Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/4372

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/ukin

Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки" створена в 2018 році на основі об’єднання кафедр: "Етика, естетика та історія культури" (від 1977), "Історія науки і техніки" (від 2004) і "Політична історія" (1920-ті рр.).

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут". Основою концепції виховної роботи є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 1 доктор історичних наук, 8 кандидатів історичних наук, 3 – філософських, 2 – технічних, 1 філологічних; 1 співробітник має звання професора, 13 – доцента.

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 5 з 5

Коротка історія часопису "Сталь" в тридцяті роки XX сторіччя
(ФОП "Жукова Ірина Віталіївна", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Міщенко, Марина Миколаївна
Метою статті є необхідність висвітлити основні віхи та призначення, узагальнити пріоритетні наукові здобутки одного з перших технічних часописів України та колишнього СРСР – журналу «Сталь». З початком індустріалізації, коли наука почала займати позиції чи не найголовнішої продуктивної сили, потреба в наявності технічної літератури була величезна. Блискучим виходом зі становища стало відкриття в Харкові в 1931 р. журналу «Сталь», органу Головного управління металургійної промисловості Народного комісаріату важкої промисловості СРСР, Всесоюзного об'єднання «Сталь» і тресту «Трубосталь». Редколегія журналу перебувала у відомому Держпромі, при правлінні об'єднання «Сталь». Незважаючи на постійні зміни в керівництві часопису, опубліковані в ньому статті були фундаментом стабільної роботи агрегатів металургії. Деякі з статей не втратили своєї актуальності і сьогодні, наприклад, статті з фізичної хімії виробництва сталі і чавуну, про витрати енергії при прокатці рейок або балок, про стійкість виливниць для розливання сталі або за властивостями вогнетривких матеріалів при високих температурах. Статті в журналах можна класифікувати на кілька видів: передовиці (за планами збільшення випуску продукції, втілення в життя рішень партії і уряду), дослідницькі (з питань «вузьких місць», отримання залежностей різних параметрів плавки і обробки розплавленого металу, обробки його тиском, лиття, хімічних аналізів, застосування нових вогнетривів, питань металознавства і термічної обробки виробів, різних економічних розрахунків, калькуляції і планування), технологічні (забезпечення стабільної роботи печей різного типу на різній сировині і робота прокатних станів різного типу в умовах металургійних заводів України), обмін досвідом, оглядові (досягнення металургійної промисловості в світі), бібліографічні (огляд статей вітчизняної та іноземної періодики), питання капітального будівництва заводів, звіти по закордонних відрядженнях в США і в Європу та інші. З січня 1941 р. журнал «Сталь» видавався вже в Москві, в будівлі Народного комісаріату чорної металургії СРСР. Часопис виходить в Росії і сьогодні/
Історічні відомості розробки сталей для конструкцій будівлі палацу з’їздів співробітниками УКРНДІМЕТу
(ГО "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Міщенко, Марина Миколаївна
Метою статті є необхідність висвітлити основні віхи розробки сталей та їх призначення в 30-40 х роках ХХ ст., узагальнити пріоритетні наукові здобутки при виплавці сталей типу ДС, МС та кортену для Палацу з’їздів. На початку 1930-х років було розроблено декілька проектів московського Палацу з’їздів і за результатами конкурсу було обрано переможця. Світова практика не знала аналогів подібним будівлям. Споруда, висотою понад 400 метрів, повинна була символізувати перемогу нового політичного ладу. Саме для можливості цієї будівлі наприкінці 1931 р. було знищено храм Христа Спасителя. Передбачувана площа московського Палацу з’їздів становила 11 гектарів з об'ємом будівлі понад 7,5 млн. кубічних метрів (за об’ємом – це більше, ніж три піраміди Хеопса). Вага конструкцій московського Палацу з’їздів перевищувала 1,5 млн тон. Кожна колона каркаса відомого ньюйоркського хмарочоса «Емпайер Стейт Білдінг» (висотою 383 метри, на той момент він був найвищою будівлею в світі) тиснула на землю з силою в 4700 тон, а кожна колона вежі Палацу з’їздів повинна була нести навантаження від 8000 до 14000 тон. Загальна вага лише сталевих конструкцій перевищувала 350000 тон. Серйозні навантаження на сталевий каркас будівлі вимагали високоякісного металу. В 1939 році на базі Харківського Українського науково-дослідного інституту металів (УкрНДІМет), який було засновано в 1928 р., було виконано