Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/4372

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/ukin

Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки" створена в 2018 році на основі об’єднання кафедр: "Етика, естетика та історія культури" (від 1977), "Історія науки і техніки" (від 2004) і "Політична історія" (1920-ті рр.).

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут". Основою концепції виховної роботи є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 1 доктор історичних наук, 8 кандидатів історичних наук, 3 – філософських, 2 – технічних, 1 філологічних; 1 співробітник має звання професора, 13 – доцента.

Переглянути

Фільтри

2021 - 20232

Налаштування

ORCID: search.filters.orcid.https://orcid.org/0000-0001-5983-2432Ключові слова: search.filters.subject.гібридна війна

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Футуристичний цифровий зображувальний контент як засіб російської пропаганди на початку ХХІ ст.
    (Міленіум, 2023) Мотенко, Ярослав Володимирович; Шишкіна, Євгенія Костянтинівна
    На початку ХХІ ст. помітним сегментом цифрового середовища Російської Федерації стала масова репрезентація візуальних образів, що рекламують її збройну експансію з метою утвердження в межах СРСР та захоплення територій інших держав. Серед подібних цифрових зображень привертають увагу ілюстрації в жанрі альтернативної історії, метою яких є здійснення агітаційного впливу у молодіжному середовищі. Автори цих робіт ототожнюють Росію і Радянський Союз та пропонують користувачам пабліків помріяти на тему: "Як би змінився хід світової історії, якби в ХХІ ст. існував СРСР?". Джерелознавча критика даних візуальних джерел свідчить про їх належність до засобів інформаційно-психологічного впливу, які є складовою частиною російсько-української гібридної війни. Підсвідомість глядача відчуває агресивний вплив візуального ряду радянської політичної символіки в сюжеті, в якому використовуються мотиви відомих творів масової культури та сцени насильства. Як наслідок, у глядача формується психологічна установка на позитивну оцінку історичного досвіду СРСР і толерантне ставлення до героїзації радянського тоталітарного минулого. Одним із найпопулярніших сюжетів пропагандистського контенту є відродження Радянського Союзу як неоімперського комуністичного проєкту з використанням передових військово-космічних технологій та війна Російської Федерації з НАТО. Спільноти "СРСР-2061" і "Російське космічне товариство" є точками кристалізації прихильників таких ідей в Інтернеті. Ці спільноти поширюють свої візуальні повідомлення в мережах Telegram, Facebook, Twitter, ВКонтакте, LiveJournal та відеохостингу YouTube. Як носій ідеологічних алюзій використовується цифровий живопис, виконаний за допомогою технік концепт-арту та промо-арту. Обидва види візуального мистецтва знайшли широке застосування в процесі гейміфікації цифрового простору, тому відповідають естетичним смакам сучасної молоді, що перетворює її на головний об’єкт візуальної інформаційної атаки. Змістовне навантаження забезпечується використанням історичної образотворчої символіки: герба і прапора СРСР, деталей ландшафту, інтер'єру, одягу, зброї, транспорту. На картинах, що зображують мегаполіси другої половини ХХІ ст., глядач бачить пам’ятки архітектури в стилі сталінського ампіру. Колоритні сцени батального живопису "обіцяють" глядачеві повне знищення радянськими солдатами майбутнього світу "колективного Заходу". Отже, на думку авторів статті, футуристичний візуальний політичний меседж для російського режиму в ході гібридної війни перетворився на один із засобів інформаційно-психологічного впливу, що здатний виконувати маніпулятивні та агітаційні функції як в Російській Федерації, так і в інших країнах, що належать до орбіти її бажаного політичного впливу. Потенційні можливості використання футуристичних політичних меседжів як інформаційної зброї зумовлюють необхідність подальшого наукового вивчення цього феномену.
  • Ескіз
    Документ
    Методологічні основи інструменталізації історії (на прикладі курсу "Історія вітчизни" у середніх загальноосвітніх навчальних закладах ОРДО)
    (Міленіум, 2021) Мотенко, Ярослав Володимирович; Шишкіна, Євгенія Костянтинівна
    Стаття розкриває методологічні особливості інструменталізації курсу «Історія Вітчизни» у середніх загальноосвітніх навчальних закладах ОРДО протягом 2016–2020 рр. Актуальність проблеми зумовлена об‘єктивними обставинами розгортання «гібридної» війни на території України та необхідністю захисту національних інтересів у сфері інформаційної безпеки. Автори розглядають систему освіти ОРДО як засіб політичної пропаганди Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України. У статті наголошується на особливому значенні вивчення методики викладання історичних дисциплін на території ОРДО, оскільки саме гуманітарні науки моделюють поведінку людини і значною мірою формують ціннісні орієнтації особистості. Таким чином, існує невідкладна потреба у розробці методів визначення потенційних ризиків, що містить курс «Історія Вітчизни» як засіб репрезентації минулого. На думку авторів статті, навчально-методичний комплекс із курсу «Історія Вітчизни» успішно поєднує якості навчальної літератури та інструменту інформаційно-психологічного впливу. Методами викладання курсу «Історія Вітчизни» є гіперболізація регіональних інтересів (які апріорі вважаються нерозривно пов‘язаними з державними інтересами Російської Федерації) та «мнемонічна війна» (коли сам факт існування української нації та української державності стає об‘єктом замовчування). У статті доведено, що, маніпулюючи навчальним матеріалом та використовуючи політичні міфи російської імперської та радянської історіографії, автори курсу «Історія Вітчизни» формують регіонально-центричний, українофобський світогляд в учнів шкіл ОРДО. Курс генерує уявлення про Україну як виключно географічне поняття. Національні інтереси українців трактуються авторами курсу як несумісні з інтересами регіональних спільнот українсько-російського прикордоння. У статті стверджується, що рівень інструменталізації курсу «Історія Вітчизни» дозволяє говорити про нього, як про засіб інформаційної війни. На думку авторів, запропоновані висновки мають допомогти усвідомити українському суспільству і владі серйозність проблеми та спонукати їх до співраці з науковцями з метою захисту національної політики пам'яті, адже нехтування цим питанням у перспективі може призвести до співіснування в Україні молодіжних спільнот, що будуть носіями антагоністичних політичних і культурних цінностей.