Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/4372

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/ukin

Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки" створена в 2018 році на основі об’єднання кафедр: "Етика, естетика та історія культури" (від 1977), "Історія науки і техніки" (від 2004) і "Політична історія" (1920-ті рр.).

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут". Основою концепції виховної роботи є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 1 доктор історичних наук, 8 кандидатів історичних наук, 3 – філософських, 2 – технічних, 1 філологічних; 1 співробітник має звання професора, 13 – доцента.

Переглянути

Фільтри

2020 - 20212

Налаштування

Містить файли: ТакКлючові слова: search.filters.subject.oral history

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Травматична пам'ять про Чорнобиль та Фукусіму (слідами біографічних наративів)
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2021) Телуха, Світлана Степанівна
    Дана стаття зосереджена на висвітленні травматичної пам’яті про техногенні катастрофи, що сталися в іcторії людства у XX ст. та на початку XXI ст. У статті використано метод усної історії, який базується на біографічних свідченнях людей, які були в епіцентрі вибуху на Чорнобильській атомній електростанції та на аварії на Атомній електростанції Фукусіма-1. Зазначено, що травма та її вивчення сьогодні стають більш частими у колі наукових інтересів дослідників різних наук, а само поняття травми – продовжує розширювати свої значення та фокус дослідження. Так, за визначенням Барбари Мішталь: «Травматична пам’ять – це така пам’ять, витоки якої криються в певному жахливому досвіді; найчастіше вона є особливо виразною, нав’язливою, неконтрольованою, стійкою та соматично виявленою». Усні історичні свідчення про події аварії на ЧАЕС та АЕС Фукусіма-1 дають нам достатньо прикладів для підтвердження тези про наявність травми в їхніх наративах. Травма має чіткий прояв та не завжди чітке та свідоме проговорення. Негативний досвід має свої певні сигнали, що вказують на наявність травми в наративі. Заслуговує уваги класифікація Гаді Бенезера, який сформулював певні маркери – сигнали травми, згідно яких можемо відстежити наявність чи відсутність травми в наративі. Цими сигналами є: самоусвідомлення травми; травма як прихована подія; тривале мовчання під час запису інтерв’ю; вибух емоцій; емоційне відчуження; заціпеніння; повторення травматичних спогадів неодноразово; поринання в події минулого, згадування однієї події чи картини, образу декілька разів під час розмови; виправдання оповідача; нездатність розповідати; зміни голосу; мова тіла. Використана класифікація надає можливість виявити наявність травми в усних історіях та мати змогу аналізувати травму, досліджувати її, знаходити механізми та шляхи для її подолання.
  • Ескіз
    Документ
    Вивчення історії ЛГБТ-спільноти в міському просторі: доступність джерел та етичні виклики
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Маліков, Василь Володимирович
    Дослідження різних аспектів життя закритих і невидимих соціальних груп у новітній історії України та Слобожанщини пов’язано з необхідністю розв’язання низки методологічних, джерелознавчих та етичних завдань. Відсутність теоретичної рефлексії щодо особливостей вивчення історії ЛГБТ-спільноти та обмежене коло наявних досліджень з цієї теми у вітчизняній науці породжують низку викликів та проблем, на які можливо знайти відповіді, спираючись на досвід американських, британських та канадських вчених, так само як і на настанови вітчизняних дослідниць усної історії. Специфіка доступних для дослідження міського простору в історії ЛГБТ-людей джерел визначається як особливостями репрезентації їхнього досвіду, враховуючи ставлення суспільства та його інститутів до вразливої соціальної групи, так і можливостями самого дослідника до комунікації з ЛГБТ-спільнотою, включеністю тих каналів інформації, якими транслюється відповідний досвід. Найпершим і найважливішим джерелом є усні свідчення безпосередніх учасників та учасниць створення і функціонування низки значущих для ЛГБТ-спільноти місць в публічному просторі міста. Від 2000-х років до сучасності посилюється роль Інтернет-форумів, сайтів, мобільних додатків, а також публікацій в ЗМІ, електронних та друкованих видань, які містять спогади ЛГБТлюдей. Перспективним джерелом залишаються особисті речові, фото і відеоархіви, лише незначну частину яких можна знайти у відкритому доступі. Специфіка кола й доступності джерел обумовлює важливість розробки й дотримання відповідних етичних підходів дослідника. Ключовими принципами мають стати довіра, конфіденційність, а в більшості випадках й дотримання анонімності респондента у комунікації й отриманні усних свідчень, чіткість і відкритість дослідницьких цілей та завдань, проактивність, толерантність і недискримінація, підтримка стійкого і тривалого зв’язку з ЛГБТ-спільнотою, повернення результатів дослідження самій спільноти у вигляді як наукових публікацій, так і науково-популярних видань, заходів, виставок і презентацій. Результати такого дослідження мають спрямовуватися на зміну становища вразливої соціальної групи, подолання бар’єрів на шляху до рівних прав і можливостей, вирішення низки соціокультурних, економічних, медичних та правових проблем, з якими стикається ЛГБТ-спільнота. Проведений аналіз доступності джерел та етичних аспектів і отримані результати знаходять практичне застосування в дослідженні історії ЛГБТ-спільноти і міського простору Харкова.