серйозну дослідницьку роботу з розробки технології виплавки і прокатки корозійностійкої сталі для побудови будівлі Палацу Рад. Роботами керував професор Євген Григорович Шумовський. Завдяки науково-дослідним роботам українських металургів було обрано три групи сталей, які, на перший погляд, найбільш підходили для використання при будівництві багатоповерхових будівель. Це були сталі ДС, МС та кортен. Маркування «МС» – це абревіатура «мало старіюча сталь», а «ДС» – «Дворец Съездов». Властивості сталі МС найбільш активно досліджували співробітник УкрНДІМету Мусій Аронович Гершгорн та заступник начальника технічного відділу металургії заводу ім. Михайла Фрунзе Роман Кирилович Попов. Було доведено, що для сталей, які містять мідь, не потрібно використання особливих методів нагрівання, режиму обтискання, використання спеціальної калібровки. Це здешевлювало та значно спрощувало технологію отримання прокату з таких сталей. Згодом технологію виплавляння вказаних сталей було опановано на більшості крупних заводів країни. Вже в 1940 році було розпочато монтаж каркаса будівлі Палацу з’їздів. Але почалася Друга світова війна і будівництво було заморожено. З демонтованого каркасу виготовляли протитанкові їжаки та протипіхотні загородження. Виконані дослідження дали подальшій розвиток металургії сталей з спеціальними властивостями в Україні та в СРСР, та на довгі роки стало орієнтиром для досліджень та фундаментом для стандартів з механічних досліджень сталей та інших конструкційних матеріалів.
Науково-педагогічна діяльність Петра Мухачова в 1887-1935 рр.
(Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, 2022) Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович; Кириченко, Олександр Олегович
Метою статті є необхідність висвітлити основні життєві віхи та творчий шлях, узагальнити пріоритетні наукові здобутки талановитого інженера та викладача, одного з фундаторів технічної освіти в Україні та науково-дослідних установ в галузі металургії, Заслуженого професора П. М. Мухачова. Методи дослідження: загальнонаукові — аналіз та синтез, класифікація; історичні — проблемно -хронологічний, порівняльно-історичний, біографічний, ретроспективний. Аналіз основних етапів професійної діяльності видатного ученого та педагога дав підстави стверджувати, що він був одним з фундаторів освіти у галузі паровозобудування та металургії, декілька років був керівником Харківського технологічного інституту Імператора Олександра ІІІ, керував курсами Вогнестійкого будівництва. Його професійна діяльність призвела до появи у виші нових навчальних предметів, насамперед, паровозобудування, двигунів внутрішнього згоряння, електротехніки, тощо. Після Жовтневого перевороту вчений та педагог був вимушений покинути Харківський технологічний інститут. Його діяльність була пов’язана з викладанням, консультуванням підприємств. Вже в зрілому віці, Петро Матвійович кілька років очолював створений у Харкові Інститут металів. Йому вдалося забезпечити становлення та сталий розвиток першої науково дослідної установив галузі металознавства – Харківського інститут металів, згодом, Український науково-дослідний інститут металів (УкрНДІМет). П. М. Мухачову вдалося залучити до роботи в Інституті, як на постійну роботу, так і за сумісництвом, найбільш кваліфікованих вчених: хіміків, металургів, металознавців, економістів, гірничих інженерів, які проживали в місті Харкові.Під керівництвом Петра Матвійовича колективу Інституту вдалося визначити основні напрямки наукової діяльності і своє місце в технічному прогресі металургійної галузі. Співробітниками Інституту було виконано безліч оригінальних робіт у галузі ливарництва та металургії: дослідження агломераційних процесів, розробка нових марок чавуну і сталі, більш економічних профілів прокату, дослідження по витраті енергії на прокатних станах, виробництва транспортного металу, термічній обробці, металознавству, ливарній справі, організації виробництва і праці, техніці безпеки в чорній металургії, розробка більш досконалих методів контролю технологічних процесів і дослідження якості металу, розробка чистого заліза, антифрикційних чавунів, машин та технології безперервного лиття, тощо. Харківський науково-дослідний інститут металів з моменту відкриття в 1928 р. і по сьогоднішній день є одним з флагманів наукових досліджень світової металургії. В історично короткі терміни були досягнуті значні для світової історії досягнення, що дозволило вже через 10-12 років перетворити країну з відсталої в потужного виробника чорних металів. Під керівництвом Петра Матвійовича було закладено основи численних наукових шкіл, які через досить короткий час призвели до появи цілого сузір'я дослідників - новаторів. Результати їхніх робіт, які було запроваджено у виробництво, призвели до різкого збільшення кількості і якості виробленого металу. Автори робіт були згодом відзначені державними нагородами, Державними преміями СРСР та України, преміями Ради Міністрів СРСР.
