки(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2023) Косс, Андрій МиколайовичУ статті використовується аналітико-системний, антропологічний, концептуальний, порівняльно-емпатичний, історико-хронологічний, історико-компаративістський та інші підходи, які дають можливість спиратися на терміни: теогуманізм, класичний гуманізм, механістично-функціональний гуманізм, постгуманізм, неогуманізм. В античний період починають з’являтися різні джерела та підходи щодо розуміння людини як природної істоти. Виникають різноманіття джерел та течій розуміння гуманізму. У той час існував рабовласницький лад, в якому розглядали рабів як знаряддя праці, які мають здатність розмовляти, на відмінну від биків, візків, лопат та плугів. Такі стосунки не можна назвати емпатичними взаємовідносинами, в той самий час рабовласники проявляли емпатію до рівних своєму соціальному класу. В епоху Середньовіччя виникає гуманізм, який базується на сутності обожнювання людини, її взаємозв'язків із себе подібними та світом через призму теоцентризму. Цей підхід сформував теорію теогуманізму, на базі якого сформувався теотрансгуманізм, який застосовував релігійно-духовні технології для вдосконалення душі. На цьому еволюційному етапі гуманізму тіло розглядається як джерело низинних егоїстичних бажань та гріхів. Теотрансгуманізм відкриває шлях до безсмертя через порятунок від гріховних думок та вчинків, а взаємини між людьми базуються на любові через божественну іскру в кожному індивіді. В епоху Відродження відбувається повернення до природності людини, але вже на біологічній основі. Цей гуманізм базується на антропоемпатії та застосовує тілесно спрямовані технології для вдосконалення індивіда. Антропогуманізм, на відмінну від теогуманізму, розглядає тілесні потреби людини не як гріховну природу, а джерело, яке дозволило підкорити тварин та природу своїй волі. Цей еволюційний етап гуманізму базується на антропоцентризмі та антропоемпатії та вбачає вдосконалення людини через тілесно спрямовані технології. Завдяки активному розвитку різноманіття технологій з'являються заводи та фабрики, робиться акцент на необхідності задоволення постійно зростаючих потреб суспільства, а людина починає розглядатися як природно-функціонуюче явище. Виникає механістичний гуманізм, у рамках якого індивід ототожнюється з механізмом, годинником та вічним двигуном, та використовує для вдосконалення своєї тілесності особливості роботи верстатів, машин та інших механізмів. Застосування механістичних технологій дозволяє підвищити функціональні можливості людини, а тілесність виступає її просторово-часовим обмеженням. На цьому етапі починають виникати постгуманістичні тенденції. Якщо механістичний гуманізм розглядає технології для поліпшення процесів функціонування, то постгуманізм їх застосовує в аспекті вдосконалення якості тілесного вмістилища, яке є межею буття людини. З’являється більш глибинне розуміння можливостей людського функціонування та перспектива реалізації давньої мрії людства набуття безсмертя. У рамках постгуманізму постає проблема установлення меж буття людини. Адже їх технотрансгуманістичне порушення веде до деформування антропоцентризму та ставить до провідних позицій технології та егоїзму. У рамках постгуманізму формується нове ставлення до розуміння людини як біологічно-штучного явища. При використанні біоетики межа розуміння людини постійно змінюється та залежить від прогресу науки та технологій. Все це призводить до формування нового еволюційного етапу гуманізму – неогумагнізму, який базується на антропобіоцентризмі та біоантропоемпатії, та має вплив на формування сучасного планетарного світогляду.Документ Трансформації гуманізму: між наукою і філософією(Видавничий дім "Гельветика", 2023) Косс, Андрій МиколайовичВ результаті використання аналітико-системного підходу з урахуванням емпатії вдалось розкрити вектор розвитку гуманізму та виділити його структурні етапи: гуманістичного, постгуманістичного та неогуманістичного. При їх розкритті використані філософські та наукові розробки. Проведений аналіз не заперечує досягненням сучасних наукових досліджень і дає можливість розглянути еволюційні стадії гуманізму. Першим етапом його розвитку є природна людина та він базується на «антропоцентризмі». Другий еволюційний етап є постгуманізм, що має різноманіття напрямків, які в теперішній час вивчаються дослідниками гуманітарних та спеціальних наук. Особливої уваги у роботі приділено розкриттю загальних рис формуванню «сучасного техногенного гуманізму», продуктом якого є трансгуманізм як один з основних його напрямків. Завдяки активному розвитку та впровадженню технологій в суспільстві провідну роль почала займати техносфера. Варто відзначити, що цей етап ряд дослідників називали як постгуманізмом так і трансгуманізмом, але вони не виділяли зв'язків, що визначені в цій роботі. Дослідники, розкриваючи зв'язки між трансгуманізмом і постгуманізмом, або ототожнюють ці феномени, або представляють їх як різні етапи в історичній еволюції гуманізму. У роботі обґрунтовується, що трансгуманізм є складовою постгуманізму і трансформується у його межах, та є перехідним періодом в розвитку емпатичних відносин і передує майбутньому становленню неогуманізму. А постгуманізм як історична ланка гуманізму передує новому гуманістичному етапові, який формується на основі «біоантропогуманізму» як «неогуманізм». В статті також були визначені якісні характеристики емпатії на кожній історичній стадії розвитку гуманізму. При розкритті специфіки гуманізму, постгуманізму та неогуманізму були визначені основні складові гуманістичного, постгуманістичного і планетарного світоглядів. Отримані результати добре узгоджуються з сучасними науковими дослідженнями, але мають більш загальний характер, а методика їх отримання може бути використана для подальших наукових розробок.