Наукова біографія видатного українського металурга професора О. О. Шатагіна
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2022) Журило, Дмитро Юрійович
У статті розглянуто основні науково-технічні досягнення видатного металурга і професора-ливарника Олега Олександровича Шатагіна (1932 – 2016), наведено деякі біографічні дані вченого і педагога, основні сфери застосування машин безперервної дії та отримані результати. Описуються розробки вченого та дослідника, висвытлено проблеми світової металургії, про перші спроби суттєво зменшити втрати металу при розливанні сталі, пояснюється, завдяки чому в другій половині ХХ століття вдалося змінити архаїчний лад металургії, що прискорило технічний прогрес. Олег Шатагін – вчений зі світовим ім’ям, автор однієї з провідних технологій розливки сталі та кольорових сплавів – горизонтального безперервного лиття. Наведено причини, через які він залишив наукову діяльність і звернувся до викладацької праці. Вчений очолював кафедру ливарного виробництва Харківського політехнічного інституту 12 років. На основі власних досліджень вченому та винахіднику вдалося отримати наукові основи та практичні навички побудови оригінальних установок для гарячої обробки металів – машин для горизонтального безперервного лиття сталі та сплавів. Наведено результати наукової діяльності вченого і викладача, які містять 9 захищених кандидатів і одного доктора наук, понад 1000 авторських свідоцтв і патентів, понад 350 статей. Результати роботи О. О. Шатагіна дозволили забезпечити значне збільшення виробництва металу за рахунок оптимального використання наявних ресурсів і модифікації застарілих технологій. У 1985 році у складі творчого колективу вчений був удостоєний премії Ради Міністрів СРСР. Таким чином, Олег Олександрович Шатагін був одним з видатних інженерів свого часу, видатним педагогом і вченим, який збагатив вітчизняну технічну літературу фундаментальними працями з безперервного лиття. Роботи Олега Шатагіна не втратили свого значення і сьогодні і служать третьому поколінню фахівців у галузі безперервного лиття.
Науково-організаційна діяльність українських вчених у галузі безперервного лиття до 70-х рр. XX сторіччя
(Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, 2020) Журило, Дмитро Юрійович
У статті наведено історичні дані та технологічні параметри одного з головних досягнень в галузі металургії в ХХ сторіччі – безперервного лиття. Наведено причини, які передують появі безперервного лиття. Одним з перших вчених, який запропонував принцип безперервного лиття, був Генрі Бесемер. Подальший розвиток цього процесу пов'язано з литтям кольорових металів і сплавів і з іменами Зігфріда Юнганса, братів М'ясоєдових, В. Г. Головкіна і багатьох інших вчених. Після на-копичення технологічних і теплофізичних параметрів стабільного лиття цей про-цес почав застосовуватися не тільки при розливанні кольорових металів і сплавів, а й при розливанні сталі і чавунів. Перші установки безперервного лиття були вертикального типу. Вони мали висоту більше 30 м. Заливка розплавленої сталі проводилася на верхній частині установки. При опусканні заготовки, що відливається, вона охолоджувалася і різалася на мірні частини, які видалялися в нижній частині установки. З метою зменшення висоти установки, для збору заготівель будувалися спеціальні колодязі. Такі установки мали кристалізатор, якому надавалися механічні коливання з різною амплітудою і на його стінки наносилася суміш з мінеральних мастил. Розробка загальної конструкції установок безперервного лиття найбільш вдало була виконана в Харківському науково-дослідному інституті металів під проводом майбутнього професора Володимира Тимофійовича Сладкоштеєва. Наведено перелік основних ро-біт українських вчених у галузі металургії та ливарного виробництва з безперервного лиття, наприклад, класичну роботу з проектування та виготовлення ребристо-го кристалізатора. Безперервне лиття було реалізовано спочатку в установках вертикального типу. Українським вченим вдалося закласти наукові основи теплофізики, експлуатаційних і технологічних показників безперервного лиття. Завдяки цьому, установки безперервного лиття сьогодні є основними способами розливання сталі в усьому світі. Процес їх удосконалення триває і сьогодні.